Читати книгу - "Професор Шумейко"

— Може, в матері про батька щось спитати? Неловко якось.

Риючись у комірчині, мала Рая знайшла незнайому їй книжку, а в ній фотокартку якогось чоловіка.

— Батько! — стрельнуло в думці.

Дівчинка розглядала збляклу світлину, на якій чоловік у шубі і. кіска на тімені.

Де той край, звідки він прийшов у наше село? Звідки він примчав? Хіба тільки для того, щоб зустрітися один раз з моєю мамою? Правду кажуть односельці: чужинець зробив свою справу, тобто Раїсу, був такий і нема. Дівчинку дуже зацікавила книжка. Слова їй нічого не говорили, бо написано не нашою мовою.

«Я розгадаю ті дивні слова і прочитаю.» Голова дитини з того часу тільки цим і була заповнена.

— Мамо! А це хто? — показала на пожовклу світлину.

— Не чіпай, доню, мертве, — крізь сльози промовила та.

Матері Раїси Іванівни не довелося купатися в успіхах дочки, дочасно померла. Раїса прочитала ту дивну книгу чужою мовою, бо закінчила факультет східних мов і тривалий час працювала в одному із посольств перекладачем.

— А батько мій, мабуть, пройдисвіт. Але добре, що він був.

Стара знову засумувала. Проте чого сумувати? Якби не батько-пройдисвіт, Раїса Іванівна ніколи б не пізнала інший світ, не вивчила тюркську мову, за яку їй, як перекладачеві, добре платили. А скільки мандрувала! У неї був великий заміський будинок і сад, де росли троянди, ромашки, духмяний тютюн, і навіть кореопсис, окрім космеї.

Спливали роки. Вона вже не сподівалася, що у неї буде історія одруженої жінки. Сталося. Доктор економічних наук і... молодий. То був дивний шлюб. Усі хочуть знати, чому стара верховодить ним. Але про це знають тільки вони удвох.

— Що з черевиками?

— Не готові. У вівторок.

— Де абрикоси? Купив?

— Та, поганенькі. Я ж не вмію вибирати.

— Не поганенькі, а г-но. Мабуть, у бомжихи купив?

— Тю на тебе! У нормальної жінки, з Борисполя. У неї ще й огірки були, цибуля.

— Господи! Прожив чоловік стільки літ, а досі нічого не навчився, хоч і доктор економічних наук.

— Брешеш, катюго, стара відьмо! Я багато чого вмію. У комітеті з економіки у ВР консультую, п'єсу пишу. Це буде другий Бернард Шоу. Ось диню приніс, — якось уже тихіше і лагідніше сказав чоловік.

Стара оторопіла. Доктора прорвало. Ключові слова сказано. Важко бути старим, але як добре жити, тільки треба мовчати. Так завжди радила баба Варка.

— Ага, доктора прорвало.

Так він ніколи з нею не розмовляв. А очі як бігають: сюди-туди, сюди-туди. Машинально глянула Раїса Іванівна на настурцію, на якій вигравали промені.

— Неси сюди диню, Бернард Шоу!

Засукавши рукава, подружжя взялося до жовтавого плоду. Соковитий, він зникав скибка за скибкою. Рідина текла по щоках, руках, капцях. Це був, сказати б, ритуал причастя.

Диня перервала сварку між подружжям, яка от-от мала перейти у щось погане.

Коли закінчили з динею, коли від неї лишилося одне лушпиння, стара усміхнулася і промовила:

— Бачиш, коли захочеш, то зумієш. Ловлю на слові. Працюєш над п'єсою, Бернард Шоу.

— Бабо! Розкажіть про свою першу любов!

— Дід Терешко, доню, моя перша і остання любов.

— Так він же вас б'є, а ви проклинаєте: щоб ти утопився у тій горілці!

— То це зараз. А колись...

Старша за діда на п'ять років. Дівчат у селі... (та дівчат завжди більше не тільки в селі, але й у великому місті). Але свататися прийшов він до баби Варки.

Пізиха (так по-вуличному називали мою майбутню свекруху) нізащо мене не хотіла:

— Стару береш, Терешку. Не кажу вже, що бідну. Оце таку прийняти в нашу родину?!

Терешко сердито зиркнув на матір. Замовкла. У свекрухи синів було двоє. Менший, Гриша, — суцільний спокій, материна втіха, слухняний, ніжний. Сказала: «Пріську бери!» Другого ж дня і засватав. Хазяйнують зараз. Хату поставили і землі відділили. А старший?! Піз, він і є Піз. Правда, Терешко грамотний, має чотири класи освіти, але дуже впертий і твердий у нього характер. Чоловіка свого не боюсь, а його побоююсь. Піз, він і є Піз. Господи! І чого це до нас причепилося таке скверне вуличне прізвисько? У людей — Ковшунка, Маг'ян, Йовминиха, Цуба,