Читати книгу - "Знамення Долі"

Вона тут же взяла мене й Білла за руки, маючи намір разом з нами покинути бібліотеку.

— Нам про стільки потрібно поговорити… — Почала вона.

— Флора! — Зупинив її Рендом.

— Що, брате мій?

— Можеш приділити максимум уваги містеру Роту, але Мерлін мені необхідний на деякий час.

Вона невдоволено надула губки, але випустила наші руки.

— От бачите! Тепер ви розумієте, що таке абсолютна монархія, — ображено пояснила вона Біллу. — Бачите, що робить з людиною влада.

— Я ще з дитинства був зіпсованою дитиною, — відповів Рендом. — Тепер ми дозволяємо вам, сестра, залишити нас! — Додав він бундючним тоном.

Вона фиркнула і відвела за собою Білла.

— Кожного разу, коли вона відшукує собі дружка в Відображенні, в Амбері стає набагато спокійніше, — зітхнув Рендом. — На жаль, у цьому році більшу частину часу вона проводить вдома.

Я співчутливо поцокав язиком.

Він вказав мені на стілець, і я сів.

Він перейшов до бібліотечної шафи.

— Як щодо склянки вина?

— Не заперечую.

Він налив два келихи, один вручив мені, сам сів на стілець зліва від мене.

Нас розділяв невеликий стіл.

— Сьогодні після полудня хтось стріляв у Блейза, — похмуро сказав він. — Вже в іншому Відображенні. Його поранили, на щастя, не надто серйозно. Стрілку вдалося сховатися, а Блейз всього лише відправлявся з дипломатичною місією в дружнє королівство.

— Ти думаєш, що стріляла та ж людина?

— Звичайно. У нашій окрузі ще ніколи не лунав подібний постріл, а тут відразу два, і ні з того, ні з сього. Це напевно одна і та ж людина… або одна таємна організація.

— Є якісь докази?

Він похитав головою і відпив трохи вина.

— Я хотів поговорити з тобою наодинці, перш ніж тобою заволодіють всі решта. Я хочу повідомити тобі дві речі.

Я не поспішаючи відпив вина, чекаючи розповіді.

— По перше, я по-справжньому наляканий. Після замаху на Блейза це перестає бути персональною справою одного Каїна. Хтось грає проти всіх нас, або, принаймні, проти деяких з нас. Тепер ось і ти повідомляєш, що на тебе теж було скоєно замах.

— Я не знаю, чи пов'язано це якимсь чином з…

— Я теж не знаю. Але мені дуже не подобається можлива схема, яка починає проявлятися. Найгірше, якщо за всім цим стоїть хтось із наших і не один.

— Чому?

Він сердито подивився на свій келих.

— Бачиш, протягом століть особиста помста була нашим улюбленим способом вирішувати всі внутрішні сімейні протиріччя і розбіжності. Необов'язково все закінчувалося смертю, хоча така ймовірність існувала постійно, але такі речі, як інтриги, заподіяння противнику якогось збитку аж до нанесення тяжких тілесних ушкоджень і каліцтв, вигнання, з метою зміцнення власного положення, були справою цілком буденною. У бійці за успадкування престолом все це недавно досягло піку. Я вважав, що все це вже владналося, а тепер… Я знову опинився перед проблемою, яку зовсім не очікував. Я ні на кого не точу зуби, намагаюся бути справедливим. Я ж знаю наскільки ми всі вразливі. І навіть зараз я не думаю, що справа тут у мені та спадкуванні корони. Ні, не думаю… Всі наші, мабуть вирішили, що я — менше із зол, і всі вони дійсно працювали разом, щоб своє рішення втілити в життя. Ні, не думаю, що хтось з них так пристрасно жадає моєї корони. Після вирішення справи з успадкуванням, у нас тут встановилося царство дружби і доброї волі. Але мене ось що цікавить — чи не повторюється стара історія. Раптом хтось із наших таки почав стару гру? Якісь старі образи… Мені дуже не хотілося, щоб це виявилося саме так. Знову підозри, обережність, недовіра, подвійна гра, інсинуації… Це нас тільки послаблює, і це тоді, коли існує ймовірна небезпека, проти якої ми завжди повинні бути готові виступити разом.

Я, звичайно, з кожним переговорив особисто, і всі вони заперечують свою причетність, і взагалі не чули ні про які змови, інтриги чи вендету, але я бачу, що вони знову починають ставитися один до одного з підозрою. І зовсім неважко було б декому відкопати стару образу, яка могла б дати, на їхню думку, комусь із нас привід помститися Каїна, незважаючи на той факт, що він врятував всі наші шкури, остаточно усунувши Бранда. Те ж саме з Блейзом. Будь-який з нас, одним словом, може придумати мотив для будь-кого з решти.

— Значить, ти хочеш якнайшвидше знайти вбивцю, поки моральне розкладання не зайшло занадто далеко?

— Природно. Мені ні до чого всі ці косі погляди з-за плеча та вишукування можливого ворога. Справи ще не настільки блискучі, щоб ми могли дозволити собі загрузнути в нових змовах і вендетах… Якщо тільки ми вже не загрузли в них. Найменше недорозуміння — і знову проллється кров!

— Так значить, ти вважаєш, що це один з НАС?

— Прокляття! Як бачиш, і я такий же, як і всі, і я відразу стаю таким же підозрілим по відношенню до всіх інших. Що я можу сказати? Те, про що я говорив — можливе, але поки що я не маю для цього ніяких вагомих доказів.

— А якщо ні… хто б це міг бути ще?

Він схрестив ноги, потім повернув їх у попереднє положення і зробив ще один ковток вина.

— Чорт! Ворогам нашим ім'я легіон… Але більшість з них має занадто тонку, прости мене, кишку. Вони знають, що їм загрожує, якщо ми за них візьмемося.

Він зчепив пальці на потилиці і втупився на ряди книг.

— Не знаю навіть, як тобі про це і сказати, — почав він, трохи помовчавши, — але я повинен про це сказати.

Я мовчав. Потім Рендом швидко, немов наважившись, промовив.

— Подейкують, що це справа рук Корвіна, але я в це не вірю.

— Ні, — тихо промовив я.

— Я ж сказав тобі, що не вірю. Твій батько занадто багато для мене зробив.

— Але звідки взагалі виник такий слух?

— Ну, розумієш, подейкували, що він з'їхав з глузду… ти про це теж чув. Що, якщо з ним сталася реверсія і він знаходиться в придонному стані розуму і пам'яті, тієї її пори, коли його відносини з Каїном і Блейзом були далекі від сердечних… Та й з кожним із нас, якщо вже на те пішло. Ось про це зараз і говорять.

— Я не вірю.

— І я теж, але я хотів би, щоб ти знав про ці розмови.

— Хай краще мені ці розмови не передають.

Рендом зітхнув.

— Але ти хоча б не починай їх першим. Всі наші в пригніченому стані. Не шукай