read-books.club » Пригодницькі книги » Пригоди Тома Сойєра 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра"

124
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пригоди Тома Сойєра" автора Марк Твен. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 60
Перейти на сторінку:
повернувся до Беккі спиною і, продовжуючи розповідати, повів із собою Емі Лоуренс. Беккі відчула, як у неї затремтіли губи й на очі навернулися сльози; вона спробувала це приховати, знову вдаючи веселощі, й так само щебетала, але пікнік утратив для неї привабливість, як, зрештою, і все на світі. Вона швиденько залишила товаришів, заховалась і наплакалася всмак, як це прийнято у жінок. Дівчинка просиділа одна до самого дзвінка, щоб ніхто не побачив, наскільки вражено її гордість. Потім вона встала, струснула довгими кісками і, мстиво зблиснувши очима, сказала собі, що тепер знає, як має поводитись.

На перерві Том знову впадав за Емі, веселий і дуже задоволений собою. Але він увесь час намагався відшукати очима Беккі й уразити її в самісіньке серце своєю поведінкою. Нарешті хлопець її побачив, і його запал миттю згас. Вона сиділа в затишному закутку за школою на одній лавочці з Альфредом Темплом, вони розглядали малюнки в книжці, схилившись над сторінкою голова до голови. Обоє так були захоплені цим заняттям, що, здавалось, не помічали нікого навколо. Ревнощі вогнем пробігли по жилах Тома. Він розізлився на самого себе за те, що втратив нагоду помиритися з Беккі, коли вона першою підійшла до нього. Він обзивав себе дурнем та всіма лайливими словами, які лише міг згадати. Хлопець ледь не заплакав від досади. Емі невпинного щось говорила, радіючи, що Том поруч з нею, а у нього наче язик прилип до піднебіння. Він не чув того, що казала йому дівчинка, а коли вона поглядала на нього, очікуючи на відповідь, буркотів казна-що, часто навіть невлад. Його ніби тягнуло за ріг школи, хоча побачена обурлива картина роз’ятрювала йому душу. Він нічого не міг з цим зробити. Тома просто бісило, що Беккі, здавалось, навіть не помічає його існування. Однак вона все бачила, чудово розуміла, що перемогла, і раділа, що він страждає так само, як раніше страждала вона.

Веселе базікання Емі стало для хлопця нестерпним. Том натякнув, що він має важливу справу й мусить поспішати. Але це було даремно — дівчинка продовжувала торохкотіти. Том подумав: «О, Господи, невже від неї не вдасться відчепитись?» Нарешті він прямо сказав Емі, що йому треба піти у справах, а вона наївно відповіла, що зачекає його «десь тут» після уроків. І він хутко втік, ледь не зненавидівши її за це.

«Хто завгодно, тільки не цей хлопчисько! — думав Том, скрегочучи зубами. — Хто завгодно в місті, тільки не цей піжон із Сент-Луї. Бач який: думає, що він аристократ, раз модно одягнений! Ну, постривай, дорогенький, я тебе відлупцював у найперший день, і ще відлупцюю! Я до тебе доберусь! Ось як візьму тебе за барки…»

І Том заходився лупцювати уявного ворога — молотив у повітрі кулаками, замахувався і брикався. «Ага, ось ти як! Проси пощади! Так тобі й треба, будеш знати!» І уявна бійка закінчилася повною його перемогою.

На великій перерві Том утік додому. Совість не дозволила йому більше дивитися на простодушну радість Емі, а ревнощі стали просто нестерпними. Беккі знову сіла розглядати малюнки разом з Альфредом, але час ішов, Том більше не з’являвся і мучити було нікого, тому відчуття перемоги потьмарилось. Дівчинці стало нецікаво; з’явились розгубленість, нудьга, а за ними й туга; кілька разів дівчинка насторожувалась, прислухаючись до чиїхось кроків, але надія не справджувалась — Том так і не прийшов. Нарешті вона зовсім занепала духом і почала шкодувати, що завела справу так далеко. Бідолаха Альфред, який бачив, що вона з ним нудьгує, хоча й не розумів причини, досі не вгавав:

— Дивіться, який малюнок! А цей ще кращий! Зрештою Беккі не витримала:

— Ой, відчепіться, будь ласка! Не потрібні мені ваші малюнки! — вона розридалась, підхопилась і втекла від нього.

Альфред поплівся за нею і збирався було втішати, але вона сказала:

— Та облиште мене, нарешті! Я вас терпіти не можу!

І хлопчик розгублено зупинився, не розуміючи, що ж він такого зробив. Адже вона сама сказала, що буде всю велику перерву дивитися з ним малюнки, а тепер у сльозах втекла від нього. Не знаючи, що й думати, Альфред побрів до пустої школи. Він розсердився і образився. Докопатися до правди було нескладно: Беккі просто використала його, щоб дійняти Тома Сойєра. Коли він про це здогадався, то ще більше зненавидів Тома. Йому захотілося зробити супернику якусь капость, але так, щоб самому не перепало. Тут йому на очі потрапив підручник Тома. Це була нагода помститися! Альфред відкрив книжку на тій сторінці, де було задано урок, і залив її чорнилом.

У цей час Беккі зазирнула у вікно й побачила, що він робить, але пройшла далі, не промовивши Альфреду ні слова. Вона попрямувала додому: дівчинці хотілося знайти Тома і все йому розказати. Том, звісно, буде їй вдячний, і вони помиряться. Однак на півдорозі Беккі передумала. Вона згадала, як Том повівся з нею, коли вона розповідала про пікнік, і образа обпекла її, мов вогнем. Вона вирішила не виручати Тома, більш того, зненавидіти його на все життя. Нехай його покарають за зіпсований підручник.

Розділ XIX

Коли похмурий Том повернувся додому, він з перших же слів тітоньки Поллі зрозумів, що прийшов зі своїми прикрощами в найбільш непідходяще місце:

— Оце б відшмагати тебе як слід!

— Тьотю, та що я зробив?!

— Та достатньо зробив! Я ж, стара дурепа, біжу до Сіріні Гарпер — думаю, зараз розповім їй про твій сон. І — здрастуйте! Вона, виявляється, дізналася від Джо, що ти був тут того вечора і чув усі наші розмови. Не знаю навіть, що може вирости з хлопчика, який таке робить. Мені просто в голові не вкладається: як ти міг допустити, щоб я пішла до місіс Гарпер і вдавала з себе ідіотку, й ні слова не сказав!

Тепер уся ця справа набула іншого забарвлення. Якщо досі Том вважав свою ранкову вигадку справжньою знахідкою, то тепер вона задалась йому вбогим і злим жартом. Том похнюпився — він нічого не міг придумати на своє виправдання. Тоді сказав:

— Тітонько, мені дуже шкода, що я це зробив. Я не подумав якось…

— Ой, хлопче, ти ніколи не думаєш! Ти ніколи ні про кого не думаєш, тільки про себе самого. Ти не задумуючись поплив так далеко з острова, вночі, лише для того, аби посміятися з нашого горя. Потім не задумуючись виставив мене на посміховисько, коли вигадав цей сон. А ось пожаліти нас, щоб

1 ... 33 34 35 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Тома Сойєра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Тома Сойєра"