Читати книгу - "В.І.Н. (Вибору іншого немає)"

«На жаль чи на щастя, але немає. Я зовсім не розуміюся на комп’ютерах і цій сучасній техніці взагалі не довіряю. Знаєте, коли воно написано від руки — воно й сприймається краще, а не як оті мертві букви на екрані комп’ютера».

«Так воно ще й від руки у вас?», — Шульц відчув, що зараз може не стриматися від голосного сміху і затиснув трубку долонею.

«Так. Від руки. Але я маю доволі зрозумілий почерк. Так що не хвилюйтеся. А в разі, якщо виникне якась проблема, чи буде щось незрозуміло, ви можете просто зателефонувати мені, і я прокоментую цей момент».

«Так ви ж не даєте нікому свого номеру, то куди я маю дзвонити?»

«А… Ну так… Я майже ні з ким не спілкуюся… Але вам за потреби я залишу свій номер… Гаразд, запишіть його прямо зараз. І, до речі, мене звуть Серафіма», — і жінка швидко продиктувала свій номер телефону. Шульц недбало нашкрябав його олівцем на якомусь паперовому клаптику синього кольору і запхнув його під свій монітор. Попрощавшись з дивною жінкою, він переповів суть їхньої розмови Галі, і вони разом від усього серця над цим посміялися.

За час роботи журналістом Шульц вже давно звик до усілякого роду емоційних, напівбожевільних та відверто божевільних людей, тому не звертав на них особливої уваги. Він був готовий до того, що після його останніх публікацій такі читачі також обов’язково з’являться, але не підозрював, що цей потік виявиться настільки потужним. Слідом за Серафімою накотилася велика хвиля дзвінків від Його дивних прихильників. Шульц вислухав кілька взаємовиключних теорій про Його особливу місію на землі, кілька версій змови проти Нього, кілька варіантів того, куди Він подівся — від викрадення інопланетними істотами або шпигунами заокеанської супердержави до розчинення у протоплазмі та свідомого переходу в інші виміри. Спочатку він записував контактні номери та коротко конспектував ідеї всіх цих людей, а потім зрозумів, що так він фактично все більше віддаляється від правди. Але, з іншого боку, цей потік дивної, часто просто фантастичної інформації наштовхнув його на цікаву ідею. Врешті, об’єднавши найбільш яскраві версії щодо Його життя й зникнення, а також використавши останні інтерв’ю, Шульц написав наступну статтю, яка за змістом і формою повністю відрізнялася від двох попередніх матеріалів. Раніше Шульц ніколи не писав нічого подібного — це була радше не журнальна стаття, а якесь фантасмагоричне оповідання, всуціль зіткане з найбільш божевільних теорій і припущень. Робота настільки захопила його, що весь наступний тиждень Шульц майже не з’являвся у колі друзів, нікуди не ходив і навіть нічого не пив, проводячи весь час за роботою або в редакції, або у себе вдома.

Коли матеріал був готовий, Шульц показав його головному редактору. Проте реакція Сашпаша була непередбачуваною:

«Це чортзна-що, а не стаття! Шульце, куди ти поліз, в які-такі хащі? Хіба я наказував тобі про таке писати? Де секс, бійки, скандали, наркотики? Ти, напевне, забув, що працюєш в гламурному глянцевому журналі, а не у виданні науково-популярної фантастики? Що це за лайно — я тебе питаю?», — Сашпаш зі злістю відсунув від себе великий плаский монітор, на якому щойно читав статтю.

«Ну, чому ж одразу лайно... Це мій експеримент. Я вирішив трохи відхилитися від загальноприйнятого формату, бо так, на мій погляд, цікавіше».

«Формат на те й існує, аби від нього не можна було відхилятися! Шульце, ти мене відверто розчарував цього разу. Після двох таких блискучих матеріалів ти підсовуєш мені якусь алегорично-фантастичну ахінею. Хто це буде читати? Ти не сповна розуму? Наша основна аудиторія — це заможні успішні люди, які, прийшовши до нічного клубу після дванадцяти годин полювання на гроші, хочуть розслабитися, викурити косячок, трохи потанцювати і помацати за пружні сіднички гарненьких білявок, пропустити кілька склянок віскаря, а потім, сівши у м’яке крісло, відпочити, закурити кубинську сигару і погортати якийсь приємний на дотик журнальчик з яскравою обкладинкою, і, можливо, пробігти поглядом одну-дві статті про щось цікаве! Причому цікаве саме для них, розумієш? А ти цим матеріалом пропонуєш їм напружуватися, заглиблюватися у якісь гротескні площини, думати, врешті-решт. Та вони у ліпшому випадку вже за п’ять секунд просто перегорнуть твою статтю, а у гіршому — візьмуть інший журнал! Розумієш?»

«Я все розумію. Але якщо поглянути на це з іншого боку, можна знайти аргументи на користь розміщення цього матеріалу. Наприклад, такого штибу досліджень наше видання, наскільки я знаю, ще не проводило. А раптом цей жанр зачепить отих самих відвідувачів нічного клубу? Звідки ви знаєте, що їм ляже на душу за тієї чи іншої ситуації? Можливо, саме тієї миті їм захочеться полоскотати нерви таким чтивом. Адже серед них також не всі повні овочі. До того ж, тут багато іронії й гротеску, як ви самі помітили. Матеріал написаний з прихованим гумором. А це в наш час дуже потрібно читачеві. Я намагався поєднати серйозні роздуми з гротескними порівняннями і паралелями. Та і, врешті решт, хіба не цікаві народні думки й цілі теорії щодо Його місії, Його життя, Його зникнення?»

«Ні. Тільки секс, скандали, бійки, наркотики, і смерть — ось теми, які завжди по-справжньому будуть цікавити народ і які завжди годуватимуть нас! Зарубай це собі на носі. Я не візьму цей матеріал в номер. Або ти напишеш іншу статтю, або переключайся на іншу тему. Наприклад, скандали, спекуляції та сенсації після виборів мера міста, або — як і де готуються святкувати Новий Рік наші крутелики. Тем безліч — бери будь-яку».

«Отже, ви не ставите цей матеріал?»

«Ні. Ані на цей номер, ані на будь-який інший. Можливо, стаття і непогана по-своєму, але не наш формат. Спробуй продати її комусь іншому — я не проти».

Шульц вийшов від начальника пригніченим і сумним. Але остання порада Сашпаша запам’яталася Шульцу, і він вирішив справді просунути свій матеріал у якесь інше видання. Однак