Читати книгу - "Робінзон Крузо"

стояли релігійні обов’язки та читання святого письма. На це я завжди відводив певний час тричі на день. На другому — щоденне полювання, яке відбирало в мене години три кожного ранку, коли не було дощу. На третьому — сортування, сушіння та готування забитої або спійманої дичини; на це йшла більша частина дня. Треба також узяти до уваги, що з полудня, коли сонце ставало в зеніті, жахлива спека не дозволяла мені виходити з дому. На інші справи мені залишалась решта дня — не більше як чотири вечірні години. Траплялося й так, що я міняв час полювання й хатньої роботи; тоді я працював уранці, а надвечір виходив з рушницею.

У мене було не тільки мало часу для праці, але ця праця потребувала, крім того, неймовірних зусиль і посувалась дуже повільно. Скільки часу марнував я через брак інструментів, помічників і недостатню вправність! Так я витратив сорок два дні тільки на те, щоб зробити довгу дошку, потрібну для полиці в моєму льосі, тоді як двоє теслярів, маючи необхідне приладдя і велику подовжню пилку, випиляли б з того самого дерева шість таких дощок за півдня.

Я зробив так: вибрав величезне дерево, бо мені була потрібна довга дошка. Три дні я рубав це дерево і два дні обтинав на ньому гілля, щоб мати колоду. Не знаю навіть, скільки часу я обтесував та обстругував її з обох боків, поки її вага не поменшала настільки, що її можна було зрушити з місця. Тоді я начисто обтесав один бік на всю довжину колоди; потім перевернув її цим боком униз і почав обтісувати таким самим чином і другий, аж поки вийшла рівна й гладенька дошка, приблизно три дюйми завтовшки. Читач зрозуміє, як тяжко працював я над цією дошкою. Але впертість і праця допомогли мені закінчити цю роботу, як і багато інших. Наводжу тут подробиці, щоб ясно було, чому витрачав я так багато часу на порівняно невелику роботу, — тобто невелику, коли у вас є помічник і знаряддя, але таку, що вимагає багато часу й зусиль, коли робити її доводиться одній людині, та ще й майже голими руками.

Незважаючи на все це, терпіпням та працею я довів до кінця всі роботи, до яких мене змусили обставини, як видно буде далі.

В листопаді й грудні я чекав врожаю ячменю та рису. Ділянка, що я засіяв, була невеличка, бо, як я вже казав, через посуху в мене загинув майже весь урожай першого року, і мені залишилось не більше як півпека кожного сорту зерна. Цього ж разу врожай мав бути чудовий, але раптом я виявив, що знову ризикую втратити все, бо моє поле спустошують численні вороги, від яких важко вберегтись. Цими ворогами були насамперед кози й звірки, названі мною зайцями, які, вподобавши ніжні стебельця, днювали й ночували на моєму полі і з’їдали молоді сходи, не даючи їм викинути колос.

Проти цього був лише один засіб: обгородити все поле, І ця робота забрала в мене багато праці, головним чином тому, що треба було поспішати. А втім, моє поле було таке маленьке, що за три тижні огорожа була готова. Вдень я відганяв ворогів пострілами, а на ніч прив’язував до огорожі собаку, що гавкав цілу ніч. Завдяки цим застережним заходам ненаситні злодії втекли з цього місця; мій хліб чудово виколосився і почав швидко достигати.

Проте, як раніше, поки хліб був зелений, мене розоряли чотириногі, так почали розоряти мене птиці тепер, коли він виколосився. Якось, обходячи свою ниву, я побачив, що над нею кружляють цілі зграї не відомих мені птахів, як видно, чекаючи, поки я піду. Я відразу ж випустив у них заряд дробу (я завжди мав при собі рушницю), але не встигнув я вистрілити, як з самої ниви знялась інша зграя, якої я спочатку не помітив.

Це дуже стурбувало мене. Я передбачав, що за кілька днів такого грабунку пропадуть усі мої надії; я голодуватиму, і мені ніколи не пощастить зібрати врожаю. Я не міг придумати, чим зарадити такому лиху, але вирішив відстояти свій хліб, хоча б для цього довелось вартувати день і ніч. Передусім я обійшов усю ниву, щоб визначити, чи багато шкоди наробили птиці. Виявилося, що хліба попсовано чимало, але оскільки зерно ще не зовсім достигло, то втрата була б не дуже велика, якби вдалося зберегти решту.

Я зарядив рушницю і, відійшовши трохи, побачив, що злодії посідали на дерева навколо, ніби чекаючи, щоб я пішов. Так воно й сталося: як тільки я сховався від їхнього зору, вони один по одному почали злітати на ниву. Це так розсердило мене, що я не міг стерпіти й не діждався, поки їх збереться більше. Я знав, що кожне зернятко, яке вони з’їдять тепер, дало б згодом цілий пек{43} хліба. Підбігши до огорожі, я вистрілив і забив трьох птахів. Мені тільки того й треба було; я підібрав усіх трьох і зробив з ними так, як у нас в Англії роблять з запеклими злодіями: повісив їх на страх іншим{44}. Не можу описати, як дивно подіяв цей засіб. Не тільки жодна птиця не сідала більше на ниву, але всі вони покинули мою частину острова; принаймні я більше не бачив їх, поки мої три опудала висіли на жердині.

Можете собі уявити, як я радів з цього. Наприкінці грудня, коли настав час збирання хліба, ячмінь та рис достигли, і я зняв урожай.

Я не знав, як узятись до жнив, не маючи ні коси, ні серпа. Єдине, що я міг зробити, це скористатись для цієї роботи широким кортиком, чи тесаком, який я взяв з корабля разом з іншою зброєю. Правду сказати, мій урожай був такий невеликий, що зібрати його було, дуже легко, та й збирав я його особливим способом: я зрізав лише колоски, носив великим кошиком, а потім перетирав їх руками. Виявилось, що з половини пека насіння кожного сорту вийшло десь два бушелі{45} рису і більше як два з половиною бушелі ячменю, певна річ, приблизно, бо тоді я не мав мірки.

Це мене дуже підбадьорило: тепер я міг сподіватися, що згодом, коли бог поможе, я матиму завжди вдосталь хліба. Але переді мною з’явилися нові труднощі. Як змолоти зерно й зробити з нього борошно? Як просіяти борошно? Як, нарешті, спекти з борошна хліб? Усі ці труднощі разом з бажанням відкласти в запас якнайбільше