Читати книгу - "Аналітична історія України"

клас суспільства, було – за допомогою попів, перетворене на останній. Іще два паразитичні класи, нероздільні один від одного, – додав уже наступний розвиток «виробничих сил»; власне, розвиток масового виробництва, наслідок демографічних змін. Це були буржуазія з її пролетаріатом, а їх відносини були передбачені заздалегідь, на вже відомий зразок: пролетарі мали гнути спину, а буржуазія щосили гребла під себе прибутки. Обидва ці нові класи, так само, сіли на довготерпеливу шию селянства.

Якому, як завжди, не було часу відстоювати свої права, бо навесні треба сіяти, восени збирати, а в проміжку – готуватись. Бо, як хоч раз не зібрати врожаю – погано буде всім.

* * *

Все це, нове, – не мало коренів у минулому, бо функції промисловості за старого суспільства виконували ремісники – майстри своєї справи (як і селяни); гідні городські партнери класу селянства. А масове виробництво потребувало, з самого початку, вельми обмежених умінь, та перші робітники вербувалися мало не з жебрацтва. Не випадково ця поява промислової буржуазії з її пролетаріатом – отримала назву промислової революції. Саме тому, що отой косорукий «пролєтаріат» та цехових майстрів, знавців справи, – ніколи й нічого не пов’язувало.

Марксисти, міські паразити з люмпенізованої інтелігенції, покладали всі надії щодо майбутнього – на міське ж люмпенство, пролетаріат та зневажали селянство, яке всіх годувало.

До селянства марксисти відносилися з неукриваною класовою ненавистю, підозрюючи саме в ньому джерело усіх можливих негараздів.

Бо, й дійсно, що там оте селянство, коли цей клас на відміну від усіх інших –

«утворюється простим додаванням одноїменних величин, подібно до того, як мішок картоплин утворює мішок картоплі».

(К. Маркс, Ф. Энгельс, Сочин., Москва, т. 8, с. 207–208)

Що хотіли цим сказати ці два марксистських недоумки – не в стані мабуть і сьогодні пояснити навіть «старшій прєподаватєль марксізма-лєнінізма». Але не краще думали й інші, їх послідовники, з того ж таки недоумкуватого «лагєря». Не будемо особливо клопотатись, наведемо з цього приводу короткий підсумок із відомого автора:

Засновник російського марксизму Г. Плеханов зображав селян як «диких землеробів, жорстоких і немилосердних, в’ючних тварин, у житті яких думання було розкішшю». К. Маркс говорив про «ідіотизм сільського життя», – заувага, часто цитована Леніним (у своєму первісному контексті ця фраза схвалювала капіталізм за звільнення великої частини населення від цього «ідіотизму»). Сам Ленін писав про сільську занедбаність, відірваність від світу, «здичавіння» і твердив, що селянин, будучи далеко не таким уже інстинктивним або традиційним колективістом, фактично був «безсоромним індивідуалістом». А для Сталіна, за словами Хрущова, «селяни були покидьками».

(Р. Конквест, Жнива Скорботи, Київ, 1993, с. 24)

Як бачимо, навіть сам Г. В. Плеханов із його всіма головними ознаками ученого-інтелігента (вторинними, зрозуміло), – був не на висоті, то що вже й казати про таке духовне сміття, як Ленін або Сталін… Обидва вони немало й познущалися над селянством, класом, який годує суспільство.

Коли сьогодні, час від часу, селяни «демократичних» країн блокують своїми тракторами вулиці міст, аби нагадати, що й вони є люди, це привертає увагу хіба всюдисущіх роззяв: основного елемента сучасного суспільства. Бо, сьогодні кожен із них є в стані прогодувати до півсотні отих же неробних роззяв, та їх надто мало, щоби вони могли впливати на долі демократичного суспільства, де вирішує завжди більшість. А тому так і полишаються тільки нагадкою про учинену над ними тисячу років тому ґрунтовну несправедливість.

Доповнення 2

Датування знахідок минулого

Воно здійснювалося донедавна за більш-менш складними посередніми вказівками та міркуваннями аж до 1960, коли засвітила нова надія. Коли такий собі Вільярд Ліббі отримав Нобеля з хемії саме за відкритий ним спосіб об’єктивного визначення віку археологічних знахідок орґанічного походження.

Цей метод заснований на тому факті, що вуглець, який є у складі будь-чого живого на Землі, складається з двох ізотопів: звичайного стійкого С12 та нестійкого, радіоактивного С14, з періодом розпаду десь у 25 000 років. Останній утворюється в складі атмосферної вуглекислоти внаслідок бомбардування космічними частинками високої енергії. Темпи цього утворення, вважається (та це дещо й перевірене), не змінювалися впродовж, принаймні, останніх 50 000 років.

Таким чином, земна рослинність, яка добуває свій вуглець з атмосфери, – містить в собі стале відношення С12/С14, яке підтримує впродовж життя. Таке саме є їх співвідношення у органіці тваринного світу, який цією рослинністю харчується. По смерті чогось там, кількість С12 з часом залишається сталою, а С14 – поступово розпадається. Отже, вимірюючи співвідношення обох ізотопів у якомусь мертвому орґанічному залишку, ми можемо точно визначити час, що пройшов із моменту смерті. Є й незалежний спосіб перевірки методу. На північно-американському континенті росте різновид сосни, латиною – Pіnus-aristata – сосна остиста, що може жити тисячі років. Для неї вік визначається абсолютно точно за кількістю річних кілець. Співставлення показує достатню точність радіоактивного методу.

Вік живих іще остистих сосен може далеко перевищувати 4000 років, та Едвард Шулмен відкрив у Цетральній Каліфорнії на висоті в 3 км дерево віком у 4600 років, а загалом іще 17 таких, що їх вік перевищував 4000 (дивись National Geographic, березень 1958). Нагадаємо для порівняння, що старіші історичні, так би мовити, культури світу, це: Трипільська (рання 4000–3600, середня 3600–3150, пізня 3150–2350), Бадарійська до-династична культура Єгипту – після 4000, Шумерська – після 3600; всі дані – в роках п. н. е.

Як бачимо, формально перевірка методу за річними кільцями дерева забезпечує нас лише до 2600 р. п. н. е., але – чи багато шансів на те, що перед тим могли статися якісь істотні зміни з виробітком отого С14?

Підкреслимо, що радіовуглецевий метод дає об’єктивні виники, та будь-які намагання накинути якусь тінь на його дані, – є на сьогодні антинауковими.

Щодо старих датувань, процитуємо опінію експерта:

«Важливим пунктом є не так те, що європейські дати з III тисячоліття п. н. е. насправді на кілька століть старіші, ніж це вважалося, але й те, що дати для Єгипту не змінилися. Те саме справедливо і для Близького Сходу, Крети та південної Егеї.

(К. Ренфрю, Вуглець-14 та праісторїя Європи, Scientific American, 1971, 225, № 4, с. 63–75).

Втім, свої підводні камені є й тут. Бо, наприклад, молюски або равлики схильні засвоювати та накопичувати саме радіактивні ізотопи, хоч і не становлять собою археологічних знахідок.

Доповнення 3

Лелеги

За леґендою, першими людьми на світі були саме лелеги. Але, Бог створив їх останніми на Землі, вже по створенні всього попереднього. Тут нам прийдеться зробити невеличку передмову, яка буде стосуватися віри.

З легкої руки марксистського знахарства (та – не тільки), – спочатку мало