Читати книгу - "Новини"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ми ввірвалися. У «Вегасі» все було так само, натовп розважався, наче й ніколи не було тут тих «байкерів» та їхніх розквашених мармиз. Дівчинка пі-джей, майже без цицьок, висіла в клітці під стелею й крутила охлялою дупкою в мікроскопічних трусиках. Вона навіть посміхнулась комусь із нас, радше Саші, ніж мені. Химерична музика, в якій сіднейські діджеї-психонавти змішали всі можливі стилі і напрями світової аудіо-культури, лунала з гучністю повномасштабного будівництва. Поруч з нами впустили на підлогу коктейль, склянка розбилась. Весела компанія у п’ять або шість п’яних горлянок заволала: «Саньок, братан!», але ми байдуже рушили далі за Артуром крізь пропотілий, п’яний, танцюючий натовп. Сашу на ходу цілували смішливі, яскраво нафарбовані дівчата у повітряних платтячках, з ним привіталися місцеві тусовщики в хіпстерському одязі, а мене лише штовхали чужі мокрі спини. Другорядний герой боєвика вів нас кудись, а ми йшли за його жовтим піджаком, наче за провідною зіркою Давида.
Нарешті ми вибралися з виру танцюючих тіл, піднялися гвинтовими залізними сходами і опинилися в кімнаті адміністратора. За нами клацнули важкі залізні двері, і відчуття в цілому було таке, ніби ми опинилися в каюті підводного човна, куди якимось чином затягли барабанну установку разом із синтезатором. Утім, був тут і приємний бонус — мінібар. Діставшись власного лігвища, Артур миттєво змінився.
— Тупа сука! — несамовито загорлав він.
Тут у двері постукали. Артур шалено скочив, віддраїв двері, і в кімнату впливла рідкісної краси брюнеточка років вісімнадцяти, схожа на кубинку. Я аж закляк від цієї бездонної чорноокості. Виявилось, що ця божественна краса не тільки явилася нам сама, а ще й принесла з собою пляшку коньяку. Вона поставила її на столик і вже примірялася вмоститися в кріслі, але Артур її осадив:
— Вєра! Йди, погуляй! Припудри носик! У нас розмова.
— Ще чого!
Божественна краса легесенько плюхнулася в крісло і з цікавістю поглянула на унюханого Сашу.
— Я вам тут не заважаю?
— Ні! — запевнив Саша, хапаючи дівчачу долоньку.— Це він заважає, а ти навпаки!
Артур уже метався по кімнаті, нервово розкурюючи сигаретку.
— Добре, залишайся! Тоді давай, наливай!.. Ну, тварюка!.. Не насосала, а подарували!.. Вона ж мене зжере! Зжере з гівном! Уже зжирає!..
Віра зробила ручкою, наче по-солдатськи віддала честь, що виглядало дуже мило, і почала бадьоро розплескувати коньяк.
— Я Вероніка,— промовила вона, піднімаючи чарку.
— За знайомство! — цокнувся з нею Саша.
Я приєднався.
— Сука, вівця! — волав Артур незрозуміло до кого, осатаніло дивлячись у стіну, і тільки тепер стало ясно до якої крайньої межі він накручений.— Вона вже адміністратор, а не я! Вона! Не сьогодні-завтра фініш! Вона, бля, ця чебурашка!
Він підбіг, схопив свою чарку, вихилив одним духом, не закушуючи, і знову почав бігати і верещати. Це вже починало діяти на нерви.
— Та сядь уже! Ти можеш по-людськи розтлумачити, що тут коїться? — підняв голос Саша.— З самого початку і по суті!
— Молодший Штос узяв собі шльондру! — заволав Артур так, що навіть почав бризкатися.— Прийшла до мене помічником, пропрацювала два тижні, і вже, паскуда, всім рулить! Вселилася у кабінет Штоса, послала в дупу всю мою охорону, набрала цих дикунів, яких у зоопарку треба тримати! Вона, бач, тепер вирішує всі питання! Тож я сиджу тут і дрочу вже тиждень, а ще за тиждень мене тут не буде! Ти розумієш, що це значить?! Я працюю тут чотири роки! А ця сука тепер головний менеджер!
— Так позмагайся з нею за цю посаду,— хехекнув Саша.
— А не пішов би ти нах, Сашулю! — вибухнув Артур.— Мені зараз не до жартиків, розумієш?! І здається мені, тобі теж має бути не до них!
— Це твоя проблема.
Ми випили по другій. Артур усе матюкався, накручував себе, гасав по кімнаті.
— Ну, припустімо, будуть втрати,— спокійно констатував Саша, закушуючи шматочком шоколадки, і я зрозумів: він говорить лише про свої втрати, втрати Артура йому по барабану.— Не сци, Каштанка, порєшаєм твої заморочки. У людини, он, бабуся померла. Ото втрата! Пом’янемо!..
— Що мені робити, Сашо?! — оскаженіло заверещав Артур.
— Сядь! — підвищив голос Саша.— І заспокойся! Дещо придумаємо!
— Що ти тут придумаєш, га? Придумаємо...
Артур гепнувся на диван і похапцем випив третю, яку підніс йому Саша.
— Є кокс? — спитав він з надією.
— Є щось цікавіше...
Саша дістав пакет з порошком, який мав якийсь дивний рожевуватий відтінок (а може, цей відтінок надавав йому пластик пакета), і це було справді щось новеньке, не той фен, який ми нюхали у Віталіка. Артур зачаровано дивився на той пакет, навіть відкривши рота від чекання й одночасно стриманої відрази. Немов би не хотів мати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новини», після закриття браузера.