read-books.club » Сучасна проза » Дикі білі коні (скорочений варіант) 📚 - Українською

Читати книгу - "Дикі білі коні (скорочений варіант)"

216
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дикі білі коні (скорочений варіант)" автора Іван Іванович Білик. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 84
Перейти на сторінку:
руку.

— Не стачить півпотуги, — примирніше сказав Лют Пугачич. — Вельми в бродників широкий степ.

— Стачить, — мовив Боримисл і поквапно зострожив свого вороного. Дужчий мав бути той, чиє слово зверху, і се він уже добре затямив. Лют і Базар їхали ступою, він же погнав здобувати голову походу, який уже впірнав у вибалок за бором.

Се було в обід, а надвечір, коли жупанові Боримислу вже напнули полотку й сонце тихо конало в чорному хмаровинні за Доном, прибув гонець:

— Жупане!.. Котораються… — Він ледве тримався на ногах від утоми, й поли в нього були підіткнуті під широкий ремінний черес.

— Хто?

— Задні!..

Боримисл махнув більмастому робові Сауку, й той побіг сідлати, та вслід йому гримнув розсерджений голос:

— Не мого! Свіжого коня!

Й по годині часу був уже в задніх тисячах. Стан сіверського князя вирував од криків та вигуків, услід Боримислові сипонуло лайкою, та він притьмом ускочив до полотки Люта Пугачича. Сіверський чільник стояв біля підпори в повнім оріжжі, мов і відпочивати після похідного дня не належало, й спокійно дивився на прибульця.

— Се ти їх збурив? — спитав той.

— Ні, — відповів Лютибор Пугачич. — Ратники твого Базара. Люди хочуть скуштувати перської крові, а не втікати світ за очі з дідньої землі.

Сі круглі, мов берегова рінь, Лютові слова не чіпали й не дряпали, бо таких слів уподовж останнього місяця Боримисл наслухався досхочу й донесхочу, й він сказав, кивнувши за полотку, де вирувало людське море:

— Ходімо, княже, до них.

Білосвитні та білоштанні сіверяни стояли купками й сиділи купками, й ніхто не збирався до сну, хоч із сонцем військо мало рушати далі, нести вогонь на бродницькі степи. Коли князі вийшли й стали в дверях полотки, люд почав сходитися ближче, та гамір не вщухав.

— Слухайте! — гукнув Боримисл, однак голос його потонув, мов камінчик у болоті. Жупан підняв руку, й се теж не вгамувало вировища, тоді він роззирнувся кругом витяг меч і заходивсь обіруч, мов сокирою, рубати вільху перед полоткою. Й рубав довго, поки впрів, і коли товста галуза впала й розбурхала найближче багаття, вихопився на високий пень, що сягав йому підборіддя. За спиною в нього була друга така сама галуза, й він сперся на неї й глянув. Доки сягало око, блимали й курілися вогні сіверської раті, та головна потуга зійшлася до княжого намету, й тепер його могли бачити далеко. Він підніс меч, і живе лезо заграло, ввібравши блиск вогнів, і гамір поволі вщух Боримисл вигукнув:

— Севери!.. Чого хочете?.. Смерти-и-и?..

— Смер-ти-и-и-и!.. — покотилося луною на цілий табір, і коли передніші змовкали, той гомін підхоплювали далі й далі, й страшне слово котилося горбами й вибалками, наче сам бродницький степ, безкрає дике поле, що не відало ні плуга, ні рала, забагло смерти. Ті, кого Боримисл міг чути, кричали:

— Хочемо смерти в своїй землі! Смерти!..

Жупан Боримисл подивився додолу. В Люта Пугачича вид закам'янів, і по ньому грали криваві одлиски багаття. Він і не глянув на Боримисла, й той стрибнув з високого пенька й пішов до намету. Князь сіверян подався за ним, і коли ввійшли, схопив Боримисла за плечі й торсонув. Древлянин нестямно сіпнувся й струсив його руки, та той сказав:

— Жупане! Речу тобі: не важ діднім поконом! Інакше…

— Що — інакше?

— Повернись усп'ять, і зустрітимо перса сулицею!

— А що інакше? — аж кипів древлянський жупан.

— Інакше скажуть, що курка міжність твою випила.

Сі слова несподівано притлумили Боримислове роздратування, й він уже тихо, але ще непохитніше мовив:

— Буде, як я речу.

— А що речеш?

— Те саме: рано!

— Рано? Рано! — вибухнув Лют Пугачич, мов перейнявши від жупана його допірішню злобу. — Й котимося далі й далі, й він глитає нашу землю, а ми втікаємо, як побиті пси! А що б ти мовив, коли б твого сина перс ухопив? І далі б тікав?

Він кинув у вічі Боримислові ті слова й раптово замовк, збагнувши, що не слід було сього казати.

Обидва стояли й дивились один одному в вічі, й гамір за тонкими стінами намету раптом вибухнув з новою силою, тоді так само несподівано вщух, немовби все тридесятитисячне військо почуло сварку князів. Лют Пугачич важко сапав і Боримисл теж сапав, як буває, коли зійдуться двоє в смертний герць. Але северин бачив, що лихий вогонь ув очах Боримисла гасне й гасне, зіниці стали, мов горошинки тоді залляли собою все й погасли геть. Довгі карі вуса теж повисли, й кутики губів опустилися додолу. Боримисл зігнувся й зіщулився, й тепер ніхто б не впізнав у сьому розкиселілому можеві залізного жупана Древлянської землі.

— Заберу всю потугу, — чужим і неприховано ворожим голосом проказав Лют Пугачич, коли Боримисл вийшов з намету й почав одв'язувати коня, яким приїхав сюди. Той мов і не чув його, лише сів на вже трохи охололого й підгодованого вівсом коня й півдороги назад їхав ступою, поминаючи віддалік багаття, загони коней та череди худоби, яку кожне з чотирьох військ мало позад себе.

Душу Боримислові холодило, й то був страх. За всі одиннадесять літ, одколи повернувся з Єгипту, він ходив у вісімнадесять ратей, п'ять разів сходився з ворожими князями в смертному герці, десять позначок лишили на його тілі площики стріл, чотири рази меч розрубував кольчугу й тричі сулиця розтинала його праву ногу, та жодного разу серце не здригалося, й око дивилось пильно в очі наглої смерти.

Й лише коли його синові загрожувала небезпека й Боримисл не міг запомогти йому, руки опускалися, мозок туманів, очі теж поймало густим непрозірним сітом, і він м'як. Проклинав себе за таку гріховну й недостойну воїна й князя слабість, але нічого вдіяти з собою не міг.

Та найвищим зусиллям волі жупан Боримисл змусив себе випростатися в сідлі й зострожити коня. Мав бодай

1 ... 33 34 35 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дикі білі коні (скорочений варіант)», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Дикі білі коні (скорочений варіант)» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Дикі білі коні (скорочений варіант)"