Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

корабель.

Він урвав зв’язок. Усі мовчали, і палуба від цього видавалася

більшою.

— Це не простий збіг, — проказав Голден. — Просто так

сталося, що нас заблокував Марс, і єдина річ, яка здатна

звільнити нас від шлюзових замків, так сталося — це шлях до

Кільця. Нізащо. Нами маніпулюють. Хтось усе це підлаштував.

Це все він…

— Джиме…

— Це все він. Це Міллер.

— Це не Міллер. Він і зв’язного речення не промовить, —

заперечила Наомі. — Як би він міг усе це розпланувати?

Голден похилився вперед, і крісло під ним посунулося. Голова

була ніби ватяна.

— Якщо ми полетимо, його все одно в нас можуть забрати, —

промовив він. — Коли вони відзнімуть свій сюжет, то ми знову

опинимося в нічим не кращому становищі.

— Зате не сидітимемо під замком на Церері, — спробувала

втішити Наомі. — Та й летіти туди далеченько. Далеченько

летіти назад. Багато чого ще може змінитися за цей час.

— Це не так сильно втішає, як, на твою думку, мало б.

Наомі слабко всміхнулася, зате щиро:

— Твоя правда.

Навколо них гудів «Росинант», його системи проводили

планову

самоперевірку,

займалися

технічним

оглядом

й тихенько фільтрували повітря у системі вентиляції. Корабель

дихав і снив. Нарешті вдома. Голден простягнув руку й переплів

свої пальці з Наоминими.

— У нас іще лишаються гроші. Можна було би взяти кредит, —

почала вона. — Купити інший корабель. Не такий добрий, але…

Це ж не обов’язково має настати кінець усьому.

— Але настане…

— Цілком можливо.

— Значить, вибору немає, — зітхнув Голден. — Гайда до

Ніневії.

* * *

кілька невеличких ящиків з устаткуванням, які вони самі

принесли. У реальному житті Моніка виявилася худішою, ніж

здавалася на екрані. Її операторами були дебела жіночка на ім’я

Окджу та смаглявий марсіянин, що відгукувався на Кліпа. Їхні

камери більше скидалися на якусь переносну зброю, зі

сталевими тубусами, з телескопічною штангою метри на два, яка

могла складатися настільки, щоб розвернутися в тісних

коридорах корабля.

Акустик виявився сліпим. Мав трохи короткого білого волосся

на голові та непрозорі чорні окуляри. Пожовклі, ніби задавнена

слонова кістка, зуби й лагідну нелюдську посмішку. За

паспортом він був Еліо Касті, та з якихось причин його всі

документалісти називали Коеном.

Усі зібралися в камбузі. Четверо Голденових проти чотирьох

Моніки. Було видно, як обидві групи мовчки вивчають одна

одну. Кілька місяців їм випало жити одне в одного на головах.

Чужинці у керамічно-металевій пастці, що нестиметься по

безмежному океану вакууму. Голден прокашлявся:

— Ласкаво просимо на борт.

Розділ сьомий. Мельба

Якби не розвалився альянс Землі та Марса, якби не сталося

війни — а точніше, двох, залежно від того, де проводити

лінію розмежування, — то таким цивільним кораблям, як

«Серізьє», не знайшлося би місця у великому конвої. Кораблі, що загинули в боях за Ганімед і Пояс астероїдів, у сутичках за

контроль над ними, тиснули на дно гравітаційного колодязя.

Сотні кораблів було втрачено, від масивних машин війни типу

«Доннаджера», «Аґати Кінг» чи «Гіперіона» і до незчисленних

кораблів підтримки з екіпажами три-чотири людини.

Ні, знала Мельба, це лише шрами. Фобос із його акустичною

станцією перетворився на тонесеньке, практично невидиме

кільце навколо Марса. Не стало Ероса. Феба пережила ядерне

пекло і тепер мала зіткнутися із Сатурном. Занепали ферми на

Ганімеді. Чужо планетна протомолекула скористалася Венерою

і покинула її. Компанії «Протоген» і «Мао-Квіковскі», свого часу

найбільших гравців кораблебудівного й транспортного ринків

у системі, було випотрошено, обкрадено та спродано.

Свою кар’єру «Серізьє» розпочинав у статусі дослідного судна.

Тепер же перетворився на летючу майстерню. Відсіки

з науковим