Читати книгу - "Українське письменство"

На річці Чумгачку, без служби дворянин, Бездійствуя, стоїш, отечественний млин, На славнім місці сем през продків заложонний І слави нашої свидітель не зелжонний. Умалилась вода, не грають лотоки І — насажденіє дідівської руки — Тополі і дуби схиляють толко чола На праздниї твої, немелющиї кола. Колись, во времена тяжких і горких бід, Од глада рятував ти грабуздовський рід, В широкі лантухи точа одмінні брашна, Тим часом, як крупа гречана, пшінна й яшна В приправах розних наш приоздобляла стіл, А грабуздовський кінь і грабуздовський віл, В самім Пирятині нотовані хвалою, Во гладкості своїй сіяли красотою. Достатку і богацтв пройшли златі літа. Млин став, не йде вода, — все в світі суєта, І владарка світів, Недоля непоборна Наш знакомитий рід взяла на люті жорна. Забвенний пам’ятник прешедших поколінь, Мій млине! я, як ти. Єсьмо обидва тлінь, І навіть повесні, з прибулими водами Не бачить нам підвод, вантажених мішками.

Текст був приготований в кінці березня і пересланий Г. І. Але чи приступив він до малюнка, я не знаю.

Тоді ж розмова перейшла і на Глухів, і Г. І. тепло й соковито розповів мені про одного із своїх учителів гімназіальних, у якого бував на хуторі, недалеко від Нарбутівки, в свої гімназіальні та студентські роки. Ночував він там серед саду, в альтані, яку учитель чомусь називав мезоніном. «Ти де будеш, Жорж, ночувати сьогодні, у домі чи в межоніні, — пригадував він стереотипну фразу свого господаря і заливався при тім безпосереднім дитячим сміхом. Він любив диваків, провінцію, свій рідний Глухів, і своїм незлим словом та щирим сміхом платив колоритній провінції за ту радість, яку вона давала його оку артиста.

Ця розмова була остання. Після неї я бачив Г. І. уже в труні, змученого, з піврозкритими губами, жовтого.

Похорон Г. І. випав, здається, не вельми імпозантно. Домовину його везли повз будинок Дворянського зібрання, де мала розташуватися Академія Мистецтв, на площадці, вкритій килимами. На Хрещатику народу зменшилося, а на Байковому кладовищі був порівнююче неширокий круг друзів Г. І., його співробітників та учнів. В місто прийшли поляки. Багато людей заклопотано було всякого роду невідкладними справами, — заходила знову непевна, тривожна пора.

Першу промову на могилі говорив П. І. Зайцев, другу з черги, коли не помиляюсь — я, третю — молодий маляр С. Колос від імені учнів Г. І.

Вертаючись з кладовища невеличким гуртком, зайшли ми до Тичини на Кузнечну вулицю. Сиділи тихо; в’язалися все невеселі думки про те, як несприятливо складається життя талановитих людей у нас, — і скільки ще жертв відбере від нас наша, нехай і плідна, але сувора доба.

14.IV.1927

До перекладу «Іліади»{157}

Праця Руданського над перекладом гомерівської «Іліади» стосується до перших років його перебування в Ялті. Перший том авторського рукопису має титул: «Омирова Ільйонянка, з грецького переклав Степан Руданський». З таблиці, яку наводить Франко в своїй передмові до першого видання поеми, бачимо, як легко ця робота