Читати книгу - "Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей"

«Господи, проясни її розум! Відкрий їй очі!» – молюся я, лежачи на ношах, коли мені штиркають у руку голкою крапельниці з магнезією.

«Господи, проясни йому розум! Відкрий йому очі!» – підноситься її молитва з модного італійського ресторанчика.

Але небо закрите щільними низькими хмарами. Бог нас не чує.

Буде війна.

Рівно через тиждень після підписання контракту вона написала у себе на Фейсбук-сторінці: «Дівчата, поясніть мені дурі-дурацькій, чи може батько п’ятьох дітей бути „націонал-фашистом“ і виконувати в образі придурка в окулярах ідіотські українські пісеньки, перероблені з радянських хітів, з такою кількістю мату, що мені соромно в очі дітям дивитися, бо рано чи пізно їхні однолітки їм скажуть: ваш папа – придурок!»

І понеслося. За два дні кількість статей у пресі та на сторінках інтернет-видань на тему «Анжела Негорова назвала свого чоловіка придурком та „націонал-фашистом“» перевищила півтори сотні. Будь-який її пост, будь-яке висловлювання підхоплювали хвилі бульварних видань, перекручували, обсмоктували, перебріхували і видавали за правду. З’ясувалося, що в країні існує ціла індустрія з продукування брехні, й на неї нема управи. Люди ніби подуріли – вони смакують і споживають цю брехню, вони приділяють їй купу уваги і свого часу. Кількість коментарів і переглядів під статтями «Фашист Мухарський кинув дружину з п’ятьма дітьми» в рази перевищувала кількість переглядів про справді важливі суспільні теми, що стосувалися, приміром, торгових воєн з Росією чи готовності України до підписання європейської асоціації. Суспільство харчується лайном і гламуром, що, по суті, теж є лайном. Людям набагато цікавіше нюхати труси Світлани Лободи та Насті Каменських або залазити у штани Валерію Меладзе, ніж обговорювати якісь потрібні, суттєві проблеми, – для мене це було відкриттям.

На день я отримував десятки дзвінків з різних редакцій з пропозицією дати коментар з приводу заяв Анжели, проте, пам’ятаючи лихий досвід десятирічної давнини, коли ми втратили дитину через моє бажання винести родинний конфлікт в публічне поле, обрав тактику цілковитого мовчання. Думав, і Анжела схаменеться. Але вона, здавалося, осідлала свого коника і наче збожеволіла. Упивалася власним лихослів’ям, заробляючи статус «експерта з сімейних стосунків».

Цілі стада обурених та покинутих чоловіками кацапських баб паслися на її Фейсбук-сторінках, називаючи мене «жалкім уродом», «нікчьомним бєздарєм», «бєсталанним ніщєбродом», «провінціальним жіголо», «труслівим альфонсом». Вона ж знаходила час, щоб усім відповісти, гірко хитаючи головою, мовляв: «Отака хуйня, дівчата, коїться, підкажіть, що робити?» І вони підказували: «Та кидай його на хуй, цього рудого клоуна. Все у тебе попереду. Ти сильна, красива, незалежна. Ти – зірка, а він хто? Знайдеш собі чоловіка по статусу. Знаєш, скільки чоловіків мріють бути поруч із тобою? Вперед, до щастя!» – «Так-то воно так, – бідкалася вона, – але ж діти… Може, пробачити?» – «Та яке на хуй пробачити? Забивай його ногами! Ату його, ату! Подивися на себе і подивися на нього. Хіба він тобі пара? Ми взагалі ніяк не можемо зрозуміти, що ти в ньому знайшла? Довкруж стільки грошовитих, статусних самців, а ти обрала цього урода. Мочи його, Анжело!»

І вона мочила по повній.

– Навіщо ти це робиш? – запитав, коли прийшов на чергове побачення з дітьми.

– Думаєш, я тепер буду мовчати? Ні, не збираюся. Контракт ти підписав, так що тепер мене ніщо не стримує. Вперед! Ти любиш свого Ореста Лютого більше за родину – це твій вибір.

– Колись я зробив щось подібне, і ми втратили дитину!

– Не ми, а ти зробив щось подібне….

– Тепер ти припускаєшся тієї самої помилки. Це помста?

– У нас рівні права!

– У мене був серцевий напад через наші з тобою розборки.

– Це твої проблеми. Ти робиш те, що вважаєш за потрібне, залиш і мені подібну можливість. Я – свободная женщіна, і прімєр для нєсколькіх поколєній украінцев!

Пісня перша

Бела-чао

– Шановні пані та панове, – лунає з динаміків голос у глядацькій залі, – розпочинаємо друге відділення виступу високохудожнього антитоталітарного гурту «Сталін унд Гітлер капут» та професора антропології Ореста Лютого з програмою «Сувора українізація».

Орест Лютий разом із музикантами стрімко з’являється на сцені й, не чекаючи, доки публіка в залі займе свої місця, під один лише барабанний ритм починає спів:

Одного ранку розплющив очі

І закричав, закричав, закричав-чав-чав:

«Не хочу більше врагам коритись,

Піду у сотні на Майдан.

Гей, отамане, мене в загін свій

Ти зарахуй, зарахуй, зарахуй-хуй-хуй,

Мою подругу і мого друга

Навчи вправненько воювать!»

Враги трекляті, тремтіть від страху —

Нас ціла рать, так, нас рать, так, нас рать, рать, рать!

Ми свою землю, ми свою волю

До смерті будем захищать.

Своє майбутнє усі будемо

Ми зароблять, зароблять, зароблять-блять-блять,

Із автоматом і кулеметом

На царство пітьми наступать.

А якщо куля мені потрапить

Та й у падло, у падло, у падложечку.

Впаду на землю, заплющу очі

І буду тихо промовлять:

– Гей, побратими, хотів я вчиться,

Мєчтав піти на юрфак, на юрфак-фак-фак —

Тепер загинув, та наша справа

Живою буде у віках!

Гей, отамане, мене в загін свій

Ти зарахуй, зарахуй, зарахуй-хуй-хуй,

Не будем більше врагам коритись,

Підемо в сотні на Майдан!

* * *

Кажуть, що то Мустафа Найєм першим виклав на своїй Фейсбук-сторінці пост «Всі на Майдан!». Не знаю. Не бачив. Я прочитав цей заклик у блозі Андрія Парубія в «Українській правді». Заїхав за батьками, і десь на початку десятої години вечора листопада 21 числа ми, полишивши автівку на паркувальному майданчику перед готелем «Україна», спускаємося вниз Інститутською.

Витягуючи шиї, із хвилюванням зазираємо за кам’яний парапет: чи багато зібралося народу? Сотні півтори-дві. «Мало! Мало!» – скавулить мама.

На Майдані переважно веселі студенти – бігають з блакитно-жовтими прапорами, стрибають, співають пісень, тичуть у вікна автомобілів, що їдуть Хрещатиком, саморобні плакати: «Україна – це Європа!» Дитсадок. Народні депутати від «Свободи» Кошулинський та Фаріон стоять трохи осторонь. «Це капець, – каже пані Ірина, коли я підходжу до них. – Янукович підписав собі смертний вирок. Якби він зараз погодився на асоціацію, а перед виборами випустив з тюрми Юлю, то точно став би президентом удруге. А тепер події будуть розвиватися несподівано! Аби люди вийшли!»

За півгодини людей стає трохи більше.