Читати книгу - "Пікнік на узбіччі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— «Чорні бризки», — сказав Нунан.
— От-от, «чорні бризки»... Гарна назва... Ну, ви знаєте про їхні властивості. Якщо пустити промінь світла у таку кульку, то світло вийде з нього із затримкою, причому ця затримка залежить від ваги кульки, від розміру, ще від деяких параметрів, і частота вихідного світла завжди менша за частоту вхідного... Що це таке? Чому? Є божевільна ідея, ніби ці ваші «чорні бризки» — це велетенські ділянки простору, наділеного іншими властивостями, ніж наш, і замкненого у таку згорнуту форму під впливом нашого простору... — Валентин витяг сигарету і запалив. — Коротше кажучи, об’єкти цієї групи для нинішньої людської практики цілковито некорисні, хоча із суто наукової точки зору вони мають фундаментальне значення. Це відповіді на запитання, які впали з неба і які ми ще не вміємо поставити. Згаданий вище сер Ісаак, може, і не розібрався б у лазері, але він, принаймні, зрозумів би, що така річ можлива, і це дуже сильно вплинуло б на його науковий світогляд. Я не вдаватимусь у подробиці, але існування таких об’єктів, як магнітні пастки, К-23, «біле кільце», враз перекреслило ціле поле недавно процвітаючих теорій і дало життя цілковито новим ідеям. А є ще й третя група...
— Так, — сказав Нунан. — «Відьмин холодець» та інше лайно...
— Ні-ні. Все це слід віднести або до першої, або до другої групи. Я маю на увазі об’єкти, про які ми нічого не знаємо чи знаємо тільки з чуток, об’єкти, які ми ніколи не тримали в руках. Те, що поцупили в нас із-під носа сталкери, — продали невідомо кому, приховали. Те, про що вони мовчать. Легенди і напівлегенди: «машина бажань», «приблуда Дік», «веселі привиди»...
— Хвилинку, хвилинку, — сказав Нунан. — Це ще що таке? «Машина бажань» — розумію...
Валентин засміявся.
— Бачите, в нас теж є свій робочий жаргон. «Приблуда Дік» — це те саме гіпотетичне механічне ведмежа, яке бешкетує у руїнах заводу. А «веселі примари» — це певна небезпечна турбуленція[15], наявна в деяких районах Зони.
— Вперше чую, — сказав Нунан.
— Ви розумієте, Річарде, — сказав Валентин, — ми копирсаємося у Зоні два десятки років, але не знаємо і тисячної частки того, що вона містить. А якщо вже говорити про вплив Зони на людину... От, до речі, тут нам доведеться ввести до класифікації ще одну, четверту групу. Вже не об’єктів, а впливів. Ця група вивчена зовсім погано, хоча фактів назбиралося, на мій погляд, аж задосить. І ви знаєте, Річарде, я — фізик і, отже, скептик. Але й у мене подеколи мороз йде поза шкіру, коли я думаю про ці факти.
— Живі покійники... — пробурмотів Нунан.
— Що? А... Ні — це загадково, але не більше того. Як би це сказати... Це можливо уявити, абощо. А от коли навколо людини раптом ні з того ні з сього починають відбуватися позафізичні, позабіологічні явища...
— А, ви маєте на увазі емігрантів...
— Достоту так. Математична статистика, знаєте, — це дуже точна наука, хоч вона і має справу з випадковими величинами. І крім того, це дуже промовиста наука, дуже наочна...
Валентин, очевидячки, трохи захмелів. Він почав говорити голосніше, щоки його порожевіли, а брови понад чорними окулярами високо задерлися, зминаючи чоло в гармошку.
— Розаліє! — гаркнув раптом він. — Ще коньяку! Велику чарку!
— Люблю непитущих, — з повагою сказав Нунан.
— Не відволікайтеся! — сказав Валентин суворо. — Слухайте, що вам розповідають. Це дуже дивно.
Він підняв чарку, одним духом відсьорбнув половину і провадив далі:
— Ми не знаємо, що сталося з бідолашними хармонтцями у саму мить Візиту. Аж ось один із них вирішив емігрувати. Який-небудь звичайнісінький мешканець. Перукар. Син перукаря і внук перукаря. Він переїздить, скажімо, у Детройт. Відкриває перукарню, і починається чортова маячня. Понад дев’яносто відсотків його клієнтури гине впродовж року: гинуть в автомобільних аваріях, випадають із вікон, їх вирізують гангстери та хулігани, вони тонуть на мілких місцях і так далі, і так далі. Мало того. Число комунальних катастроф у Детройті різко зростає. Удвічі частіше вибухають газові колонки. У три з половиною рази частіше виникають пожежі від несправності електромережі. Утричі збільшується кількість автомобільних аварій. Удвічі зростає смертність від епідемій грипу. Мало того. Зростає кількість стихійних лих у Детройті та його околицях. Звідкись беруться смерчі і тайфуни, яких у цих місцях не бачили від тисяча сімсот затертого року. Розверзаються мокви небесні, й озеро Онтаріо, або Мічиган, або де там стоїть Детройт, виходить із берегів... Ну й усе в такому самому дусі. І такі катаклізми відбуваються в будь-якому місті, в будь-якій місцевості, де селиться емігрант із району Візиту, і кількість цих катаклізмів прямо пропорційна до числа емігрантів, осілих у даному місці. І зауважте, подібний вплив справляють тільки ті емігранти, котрі пережили сам Візит. Народжені після Візиту на статистику нещасних випадків ніякого впливу не мають. Ви прожили в Хармонті десять років, але ви приїхали сюди після Візиту, і вас без побоювань можна селити хоч у Ватикані. Як пояснити таке? Від чого треба відмовитися — від статистики? Чи від здорового глузду? — Валентин схопив чарку і залпом допив її.
Річард Нунан почухав за вухом.
— Та-а-к, — сказав він. — Я взагалі багато чув про такі речі, але я, чесно кажучи, завжди гадав, що все це, м’яко кажучи, дещо перебільшено... Просто знадобився привід, аби заборонити еміграцію.
Валентин гірко усміхнувся:
— Нічого собі привід! Та хто ж такій маячні повірить? Ну, придумали б які-небудь епідемії... небезпеку розповсюдження шкідливих чуток... та мало ще чого!
Він уперся ліктями у стіл і засумував, опустивши обличчя у долоні.
— Я вам співчуваю, — сказав Нунан. — Справді, з точки зору нашої могутньої позитивістської науки[16]...
— Або, скажімо, мутагенний вплив Зони, — перебив його Валентин. Він зняв окуляри і втупився у Нунана чорними підсліпуватими очима. — Всі люди, котрі досить довго спілкуються із Зоною, зазнають змін — як фенотипних, так і генотипних[17]. Ви знаєте, які діти бувають у сталкерів, ви знаєте, що буває із самими сталкерами. Чому? Де мутагенний фактор? Радіації в Зоні ніякої. Хімічна структура повітря і грунту в Зоні хоч і має свою специфіку, проте жодної мутагенної
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пікнік на узбіччі», після закриття браузера.