Читати книгу - "Степовий вовк"

мав про це іншу думку і був дуже розчарований своєю тупістю й незграбністю. Я за цю годину взагалі нічого не навчився принаймні так мені здавалося,― й не вірив, що далі справи підуть краще. Ні, танці потребують здібностей, яких я зовсім не мав: веселості, невинності, легковажності, грації. Що ж, я й думав, що цим скінчиться.

Але дивно ― другого разу мені справді повелося краще, я навіть отримав задоволення, а наприкінці уроку Герміна заявила, що фокстрот я вже вмію танцювати. Та коли вона зробила з цього висновок, що завтра я маю піти з нею на танці до якогось ресторану, я перелякався й почав завзято відмовлятися. Вона холодно нагадала, що я заприсягнувся слухатись її, і запросила мене на завтра на чай до готелю «Баланс».

Того вечора я лишився вдома, хотів почитати, але не зміг. Я боявся завтрашнього дня. Мене жахала думка, що я, літній, несміливий, вразливий дивак, маю не тільки завітати до однієї з тих нудних сучасних танцювальних зал із джазовою музикою, а й удавати з себе танцюриста серед чужих людей, насправді не вміючи й кроку ступити. І признаюся, що хоч я сам сміявся з себе й соромився перед самим собою, а все ж накрутив у своєму тихому кабінеті грамофон і обережно, в самих шкарпетках, заходився знов опановувати фокстрот.

У готелі «Баланс» другого дня грав невеличкий оркестр. Гостям подавали чай і віскі. Я спробував підкупити Герміну, запропонував їй печиво, пляшку доброго вина, але вона лишилася невблаганна.

— Ти сьогодні прийшов сюди не розважатися. Це урок танців.

Мені довелося протанцювати з нею два чи три рази, а в перерві між танцями вона познайомила мене з саксофоністом, смаглявим, гарним юнаком іспанського або Південноамериканського походження, що, як вона казала, вмів грати на всіх інструментах і знав усі мови світу. Цей сеньйор, видно, був дуже добре знайомий з Герміною і приятелював із нею. Перед ним стояли два саксофони різного розміру, він навпереміну дув у них, а тим часом його чорні блискучі очі пильно й задоволено стежили за танцюристами. На свій подив, я відчув ніби якісь ревнощі до того безневинного, вродливого музиканта, не ревнощі закоханого, бо ж про кохання між мною і Герміною не було навіть мови, а радше духовні, дружні ревнощі: мені здавалося, що він не зовсім вартий того зацікавлення, тієї особливої уваги, навіть пошани, яку вона до нього виявляла. «Чудні знайомства мені випадає тут заводити»,― невдоволено подумав я.

Потім Герміну раз по раз почали запрошувати до танцю інші. Я сидів сам біля столика з чашкою чаю і слухав музику, ту музику, яку досі не міг терпіти. «Господи Боже,― думав я,― отже, тепер мені доведеться бувати, почувати себе як дома в цьому світі, такому чужому й огидному мені, у світі нероб і шукачів розваг, який я досі так старанно обминав і так глибоко зневажав, у цьому прилизаному, стандартному світі мармурових столиків, джазової музики, кокоток і комівояжерів!» Я похмуро сьорбав чай і дивився на цей півсвіт. Увагу мою привернули дві вродливі дівчини, обидві добрі танцюристки. Я з подивом і заздрістю спостерігав, як пружно, гарно і впевнено рухаються вони в танці.

З'явилася Герміна і знов напала на мене, почала мене картати, що я не для того сюди прийшов, щоб сидіти насупившись біля столика. Треба набратися духу й танцювати. Що, я нікого не знаю? А навіщо мені когось знати? Невже тут немає жодної дівчини, яка б мені подобалася?

Я показав їй на одну з тих дівчат, що недавно впали мені в око. Вона саме зупинилася недалеко від нас. Ця була ще вродливіша за свою товаришку ― з коротко підстриженим буйним білявим волоссям, з округлими, як у дозрілої жінки, руками, в оксамитовій сукні. Герміна звеліла, щоб я негайно підійшов і запросив її до танцю. Я почав завзято опиратися.

— Ну як же я запрошу її? ― жалібно мовив я.― Якби я був вродливим юнаком! А то такий старий і незграбний йолоп, що навіть не вміє танцювати,― та вона мене висміє!

Герміна зміряла мене зневажливим поглядом.

— А що я тебе можу висміяти, тобі, звичайно, байдуже. Який же ти боягуз! Кожен ризикує, що його можуть висміяти, коли підходить до дівчини. Це як лотерея. Тож ризикни, Гаррі, в найгіршому разі тебе висміють. Бо я перестану вірити, що ти вмієш слухатись.

Вона не хотіла поступитися. Коли музика знов заграла, я незграбно підвівся й підійшов до тієї гарної дівчини.

— Взагалі мене вже запрошено,― мовила вона, зацікавлено звівши на мене великі, ясні очі,― але мій партнер, видно, застряв у барі. Ну, ходімо!

Я обняв її і зробив перші кроки, ще здивований тим, що вона мені не відмовила. Вона швидко помітила, як я танцюю, і повела мене сама. Танцювала вона чудово, і мене захопив її ритм. На хвилину я забув усі правила, всі Гермінині настанови і просто полинув за нею. Я відчув її тугі стегна, швидкі, пружні коліна і, дивлячись у її молоде, осяйне обличчя, признався, що танцюю вперше в житті. Вона підбадьорливо всміхалася, відповідаючи на мої захоплені погляди й компліменти не словами, а легенькими, граційними рухами, які ще дужче запалювали і зближували нас. Захоплений, щасливий, я міцно тримав правою рукою її за стан, наслідував кожен порух її ніг, рук, плечей і, на свій подив, жодного разу не наступив їй на ногу. Коли музика замовкла, ми обоє зупинилися й заплескали в долоні. Так ми плескали, аж поки танець не заграли знов, і я, закоханий, сповнений побожного захвату, ще раз старанно виконав увесь ритуал.

Коли танець скінчився,― мені здавалося, надто швидко,― вродлива дівчина в оксамитовій сукні залишила мене. і біля мене раптом з'явилася Герміна, що весь час дивилась на нас.

— А бачиш? ― схвально мовила вона й засміялася.― Ти помітив, що жіночі ноги ― це не те, що ніжки стола? Ну, молодець! Тепер ти вже, хвалити Бога, фокстрот умієш танцювати, завтра візьмемося до бостону. А за три тижні буде бал-маскарад у залах «Глобуса».

Оркестр перепочивав, і ми посідали. До нас підійшов чарівний саксофоніст, пан Пабло, кивнув головою і сів біля Герміни. Мабуть, він таки був дуже близьким її приятелем. Але мені, признаюся, того першого вечора він зовсім не сподобався. Він був гарний, нічого не скажеш, стрункий і вродливий, але більше ніяких вартостей я в ньому не побачив. Вільно почувати себе в усіх мовах йому теж було