read-books.club » Сучасна проза » Легенди нескореної зими 📚 - Українською

Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

244
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Легенди нескореної зими" автора Сергій Ухачевський. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 82
Перейти на сторінку:
по напільній плитці.

— Мишко, глянь, — звернув увагу Бача. — Большинство тут вже приоділись у камуфляж. При чому у зєльоний або пісочний, как будто щас не зима і ми десь стоїмо в полях або в пустині пасемо верблюжі стада…

— Глупо даже как-то так, — погодився Мишко. — На фонє сірих домов і білих зімніх пєйзажей вони будуть класно виділяться. То єсть для снайперов менше роботи в случає шухєра. Но знаєш, шо самоє удівітєльноє в цій історії?

— Ну?

— Я тоже таку хочу. «Британку»[78] з карманамі. Удобна ж формєнь, не така як ото ми воювали. Але нам не видадуть таку красоту…

— Почєму?

— Бо рилом не вийшли. Самооборону оділи в «піщанку»[79], якісь там сотні вже шикують в камуфляжах. А нас, як всігда, оставляють на самообєспєчєніє.

— Да-а-а… — задумався Бача. — І в тітушок немає форми, шоб їх роздіть… і з мусоров не знімеш — протівно ж потім буде людям показаться в таком непотрєбном одіянії. Ментом ще обозвуть…

— До чого ти це все ведеш? — почав про щось здогадуватися Мишко.

— Та єсть в мене один інтірєсний мисль. Можна сказать індєя…

Нарешті у залі з’явилися телевізійні камери, а за ними і політики. Мишко і Бача, виявилось, зайняли місця, призначені для журналістів, але їх це не турбувало. Оператори, які бігали залою і знімали з плеча, часто вихоплювали їх з натовпу. Два здорових дядька з агресивно-лагідними типажами майданівців явно псували загальну картинку. На журналістів вони були схожі мало. Тобто не схожі зовсім.

Та й нарада була пуста, як бубен. Здавалося, що командирів підрозділів викликали для того, щоб вони створили масовку і дізнались «з перших вуст» те, що Інтернет розповів з самого ранку, а саме: «30 січня Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію щодо ситуації в Україні. Згідно з документом, питання санкцій до української влади можуть розглянути у квітні, якщо в Україні триватимуть порушення прав людини і в разі силового розгону Майдану. Асамблея засудила ескалацію насильства під час протестів, яка призвела мінімум до п’яти жертв. Українську владу закликали вступити у відкриті, чесні та ефективні переговори з опозицією. Росії нагадали про зобов’язання відмовитися від тиску на інші країни».

Коли все це було озвучено з трибуни під радісні оплески присутніх, а журналісти почали ставити запитання, Бача з Мишком перезирнулись, встали і демонстративно посунули до виходу. Десяток майданівських командирів приєдналися до них і теж розвернулись на вихід.

— Блядь, — роздратовано сказав Мишко, — ви чули: «питання санкцій до української влади можуть розглянути у квітні»! Нам шо тут майські празніки встрєчать?!

— Глубоко озабочєна Європа, — пробурмотів під носа Бача, — скоро нас будуть прямо на Майдані убивать, а вони будуть розказувать про переговори і «нєпротівлєніє злу насілієм». Толстовци[80] хрєнови.

— Бачелло[81], — звернувся хтось до новоспеченого взводного, — звідки такі знання у релігійно-філософських течіях?

Бача озирнувся і радісно розплився усмішкою, коли побачив хто це сказав — «Італієць», взводний якоїсь там сотні Самооборони Майдану, колишній афганець. Вони обнялись, емоційно плескаючи один одного по плечах і весело скрикуючи: «Бача, брат»! — «Італьянєц, бача»! — «Бачелло»! — «Італія»! Чим привернули до себе більшу увагу, ніж сонні, однотонні доповідачі на трибуні. Спалахи фотокамер навіть на якусь мить перемістили свою увагу на емоційну зустріч давніх друзів.

— А пішли до нас! — запросив Бача.

— А пішли! — погодився Італієць і все ж повторив запитання: — Так звідки такі знання у релігійно-філософських течіях?

— Я ж умний, як Григорій Сковорода, шо на п’ятисотці гривень! — заржав і пояснив: — Та в госпіталі послє ранєнія полгода читав всьо, шо було в бібліотєкі. Того й набрався там всяких-разних глупостєй.

Коли вони опинились у взводному наметі Мишка, за «шторкою», щоб поговорити про діла свої грішні і пообідати, Бача по-змовницькому розповів:

— Работали ми колись тут на стройці в одного гєнєрала. Хуже прапорщика. Пиздив со складов все, шо бачив, і складірував, ну, просто вагонами.

— А чому ви, а не солдати? — здивувався Італієць.

Бача знову круглопико посміхнувся і пояснив:

— Нє, солдати у нього построїли одну дачу, так він там жить не міг — не работала ні витяжка, горіла проводка, текли труби… Словом, солдатіки постарались на славу. Жадний був гєнєралішка — до піздєца. Вот вояки наші йому і отомстили. Поетому рішив він, скрєпя зуб’ямі, нанять профєсіональних строітєлєй…

— І ви йому зробили карамельку? — поцікавився Італієць.

— Тільки обгортку. Остальноє — всьо подлєжит постоянному ремонту. — Но щас не про то… Карочє, у нього такі склади на той дачі, шо душа ридьма ридає. «Британки», «піщанки», «бундесовки», бєрци канадські, світера воєнні всєх стран і народов НАТО.

— Стоп, — не зрозумів Мишко. — А откудова таке щастя у простого украінского гєнєрала? Наши войска вродє би не переходять на стандарти НАТО і дирдову форму[82] з кірзовими бєрцами в нашій армії какби ніхто не отміняв.

— «Откудова», — знизав плічми Бача. — А откудова я знаю? Знаю точно одно: спиздив десь, де плохо лежало. А може навіть даже харашо лежало собі й нікого не гребло. Не знаю!

— Твої пропозиції? — з розумінням подивився на товариша Італієць.

— Спиздить спижджене, як нас учили класікі: експропріація напиждженого. Хотя в цій цитаті я міг чогось і наплутать.

— А де та дача? Що там з охороною і замками? — поцікавився Італієць.

— А це ми будемо знати, када пайдьом в развєдку! — вирішив Мишко.

— Саме главне, — пояснив Бача, — шо дача на отшибі, подальше от людей. А як нам всьо правільно обтяпать, — подумав уголос, — скаже мій боєц Матроскін. Не зря дослужився в «органах» до майора…

Матроскін, на диво, ані хвилини не сумнівався, грабувати дачу ворюги в генеральських погонах, чи йти «по закону», як навчали з трибуни лідери опозиції. Він вважав, що «всі наші» повинні бути одягнені, як справжні солдати. Це укріплює дух і дисципліну. А ще «ето красіво», — погоджувався з ним Мишко.

— Много там добра? — допитувався Матроскін у Бачі.

— Весь Майдан одіть можна.

— Весь одевать не будем. Оставим часть барахла, чтобы он не вызвал мусоров по поводу ограбления. Кто захочет, чтобы ему задавали лишние вопросы из-за всех этих вещей? Откуда? Куда? И главное: зачем, блядь, столько?!

— Думаєш, він не знайде їм яку сказку росказать? — пхинькнув Мишко.

— Лишь бы нам не пришлось рассказывать сказок следакам, — відказав, зітхнувши, Матроскін. — Сказку про Робин Гудов из Майдана.

1 ... 32 33 34 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди нескореної зими», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенди нескореної зими"