Читати книгу - "10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа"

— Хочемо зробити народне підприємство, — каже Михайло Микитюк. — Але шлях до цього неблизький. Зараз якщо сказати людям: все, керуєте ви, — то нічого не буде. Все розвалиться.

Терміну «народне підп4риємство» в українському законодавстві я не знайшов. Був свого часу подібний законопроект, внесений депутатами-соціалістами, проте доля його невідома. Категорично проти народних підприємств виступає фіскальна служба. Критики наполягають: їхня діяльність незаконна з юридичного погляду. Є питання і з морального: мовляв, одні податки сплачують, за їхній рахунок розвивається інфраструктура, існують школи, дитсадки та лікарні, а «народники», не віддаючи частини доходів державі, позбавляють допомоги малозабезпечених, інвалідів та пенсіонерів.

Що ж, Михайло Микитюк готовий заочно посперечатися з критиками:

— Юридично ми працюємо в полі територіальної громади. Самоорганізованої. Не такої, як пропонує держава.

У Михайла Микитюка своя життєва філософія. Підприємство працює не заради прибутку, а заради життя. І виконує соціальну функцію. Податки сплачуються. Але не так, як заведено, — через податкову в бюджет, — а в якийсь інший, своєрідний спосіб.

І витрачаються не туди, куди вирішує держава, а на вибір самої громади.

— Тобто ви з податковою взагалі не спілкуєтеся? — не йму віри своїм вухам.

— Абсолютно! — усміхається Михайло.

Пізніше перепитую про це в Лілі. Вона підтверджує:

— У нас є самоподаток, і потім ми визначаємо, куди ці гроші витратити. Крім нас, ще є такі підприємства. Держава, звісно, таких не любить. Але, слава Богу, поки не лізе. Врешті, ми ж не заробляємо бозна-які гроші.

Утім, виявляється, що не все так просто. Кілька людей таки зареєстровані як фізичні особи-підприємці. Для зручності клієнтів, яким потрібні документи для звітності.

— Від початку була ідея десятини, — каже Микитюк. — Незалежно від обставин, десяту частину заробленого ми віддавали на якісь соціальні проекти. Вальдорфський садочок, допомога нашим атовцям, ще щось. Бувало на зарплату не вистачало, але все одно десятина залишалася. І це допомагало у справах.

ЗАРПЛАТА

Зарплату на підприємстві теж нараховують собі самі. Не менше тисячі гривень на тиждень — це мінімум. Для Городенки не так і погано.

Гончарі заробляють більше.

ВИРОБИ

Бренди «Покутської кераміки» (власне «Покутська кераміка» і «TapLap»), як уже було зазначено, пропонують два абсолютно різні підходи до гончарства. «TapLap» — так звана поливана кераміка, покрита глазур’ю. Переважно ручної роботи тарілки, чашки та глечики специфічної форми.

Сама ж «Покутська кераміка» — традиційна. Без покриття поливою. Типова теракота. Тобто натуральний гончарний посуд із пористою структурою. Завдяки відсутності глазурі посуд дихає. Тому його ще називають живим. Ця особливість має як свої переваги, так і незручності.

Натуральний посуд — безпрограшний варіант навіть для недосвідченої господині. Через пори горщик під час готування втягує надлишкову вологу. Зате потім поступово повертає її у страву. Тому їжа не пригорає. Це дозволяє обходитися без зайвих жирів. Разом з тим, глина чудово накопичує тепло і не поспішає віддавати. Таким чином, продукти не печуться і не варяться, а тушкуються. Як наслідок — страви виходять невимовно смачні.

Ще одна перевага живої кераміки — терморегуляція. Вона наче термос. Так, прохолодний напій збереже приємну свіжість навіть на сонці. Зате чай чи кава будуть гарячими протягом кількох годин. А знята з вогню турка ще якийсь час розігріватиме свій вміст.

Крім того, глиняний посуд чудово зберігає продукти. Сіль та цукор не мокріють. Молоко протягом кількох діб не кисне. Варення та соління не пліснявіють навіть без кришки. Природна мікрофлора продуктів здорова і при бродінні виділяє приємний солодкуватий запах. А для хліба й іншої випічки глина просто ідеальний матеріал. Ні дерево, ні полотно, не кажучи вже про метал, скло чи синтетику, не зберігають їх краще, ніж жива кераміка. У теракотовій хлібничці навіть свіжоспечений буханець не мокріє. Тим паче не пліснявіє від надмірної вологи. Разом з тим і не черствіє тижнями.

Здатність втягувати рідину вважається й недоліком живої кераміки. Якщо в теракотовий глечик налити воду і залишити до ранку — він вкриється росою. Це створює відповідні незручності. Такий посуд непридатний для тривалого зберігання вологих наповнювачів (наприклад, як підвазонник), бо швидко пліснявіє. Щоб уникнути побічних проблем, вироби традиційно заливають поливою. Проблеми справді зникають. Але разом з ними і переваги живої кераміки. Крім того, свинцева полива, яку переважно використовують гончарі, породжує питання екологічних стандартів. Власне тому в ГМ «Покутська кераміка» відшукали та відродили старовинну рецептуру замінника полив — гаряче вощення. Щоправда, технологія доволі трудомістка і затратна (воскований виріб здорожується на десять-п’ятнадцять гривень), зате відпадають сумніви щодо екологічної чистоти компонентів.

КОДА

Наприкінці — екскурсія складом. Мені дарують тарілку ручної роботи з подертими краями, я дякую і прощаюся. Ще кілька днів шукаю інформацію про «бірюзові компанії» та народні підприємства і кілька разів переслуховую запис, щоб переконатися, що все побачене і почуте не примарилося. Та ні — все саме так і