Читати книгу - "Ода до радості (збірник)"

Бельгія стала незалежною державою лише в 1830 році. А на майдані за кілька кварталів від палацу височить пам’ятник предку нинішнього короля – Альберту І. Цікавий він тим, що коли спуститися сходинками вниз, на іншому майдані, трохи нижче, стоїть статуя його дружини, королеви Елізабет. Вона немовби зустрічає чоловіка, який на коні повернувся з походу.

Тут же над сходами, з яких відкривається чудова панорама з видом на старий Брюссель, три дні висіли величезні, розміром у кількаповерховий будинок, джинси з однією наполовину відірваною штаниною. Виявляється, у сусідньому будинку в дні нашого перебування проходила міжнародна конференція за заборону протипіхотних мін і таким-от способом її учасники нагадували: щороку в світі, зокрема в зонах регіональних локальних конфліктів, гине або стає каліками до півмільйона людей.

А недавно люди вигадали особливо диявольську міну – вибухає при наближенні до неї… міношукача. Як виявилося під час однієї з розмов у штаб-квартирі, ця проблема турбує і натівських спеціалістів, адже і солдати з їхніх країн підривалися в Боснії. Один із них навів приклад – машина підірвалася на вже перевіреному полі. А ще була так звана повзуча міна, яка може пересуватися під землею, – ще один страхітливий винахід.

В українському посольстві

Уперше рідний синьо-жовтий прапор ми побачили на тихій і зеленій брюссельській вулиці – авеню Луїса Лепутре. Тут розташувалися українські представництва, у яких налагоджуються зв’язки, започатковані під час візиту Леоніда Кучми до Брюсселя 1 червня 1995 року. У вересні цього ж року була прийнята спільна заява для преси про принципи співробітництва між Україною і НАТО. Відкриття в Києві інформаційно-документаційного центру – усе це кроки до підписання 9 липня в Мадриді Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО.

У скромному будинку знаходиться посольство України. Будинок і в прямому, і в переносному значенні – справді українська територія, бо в України вистачило сили й коштів викупити його у приватного власника.

Посольство це доволі унікальне навіть для України з кількох причин. По-перше, представляє нашу державу відразу в трьох країнах – Королівстві Бельгії, Королівстві Нідерланди і Великому герцогстві Люксембург. По-друге, Надзвичайним і Повноважним Послом у цих країнах є дуже авторитетний дипломат Борис Тарасюк, колишній перший заступник міністра закордонних справ України, і, нарешті, радником-посланником у посольстві трудиться Костянтин Морозов – так, той самий перший міністр оборони незалежної України, генерал армії. Щоправда, нам пана Морозова в ролі дипломата побачити не вдалося, він якраз був у відпустці, але сам Посол показав крісло, у якому на нарадах у його кабінеті вже традиційно любить сидіти радник із генеральським званням, котрий, як було сказано, «виконує відповідальні доручення».

У виступі перед журналістами з рідної України Борис Тарасюк окреслив роботу посольства, що, як він поінформував, працює у п’яти напрямках. Налагодження зв’язків із НАТО (гадаємо, не видаємо дипломатичний секрет) – чи не найголовніший із них. Посол розповів про те, як поступово ці зв’язки міцніють і українці та натівці, як і керівники країн Бенілюксу, знаходять спільну мову.

У невеликому, але якось по-особливому затишному кабінеті Посла України несподівано розгорнулася справжня дискусія між кількома журналістами з нашої групи і Борисом Тарасюком. Якщо першу групу українських журналістів, що поїхала до Брюсселя і НАТО, складали кияни, представники Західної і Центральної України, то в другій, крім двох, які представляли столичні видання, переважно були майстри пера зі Сходу України. Вони і взялися переконувати Посла, що незабаром у нас з’являться натівські бази, розвалиться власний військово-промисловий комплекс і що Україна взагалі повинна проситися не до НАТО, а під «затишне крило» східного сусіда. Довелося Борису Тарасюку, крім розвіювання міфу про майбутні бази, ще й нагадати, що НАТО жодного разу за час свого існування не вдавалося до агресії, в той час як СРСР і підлеглий йому Варшавський Договір – в Угорщині 1956 року, Чехословаччині 1968 року – застосовували силу проти своїх же.

Мені особисто ця перепалка й одноманітне спрямування дискусії набридло, і я поцікавився, що означають побіжно названі Послом десять мільйонів доларів товарообороту між Україною й маленьким Люксембургом і що експортує Україна в такі розвинуті Бельгію та Нідерланди? На запитання кореспондента «Волині» відповідали частково Борис Тарасюк, а частково керівник промислово-торговельного відділу посольства Валерій Юзба. Виявляється, цифра десять мільйонів доларів доволі умовна, бо виробництво країн Бенілюксу міцно пов’язане між собою: і в люксембурзьких виробах є бельгійська частка, а в 270 мільйонах, що означають оборот між Україною і Нідерландами, чи в 200 мільйонах доларів обороту між Україною і Бельгією є внесок люксембурзьких металургійних і машинобудівних підприємств. Структуру товарообороту розшифровувати не стали, але можна було дійти висновку, що з України досі йде переважно сировина – лідирують товари хімічної промисловості й металургії. Але з особливою радістю було наголошено, що почали розвиватися зв’язки в електрохімічній промисловості й навіть у такій специфічній галузі, як обробка діамантів. Тут, як виявилося, з бельгійцями співпрацюють наші сусіди-рівненчани з підприємства «Кристал». А ще мене цікавило, які стосунки між українським посольством та іншими посольствами країн – колишніх республік СРСР і зокрема Киргизстану. Бо ж відомо, що посольство цієї країни в державах Бенілюксу очолює відомий письменник Чингіз Айтматов. Борис Тарасюк відповів, що стосунки з посольствами нормальні, переважно дружні, а Чингіз Айтматов був першим, кому він наніс візит ввічливості як Посол у Брюсселі. А ще ми довідалися, що особистий будинок Айтматова розташований на тій же вулиці, що й українське посольство.

Про цікаву деталь розповіла третій секретар посольства Оксана Петряєва. Під час святкування п’ятої річниці незалежності України, думали, де влаштувати прийом на честь свята. Посольство тісне, шукали більший зал, і тут свої послуги запропонувала міська ратуша Брюсселя – величезний зал у старовинному стилі. Переживали, а раптом гостей і з країн перебування, й іноземних дипломатів буде мало? А зал виявився переповненим, і, о диво, немало з гостей знали не тільки українську з перцем і київське «Динамо», а й те, що «Юкрейн» має степи і гори, кримські курорти і власних поетів.

В «осиному гнізді імперіалізму»

Штаб-квартира НАТО розташована на окраїні бельгійської столиці. Колись тут була база Військово-повітряних сил Бельгії, потім натівська авіабаза. Звичайно, коли тут розмістили політичний центр Північно-Атлантичного альянсу, почалось перебудовування і добудовування. Нині тут цілий комплекс, де все добре продумано не лише для продуктивної роботи, а й для відпочинку – басейни, лазні, їдальні, кафе, крамниці, кіоски, госпіталь, кімнати психологічного розвантаження. А потрібні вони ще й тому, що, як нам сказали, були періоди й такі, коли доводилося працівникам штаб-квартири і днювати, і ночувати