Читати книгу - "Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла"

11

Аргос — місто на Пелопоннесі, осередку культу Гери.

12

…яснооку… — постійний епітет Афіни «glaukopis» передають або як совоока (glauks — сова), або як ясноока (glaukos — світлосиній, сяйливий).

13

Діона — тут, як зауважують давні коментатори, — одна із німф (353), а не, як у Гомера, матір Афродіти.

14

Япет (Iapetos) — син Урана і Геї, батько Прометея.

15

Океан — велетенська ріка, яка, за Гомером, омиває пласку землю; бог тієї ріки.

16

…самі животи… — тобто споживачі хліба, далекі від поетичного слова.

17

…правдиво… про неправдиве… — мова про поетичні твори, де багато вигадок, — і про достовірні розповіді.

18

…гілку лаврову… — в оригіналі skeptron, берло, яке брав у правицю кожен, хто хотів мати слово на зібранні; лавр посвячений Аполлонові, проводареві Муз.

19

…жагу вдихнули… — звідси — натхнення (у Франка — «вітхнули», «вітхнення»).

20

…і майбутнє… оспівувать, і проминуле… — на що здатний лише віщий, натхненний божеством співець (лат. vates).

21

…усе про дуби та про скелі… — тобто про те, що не стосується теми твору, казкове; дуби, скелі, струмки — найхарактерніші елементи греко-римського краєвиду, як, скажімо, у Горація: «Серед інших джерел першим тебе назвуть, / хай-но вславлю я дуб, що понад скелею / висне, звідки збігають / гомінливі твої струмки» (Оди, II, 13). Пор. також: «Тож не із дуба ти виріс, як в байці старій, не із скелі» («Одіссея», XIX, 163).

22

Тож розпочнімо од Муз… — від тих, хто й надихнув поета до співу; так починаються Гомерові й інші поеми.

23

Земля, Небо — Гея, Уран.

24

Мнемосіна — персоніфікована пам’ять, богиня пам’яті (пор. «мнемотехніка»).

25

…рік закругливсь… — рік (грец. eniautos, досл. сам у собі) зображували у вигляді змії, що тримає у зубах свого хвоста: циклічний час; сьогодні превалює лінійний — цифрами, що біжать у безконечність.

26

Гімерос — бог любовного бажання, туги, знемоги; похідними від цієї назви рясніє любовна лірика Сапфо. Харити (charieis — приємний, знадливий) — богині краси й радості. За Гесіодом, їх було три: Евфросіна (Добродумна), Талія (Квітуча), Аглая (Блискуча); у римлян — Грації.

27

…закони… звичаї добрі… — закони (грец. nomoi, лат. leges) і звичаї (грец. ethea, лат. mores) — ключові поняття морально-етичної філософії стародавніх; триматися давніх «добрих» звичаїв, не переступати праведних законів — засаднича вимога, зокрема, філософів стоїчної школи.

28

Чорна земля — традиційний, гомерівський епітет землі — чорна; у нас здебільшого — сира; чорна — рілля.

29

Із владарями, гідними шани… — мова про басилевсів, «царів», що виводили свій рід від богів подібно до того, як Зевс успадкував свою владу від Кроноса. Накреслений тут ідеальний образ володаря (як, наприклад, Одіссей у Гомера) далекий від представлених у Гесіода «владарів-дарожерів», що були водночас і суддями.

30

…не згадає про темну серця журбу… — музика, тобто «мистецтво Муз», — це світло, що розвіює темну журбу; так і Діоніс, покровитель виноробства, бог, що радість дарує (Т. 941, с. 72); пор. у наших піснях: «…бо правдиве тільки в світі / музика й вино».

31

Радуйтесь… — давні елліни при вітанні зичили щастя, радості: Chaire — радій (подібно й ми, прощаючись: «Щастя-здоров’я!»); людина, що втратила радість життя, вважали вони, — мертва людина. Філософію серця (сковородинське «веселіє серця») стародавні не протиставляли філософії розуму: у Гесіода часто: «розваж у серці своєму».

32

Традиційні епітети моря (грец. pontos споріднене з нашим «путь») — солоне, безплідне, безмежне, жорстоке та ін.

33

Земля… море… небо… — світ у трьох його видимих поставах.

34

Хаос — етимологічно: зів, розщелина (від chaino — розкриватися, роззявляти рот), загалом «простір».

35

Етер — досл. «блискучий» — простір, де перебували боги; за пізнішими уявленнями — окрема, п’ята, небесна стихія («квінтесенція»), з якої постали небесні світила.

36

…гори… богинь укриття… — музи, етимологічно, — «жительки гір».

37

Перераховуються Титани та їхні дочки.

38

Бронт, Стероп, Арг — досл. «гримучий», «блискавичний», «палаючий» — епітети грому, який гримить, блискає, вражає вогнем.

39

Еринії — богині помсти, зокрема, — за пролиту кров роду, а також за порушення узвичаєних стосунків між рідними.

40

…мелійськими звуть їх… — серед дріад, опікунок дерев, були й меліади, що опікувались ясенами (грец. melia — ясен); з ясена виготовляли списи: «ясеновий» — традиційний епітет списа.

41

Діва — Афродіта, «народжена з піни»; Кітера, острів на півдні Пелопоннесу, — головний осередок її культу; улюблене місце перебування богині — Кіпр, звідси й один із її епітетів: Кіпріда.

42

Шепіт дівочий… — гарно про ті «шепоти» Горацій наприкінці своєї оди (І, 9); про усмішку Афродіти — Сапфо у першій своїй пісні, «Гимні до Афродіти»; див. прим, до Т. 573, с. 58.

43

…посягти… посміли… — у дієслові «посягти» (titaino) — натяк на етимологію назви «Титани».

44

Кончину жахну… — тут — раптова, переважно, насильницька смерть (Moros); Кера, Танатос — загалом смерть (пор. «танатофобія»).

45

Гіпнос — Сон; Видіння — те, що бачимо вві сні, що сниться. Про сон і сонні видіння часто роздумували античні, починаючи від Гомера; не менше — й у нові часи: «О ти, хто спить, скажи, що таке сон?» (Леонардо да Вінчі).

46

Клото (Прядильниця) — Мойра, що снувала нитку життя; Лахесіс (Дарувальниця) вела її життєвими дорогами; Атропос (Невідворотна) перетинала нитку у хвилину смерті.

47

Перераховуються морські богині, дочки Нерея, морського діда, покровителя мореплавців. У кожному йменні —