read-books.club » Сучасна проза » Аптекар 📚 - Українською

Читати книгу - "Аптекар"

213
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Аптекар" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 98
Перейти на сторінку:
вечір лагідно гладить вікна. І тоді час від часу сходить на нього осяяння, його внутрішнє «я» виривається з пут і мчить у незвідані простори всесвіту, розчиняється в ньому, осягаючи глибинний сенс життя і уявляючи себе ледь не деміургом, володарем дум і душ, а не тільки тіл. І лише там, у тих просторах, він міг почуватися відкритим, чистим і світлим. Тільки там, а більше ніде. Поступово всі щілини в ньому замкнулися, він занурився в самого себе і жив лише собою, сприймаючи все довкола з відстані. Бо кат мусить бути твердим, як камінь, нечулим, як камінь, глухим, як камінь, мовчазним, як камінь, кат мусить бути суцільним каменем, інакше втратить свою роботу, втратить повагу і страх громади, бо ката треба боятися, так узвичаєно, ката треба стерегтися, обходити десятою дорогою, не пити за його здоров’я, не казати йому «добридень», не бажати доброї ночі. Бо кат є камінь. Він не потребує чиєїсь уваги. Він сам по собі, а решта людей самі по собі, і так усім найлегше. Тільки перша кров є важлива, тільки перша, а потім уже жодна, потім уже та перша кров затуляє всі інші, забирає з собою весь острах і мороз по шкірі, всю непевність і цокіт зубів, та перша кров живе у пам’яті до смерті і ніколи не висихає, стоїть перед очима і світить, і здається, що окремі її краплі продовжують іще жити на твоєму тілі, на руках і обличчі, ніколи їх не змити, і ті місця на тілі, куди впала та кров, пам’ятатимуть про неї, будуть час від часу пекти, свербіти і нагадувати про себе, особливо ті краплі, які потрапили на вуста і мимоволі звістили їм свій смак, смак чужої крові, а потім… що потім — потім та перша кров буде вимагати наступної, буде канючити за нею, і знову ти відчуєш її смак на вустах, і скільки б не облизував губи, а все ж смак крові залишиться.

Та до свого перетворення на камінь кат мусив пройти певний шлях, щоб його душа достатньо очерствіла, щоб не сприймала так гостро ані зойків, ані стогонів, ані хрипіння, ані булькотіння крові, ані самого її вигляду і запаху. А коли це сталося, то він відчув, що знову радо сприймає спів пташок, розрізняє запахи квітів і плекає їх на своєму городчику, а привид крові вже не переслідує його, не сняться відсічені голови, і відпала потреба так старанно мити руки. Він навчився володіти собою, своїм душевним станом, і коли вирішував, що ось це його не повинно хвилювати, то воно його таки й не хвилювало. Коли він виконував свою роботу, то всі ці відрубані голови, руки, ноги були для нього частиною якогось живого механізму, який настала пора вимкнути. Це те саме, що зупинити дзиґар, і коли дзиґар зупинявся, а він переводив свій погляд на юрбу і бачив жах в її очах, то знав, що діло було зроблене бездоганно.

Поступово, стинаючи голови й інші частини тіл, він почав відчувати щось схоже на тріумф, кожен такий удар мечем був рівноцінний подоланню якоїсь важкої перепони, наприклад, спиханню кам’яної брили з дороги. Але ставлення до брили могло бути лише відстороненим, а ставлення до страченця завше сливе інтимним, невидима сув’язь єднала ката і жертву, то було щось більше і міцніше за кревні зв’язки. Кат добре усвідомлював, що він оволодіває людьми, яких страчував, хоч і не надовго, стає їхнім господарем, міг великодушно подарувати зайві хвилини життя, а міг і відібрати, і оті спроби оволодівання жертвою він мусив чинити безконечно, завше наново, бо з жодною з них він не міг нав’язати якогось іншого контакту, а тільки за посередництвом меча, мотузки чи приладдя для тортур. Він почувався нарівні з Богом, бо той давав життя, а він відбирав. Відбирав у Бога те, що належало Богові, частинку самого Бога, вбивав її, і почувався упалим янголом, що вирвався з пекла і став поруч Господа, аби вершити Його суд. І часом він ловив себе на думці, що, дивлячись на якусь людину, оцінював її лише з того огляду, наскільки легко меч стяв би її шию, з яким звуком він би протяв її. І люди, мовби читаючи його думки і фантазії, мимоволі втягували голови в плечі при зустрічі з ним. І він це помічав не без задоволення. Це було почуттям сатисфакції за те, що піддають його інфамії, вилучаючи з життя міста, не дозволяючи сповідатися і причащатися, а цехові статути суворо забороняли будь-які контакти з катом. Винятком були лише службовці магістрату.

Тоді прийнято було вважати, що смерть не позбавляє труп чутливості, бо він зберігає вегетативну силу, «слід життя». Адже всім було відомо, що існує дивовижна здатність трупа жертви виділяти кров у присутності вбивці. Тіло померлого здатне чути і згадувати, а тому ще жив звичай кілька разів окликати померлого на ім’я, щоб упевнитися в його смерті. Труп — ще тіло і вже мрець, казав Касперів батько. В очах ката труп перетворювався на сировину для виготовлення дуже успішних ліків. Це була ще одна змога заробити гроші, розпродуючи різні частини страченого. Кістки мерця використовували з профілактичною метою, їх носили на шиї або зашивали в одяг, наче амулет. З обсмалених кісток щасливого подружжя чи пристрасних коханців готували збуджуючий любовний напій. Дехто з фармацевтів брався до виготовлення «божистої води», названої так за свої дивовижні властивості: труп страченця, який за життя вирізнявся добрим здоров’ям, різали разом з кістками і нутрощами на дрібні шматочки, все змішували і за допомогою перегонки перетворювали на рідину. Пізніше в певну кількість тієї «божистої води» додавали від 3 до 9 крапель крові хворого і обережно збовтували над вогнем. Якщо вода і кров добре змішувалися, це був знак, що хворий житиме, якщо ж ні, то помре. Ліки з трупів були дорогими, бо приготувати їх було не просто. Навіть королі приймали лікувальне питво, складене з 42 крапель екстракту людського черепа.

Каспер з огидою згадував сморід, який панував у Гануша в хаті, де розкладалися ослизлі шматки, відкраяні в трупів. На відміну від Гануша, Каспер волів віддавати трупи на розтерзання фармацевтам, а вже від них в оплату отримувати цілющі екстракти, які потім продавав. Він знав, що, страчуючи злочинців та всіляку почвару, переймає на себе всю їхню лють і ненависть, усі їхні вроки й прокльони разом із бризками крові, він був, як мур, що відокремлював злочинців від добропорядних міщан. Людина приречена

1 ... 33 34 35 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аптекар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аптекар"