Читати книгу - "Казки про богатирів та лицарів"

Так воно й сталося. Процики збудували нову кузню, купили собі поле, худобу і щасливо господарювали, лиха не знаючи. Ніхто не міг у Процика правди вивідати, з чого він розбагатів. Аж перед смертю свою пригоду оповів. Так ото вона й до нас дійшла.

Казка про Земського духа

1

Був один король. Той король на полювання любив ходити. І одного дня взяв гвинтівку і псів та й пішов у ліс. Ходить король, ходить, ніякого звіра не зустрічає. Але враз чує — десь далеко пси брешуть.

Думає король: «Що то там може бути, коли пси так довго брешуть, не можуть його з місця зрушити?» Подався король до псів. Дивиться, а два пси мають між собою маленького хлопчика. Був то Земський дух. Взяв того хлопчика король і відніс додому. Приніс дому та й думає: «Що б зробити, щоб той хлопчик мені не втік?» Пішов король до столяра та й велів йому зробити сім скриньок, та таких, щоб одна до одної увійшла.

Не довелось довго чекати королю. Раз-два скриньки були готові. Вклав король Земського духа в найменшу скриньку, зачинив і замкнув. Скриньку до другої скриньки поклав і також замкнув. Другу скриньку до третьої, третю — до четвертої, четверту — до п’ятої, п’яту — до шостої, шосту — до сьомої, і всі скриньки замкнув. Сім скриньок — сім замків. А Земський дух — у скриньках тих і під тими замками. Хай попробує вийти звідти. «Неможлива річ, щоб він звідти вибрався», — подумав король.

Минав час, ішли дні за днями. Дивиться принц на скриньку, що стоїть там у кутку, та й міркує, що то може бути в скриньці тій? Не дала спокою скринька принцеві, і він став думати, як би її відімкнути. Має король ключик від скриньки таємничої, та від нього таку річ не дістанеш, хоч умреш. Думає, міркує принц, як би, чим би скриньку відімкнути, — нічого вигадати не може. І скринька стоїть там, де стояла.

Але королю закортіло маневри зробити. Одне військо маневрувало коло Бардієва, а друге — біля Лаборця. І принц подався на маневри. Сів з королем у карету та й поїхав дивитись на військо біля Бардієва. Але таємнича скринька і там бентежила його. «Ей, тепер би добре було скриньку відімкнути. Татка вдома нема», — подумав принц. Підійшов до короля та й сказав:

— Знаєш що, татку?

— Що таке, синочку?

— Ти диви військо біля Бардієва, а я піду глянути на військо біля Лаборця.

Король погодився:

— Добре, сину. Іди глянути, як там маневри проходять.

Поїхав принц у Лаборець, та до Лаборця не доїхав. Додому повернувся, скриньку відімкнути йому забажалось. Доброго слюсаря знайшов, та й стали ключі робити. Змайстрували ключик один, пробують відімкнути — не можуть. Принц уже й хвилювався. Конче знати хотів, що таїться в скриньці замкнутій. Слюсар пильником по ключі походив, і знову пробували. Вийшло — відімкнули! Відчинили скриньку — очам своїм не вірять — там скринька в скриньці. А замкнена і та. Пилка, пильники і все інше знаряддя горіло під руками слюсаря, так поспішав ключі робити. Шість ключів слюсар зробив, шість скриньок відкрив. Ще сьомий ключик слюсар майстрував, ще сьому скриньку принц відімкнути хотів. Упала краплинка холодна із слюсаревого чола на ключик гарячий, на ключик останній, і загартувала його. Узяв той ключик принц та й пробував відімкнути найменшу скриньку. Пощастило.

— От добре, — радів слюсар.

Радів і принц. Та ніхто з них не подумав, яка тайна захована у скриньці найменшій. Відчинив принц скриньку і майже остовпів. Із скриньки малої вистрибнув хлопчик завбільшки з лікоть. Вистрибнув, став на підвіконня та й каже:

— Дякую тобі, принце, що ти визволив мене. Велику нагороду дістанеш за це від мене.

Так сказав хлопець і зник.

Принц з переляку не знав, що робити. Попрощався із слюсарем і повернувся до короля. Подивитися на військо в Лаборці вже ніколи було. Приїхав у Бардіїв, а король і питає:

— Ну, як там, сину, маневри проходять?

Не признався принц, що в Лаборці не був. Сказав:

— Та добре, татку, добре. Все в порядку.

— Новин ніяких нема? — спитав король.

— Нема, татку, — відповів принц.

Скінчилися маневри, військо додому повернулося. Всі раділи новому, спокійнішому життю.

Але одного разу закортіло королю тому гостину влаштувати. Гостину влаштував і покликав до себе королів з усіх сусідніх країн. Королів, як маку, насходилося туди, і гостяться, п’ють, співають, танцюють, вино, пиво розливають, з курей, качок, гусок м’ясо смачне об’їдають і кістки псам своїм під ноги кидають. Відколи світ світом стоїть, такої гостини ще не було і, хто знає, чи колись буде. Вже й оп’яніли королі. Розмови без ладу-складу вели. Хвалилися, про багатство своє говорили. Обізвався король, що гостину влаштував:

— Королі, приятелі мої, вірю вашим словам, що багаті ви і що сильні ви. І я не бідний, і я не слабкий. Але в мене таїться щось таке, чого у жодного з вас немає.

На це сказав один король:

— Де ж там! Нічого такого, приятелю наш, в тебе нема, бо я про все твоє майно знаю.

А король каже:

— Якщо ти маєш те, що я маю, можете мені голову відрубати.

І сказали королі:

— Що таке може бути в тебе? Приятелю наш, відкрий нам свою таємницю.

Наказав король скриньку таємничу принести і поставити перед королями присутніми.

Слуги скриньку принесли, поставили на столик посеред залу, та й всі чекали… Бачити хотіли королеву таємницю.

Взяв король ключик та й відімкнув першу скриньку. Дивляться — там скринька в скриньці. Відімкнув другу — там скринька в скриньці.

Третю показав — там скринька в скриньці. Четверту відімкнув — і там скринька в скриньці. І п’яту скриньку король показав. Але й там — скринька в скриньці. Занепокоїлись королі, як король шосту скриньку відімкнув, бо і в шостій скриньці скринька була. Найменша. Глипнули королі один на одного. Справді, в короля щось незвичайне є. Але чому не поспішає скриньку відімкнути, скриньку відчинити? Схопився король, ключик засунув у замок, скриньку відімкнув і — відчинив… Ледве не впав. Зашуміли королі. В сьомій скриньці нічого не було. Замислився король: «Що сталося? Як це так? Земський дух в сімох скриньках на сім замків замкнений був, а його нема».

Здивуванню і розчаруванню кінця-краю не знайти.

І сказали королі:

— Ну, бачиш, приятелю наш. Стільки слів сильних з твоїх уст прозвучало, а насправді ти нас підвів. Тепер голову