Читати книгу - "Семеро підземних королів"

— Цілковита таємниця! — запевнив Ружеро. — Але ви самі нічого не починайте, цим можна зіпсувати справу. Коли настане час діяти, ви будете попереджені.

Він попрощався з королем Ментахо, а наступного дня його викликав король Барбедо.

Товстий лисий Барбедо зовсім не був схожий на статечного Ментахо з красивим обличчям і прихильною усмішкою. Але коли він провів Хранителя часу до свого кабінету й ретельно причинив двері, щось у поведінці Барбедо було дуже подібне на Ментахо. І це зразу впало у вічі здогадливому Ружеро.

«Ну, тут теж справа нечиста…» — подумав він.

Король почав розмову здалека, але Ружеро зрозумів його зразу. І він зовсім не здивувався, коли Барбедо після довгих підходів запропонував йому приспати усіх його суперників, щоб він, Барбедо, міг царювати стільки часу, скільки відведено йому долею, а потім престол хай перейде його старшому синові. А ті інші? Ну, нехай сплять собі з миром, адже вві сні вони не матимуть ні турбот, ні тривог…

— Погодьтеся, дорогий мій друже, — солодко співав Барбедо, — що для нашої країни вічна зміна королів — справжнє лихо. Від цього так страждає наш добрий народ… (Товстун навіть випустив сльозу.) І, звичайно, той, кому першому прийшла в голову щаслива думка покінчити з усім цим безладдям, той і заслужив право скористатися її плодами… («Якби ти був першим!» — насмішкувато подумав Ружеро.) А вас, мій дорогий Хранителю, я обсиплю діамантами і смарагдами, ви станете першим багатієм у країні.

Звичайно, і йому Ружеро дав згоду виконати підступний задум і просив нічого не починати без його відома.

Повертаючись до себе, Ружеро подумав:

«Цікаво, що буде далі? Уже два хитруни знайшлися серед підземних володарів? Чи завершиться на цьому справа?»

Однак цим справа не закінчилася. Хранителя часу викликали до себе по черзі і вели з ним таємні переговори королі Елляна, Карото, Ламенте… Навіть старезний Арбусто і той додумався усунути своїх суперників і правити одноосібно.

— Мені недовго залишилося жити, — шамкотів дев'яностолітній Арбусто, — І я не можу витрачати час на сон. Хай хоч два-три роки, але я повинен побути володарем нашої країни…

А шістнадцятирічний Бубало повторював слова свого наставника:

— Я наймолодший за всіх, отже буду правити державою дуже довго і за своє царювання звершу багато славних справ.

Навіть королева-вдова Раффида, мати немовляти Тевальто, і та з'явилася до Ружеро з клопотанням на користь свого сина (це, між іншим, доводить, що хитрощами жіночий розум не поступається чоловічому).

Усім хитрунам Ружеро обіцяв допомогу, і кожен залишався дуже задоволений розмовою з ним, всі обіцяли йому всілякі блага.

Зрозуміло, Страшило і Еллі довідалися про ці підступні наміри. Дроворубу, який сидів у бочці з олією, було не до того, щоб руйнувати чужі змови, а хворому Леву остогидло життя в підземеллі, хоча з любові до Еллі він не поспішав нагору.

Ружеро поквапився до правителя Смарагдового міста зразу ж після побачення з королем Ментахо. Страшило схвалив його удавану згоду і радив тягнути час, поки не завершаться роботи у Священній печері. Другий візит Ружеро менше здивував солом'яного мудреця, а потім він і дивуватися перестав.

— Усі королі — і під землею і нагорі — однаково підступні та жорстокі, — казав Страшило. — Ви тільки подумайте, усім їм, починаючи з молокососа Бубало до старезного дідугана Арбусто, усім надумалося одне і тс ж — позбутися своїх родичів суперників, щоб цілком захопити владу. І ви знаєте, шановний Ружеро, я анітрохи не сумніваюся, що кожен з них зморив би свою рідню в зачарованому сні.

— Яв цьому цілком упевнений, — підтвердив Ружеро.

— Але чому в них усіх такі подібні бажання? — вів далі Страшило. — То просто їх засліплює блиск королівської влади, яку вони не хочуть ділити з іншими. Я дуже радий, що мені спало на думку перевиховати їх. І я впевнений, що коли це станеться, вони виявляться непоганими людьми…

ВЕЛИКЕ ПРИСИПЛЯННЯ

Незабаром був призначений день і час звершення дива. Розпорядники урочистостей, Хранитель часу Ружеро і літописець Арриго, оголосили, що при цьому можуть бути присутні всі бажаючі, але тільки з числа тих, кого коли-небудь присипляли. За виконанням цієї вимоги належало суворо стежити, бо порушення її могло призвести до провалу всієї справи.

Було також оголошено, що той, хто запізниться, не буде допущений до Священної печери. Зрозуміло, що після такого попередження задовго до початку всі виявилися на місці. Прийшли королі з дружинами і дітьми, міністри і радники, головні керуючі і просто керуючі, лакеї всіх рангів, королівські стражі і шпигуни…

Дуболоми побудували навколо басейну кам'яні лавки, розташувавши їх обширним амфітеатром. У першому почесному ряду розмістилися королі з сім'ями, далі сиділи міністри і радники. Простіша публіка стояла позаду.

Сотні фосфорних світильників на головних уборах запрошених освітлювали печеру м'яким світлом: все було видно навіть в найдальших куточках.

Біля самого краю басейну височіла трибуна для ораторів.

Ніколи ще надра землі не таїли в собі такого вражаючого видовища. Королівські двори розташувалися по секторах, як це було прийнято на Великій Раді. І здавалося, що сама семиколірна веселка опустилася з неба і заграла всіма своїми барвами…

Навколо басейну на рівних відстанях стояли дуболоми, заново пофарбовані задля свята.

На трибуну піднялася Еллі з біленькою паличкою в руках. Цього разу з нею не було Тотошка: песика залишили в кімнаті відпочинку під наглядом одного з Мигунів.

Позаду Еллі стояли Фред Каннінг, майстер Лестар, літописець Арриго і Хракитель часу Ружеро. Усі вони, як і Еллі, щось стискали в кулаках. Еллі заговорила дзвінким ясним голосом, який було чути по всій печері:

— Ваші величності і ви, громадяни Підземної країни! Щоб повернути Сонну воду, яка щезла нам довелося здійснити довгу, важку і небезпечну роботу… Так, небезпечну, тому що при найменшому недогляді Дух печери, вже роздратований необачним вчинком Руфа Білана, міг жорстоко розправитися з нами.

У слухачів пробіг холодок страху.

— Але ми, — говорила Еллі, — діяли розсудливо і за системою…

Що таке система, ніхто з присутніх не знав. Не знала й сама Еллі. Це Лестар напоумив дівчинку сказати таке слово, і воно викликало велику повагу до оратора.

Еллі промовляла далі:

— І зараз ми впевнені в успіху. — Вона змахнула паличкою і почала говорити заклинання: — Баррамба, маррамба, тарики, арики купорос, шафо рос, кульки, бульки! Грізний