Читати книгу - "Спомини"

(на висоті 20 км), що, як вважалося, мало зробити його недосяжним для радянських зенітних ракет та винищувачів. Розвідувальні польоти U-2 почалися в 1956 р. з дозволу Білого дому й тривали чотири роки. За цей час американські літаки 24 рази проникали в повітряний простір СРСР і сфотографували 15 % усієї території Союзу. Під час останнього з цих польотів, 1 травня 1960 p., один з літаків U-2 був збитий радянською ракетою “земля-повітря” недалеко від Свердловська; його пілот Ґері Паверс вижив і був заарештований. Інцидент з U-2 призвів до міжнародного скандалу та чергової кризи в американо-радянських відносинах — Хрущов скасував свій візит до США, а у відповідь Айзенгавер скасував візит до СРСР. 17 серпня 1960 р. Паверс був засуджений до 10 років ув’язнення, але 10 лютого 1962 р. його обміняли в Берліні на радянського шпигуна, полковника КДБ Вільяма Фішера, відомого як Рудольф Абель. Про літаки U-2, інцидент 1 травня 1960 р. та Ґері Паверса див.: Francis Gary Powers, Curt Gentry. Operation Overflight: The U-2 Spy Pilot Tells His Story for the First Time. New York 1970; Chris Pocock. The U-2 Spyplane, Toward the Unknown. Atglen 2000.(обратно) 932

Артур Дін (Arthur Hobson Dean, 1899–1987) — визначний американський юрист і дипломат. Родом з Нью-Йорка. Закінчив юридичну школу Корнеля. З 1923 працював у провідній юридичній компанії “Салліван та Кромвель”, у 1949–1972 (з перервою) — її керівник. На прохання президента Ф. Рузвельта брав участь у розробленні низки важливих законопроектів, таких як Акт про торгівлю цінними паперами (1934), Акт про банкрутство (1938), Акт про трастову угоду (1939), Акт про інвестиційні компанії (1940). Був радником та дипломатичним представником президентів Д. Айзенгавера, Дж. Кеннеді та Л. Джонсона; брав участь у переговорах про завершення Корейської війни (1953) та про заборону ядерних випробувань (1963), у Конференції з морського права, був представником США в ООН тощо. У 1963–1976 pp. займався приватною юридичною практикою. Помер 30 листопада 1987 р.

(обратно) 933

Василь Кузнецов (1901–1990) — радянський учений, державний діяч, дипломат. Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (1926), здобув ступінь кандидата технічних наук (1941). У 1927–1931 pp. працював інженером на Макіївському металургійному заводі, у 1931–1933 pp. вивчав металургійне виробництво за кордоном. У 1933–1937 — заступник начальника цеху, начальник лабораторії на заводі “Електросталь” (м. Ногінськ), у 1937–1940 — інженер Головспецсталі, у 1940–1943 — заступник голови Держплану СРСР. В 1944–1953 — голова Всесоюзної центральної ради профспілок. У 1945–1953 — член Генеральної ради виконкому та віце-голова Всесвітньої федерації профспілок. У 1946–1950 — голова Ради національностей Верховної Ради СРСР. З березня 1953 — на дипломатичній роботі. У 1955–1977 — перший заступник міністра закордонних справ СРСР. Брав участь у розв’язанні криз в Угорщині (1956), на Кубі (1962), в Чехословаччині (1968), в ухваленні резолюції Ради безпеки ООН щодо Близького Сходу (1967), радянсько-китайських переговорах (1969–1970), врегулюванні індо-пакистанського конфлікту (1971). У 1977–1986 — перший заступник голови Президії Верховної Ради СРСР. З червня 1986 — у відставці, державний радник при Президії Верховної Ради СРСР. Двічі Герой соціялістичної праці (1971, 1981), лавреат Сталінської премії за видатні досягнення в галузі металургії (1941). Помер 5 червня 1990 р. в Москві.

(обратно) 934

Приватна авдієнція зятя М. Хрущова Олексія Аджубея в Івана XXIII відбулася 7 березня 1963, після зустрічі папи з журналістами з нагоди присудження йому премії Е. Бальцана в номінації “Людяність, мир і братерство між народами”. Серед запрошених журналістів був також головний редактор “Известий” О. Аджубей та Рада Хрущова, головний редактор журналу “Наука и жизнь”. Після загальної авдієнції для журналістів у Тронному залі Іван XXIII провів спеціяльну приватну авдієнцію для радянський гостей, про яку домовився спецкореспондент газети “Известия” та офіцер Першого головного управління КДБ СРСР (зовнішня розвідка) Леонід Колосов (його самого на зустріч не допустили). Ця зустріч була з боку папи всього лишень виявом вдячности за звільнення митрополита Й. Сліпого, але журналісти й сам перший секретар ЦК КПРС М. Хрущов витлумачили її по-іншому. Наступного дня в одній з італійських газет з’явилася стаття “Червоний папа“, а Хрущов став думати, що не за горами вже встановлення дипломатичних зв’язків між СРСР і Ватиканом. Про цю авдієнцію в папи Олексій Аджубей пише у своїх спогадах: А. Аджубей. Те десять лет. Москва 1989, с. 257–268.

(обратно) 935

Йозеф Беран (Josef Beran, 1888–1969) — чехословацький католицький богослов, в’язень сумління. Родом з м. Плзень. Закінчив Чеську колегію в Римі, здобув ступінь доктора богослов’я (1912). У 1912–1917 pp. душпастирював, у 1917–1928 pp. викладав у жіночій учительській семінарії. З 1928 р. викладав богослов’я в Карловому університеті, аж поки в листопаді 1939 р. університет не був закритий німецькою владою. В кінці 1940 р. заарештований і висланий у Німеччину, в 1942–1945 pp. був ув’язнений у концтаборі Дахау. По звільненні призначений архиєпископом Празьким. Після приходу до влади комуністів був ізольований, згодом заарештований. У 1949–1962 pp. перебував в ув’язненні, часто переводився з одної тюрми в іншу. В 1963 р. звільнений, жив під наглядом органів безпеки неподалік Праги без права перебувати в столиці. В 1965 р. іменований кардиналом, тоді ж таки дістав дозвіл виїхати в Рим без права повертатися в Чехословаччину. Учасник II Ватиканського собору. Помер у Римі. В 1998 р. розпочався процес його беатифікації. Про нього див.: Jaroslav V. Pole, Bohumil Svoboda. Kardinál Josef Beran. Praha 2008.

(обратно) 936

Девід Дін Раск (David Dean Rusk, 1909–1994) — американський політик і державний діяч. Закінчив Коледж Давідсона в Північній Кароліні та Оксфордський університет. У 1940–1946 служив в армії. У 1947–1951 pp. — на різних посадах у Державному департаменті; в 1952–1961 очолював Фундацію Рокфеллера. Державний секретар США за президентів Дж. Кеннеді та Л. Джонсона (1961–1969). Брав участь у полагодженні Карибської кризи та переговорах про заборону ядерних випробувань в серпні 1963 р. Згодом викладав право в Університеті Джорджії (1970–1984). Автор спогадів, які написав спільно з сином Річардом: Dean Rusk, Richard Rusk. As I Saw It / ред. Daniel S. Papp. New York 1990. Помер 20 грудня 1994 p. Про нього див.: Thomas W. Zeiler. Dean Rusk: Defending the American Mission Abroad. Wilmington 2000.

(обратно)