Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

- Я спілкуюся з одним хлопцем в інтернеті, - Інгрід водила пальцями по піску, залишаючи незрозумілі малюнки. - Іноді ми кидаємо одне одному фотки, а ці зайвого надумали, - вона підняла очі до берега.

- Ти знаєш цю людину? Ви бачилися особисто? - допитувалася вожата.

- До чого цей допит?

- Я хвилююся. У світі всяке буває, і не всім пояснювали, що деяких речей краще не робити... Раптом за екраном сидить сорокарічний чоловік і виманює в тебе фотки? Так ти його бачила?

- У нього є кілька фотографій в інстаграмі, - неохоче відповідала Інгрід. Зараз швидше розповісти правду, тоді точно відстануть. - Він теж кидав себе... нічого непристойного там не було. І це точно не сорокарічний чоловік.

- Уже добре, - Христина стиснула губи. - Тобто турбуватися нема про що?

- Усе під контролем.

- Гаразд. Але будь обережнішою і дивись, кому і що ти кидаєш.

***  

Увечері більшій частині вожатих довелося ходити територією табору і збирати сміття. Іноді в траві попадалися цукеркові фантики, або дрібний декор, що залишився після якогось заходу, в очі не кидалося, але до приїзду комісії все має бути в найкращому вигляді.

Поки діти відпочивали в кінотеатрі, вожаті, озброївшись сміттєвими пакетами, досліджували табір. Їхнє перебування тут складно назвати "відпочинком", хоча деякі із цим не погоджувалися.  Адже вони й гадки не мали яка відповідальність і обов'язки лежали на вожатих. Стежити за кожною дитиною і хвилюватися, як за рідну, перераховувати їх якомога частіше, шикувати по двоє і знову перераховувати. Іноді заплющивши очі, мозок так і шепотів "два, чотири, шість...". Але що більш виснажливо, то це забаганки Галинки, а також обов'язок бути основним генератором ідей і постійно проявляти творчі здібності.

Наприклад, на завтра запланована гра в підприємців, коли кожен загін відкриває свій заклад і заробляє штучні гроші. Торік Ярослав представився поліцією і почав штрафувати всіх за підробку; попри зіпсований день, сміялися вожаті потім ще дуже довго.

Після відбою дорослі вирішили трохи порушити правила і випити, бо зовсім без алкоголю можна дахом поїхати, а нерви в них не залізні. Або ж цим вони просто виправдовували своє бажання наклюкатися. Чоловіки встигли збігати в магазин, поки дівчата вдавали перед директоркою трудяг і заробляли репутацію. І ось, вклавши дітей спати, вони зібралися в кімнаті Діми й Валери з баночками пива, також там жив Михайло, але сьогодні йому довелося відлучитися в місто. Обіцяв повернутися вранці до зарядки.

- Нарешті підзарядився, - Валера одним махом випив половину банки. Не біда, у нього ще одна є.

- Мені таке чомусь не допомагає, - Діана потягнулася до тарілки чипсів. Цього разу про закуску подумали заздалегідь і грабувати їдальню не доведеться.

- У Валери звичка виробилася, це нормально, - усміхнувся Діма, лежачи боком на ліжку. - Завтра з дітьми бар відкривають, зберуть усі гроші табору.

- Гроші вожатих, - сміялася Аліса. - Адже нам теж їх дадуть і дозволять витрачати?

- Завтра про це дізнаємося, - зітхнула Діана. - Мене більше хвилює, що в нас дітей забирають. Невже їм тут так погано? Почуваюся невдахою.

- Мілана просто не звикла без батьків, - заспокоював Діма. - Таке вже було, згадайте. А те, що їхня дитина поки не готова до самостійного життя - не наші проблеми. Упевнений, ви зробили все, що могли.

Але Діана продовжувала сумніватися, вона не змогла заспокоїти й зацікавити дівчинку з її загону, яка постійно ридала й просилася додому. Своїми ранковими дзвінками матері, вона будила весь загін. Кожен день починався з прохань забрати її додому і в підсумку батьки послухалися.

Сьогодні у вожатих не було сил на сміх і жарти, під пиво вони обговорювали роботу, перемивали кістки колегам і ділилися подальшими планами. Гра в дурня на бажання хоч трохи скрасила вечір, дивні забаганки переможців викликали довгоочікувану посмішку.

Алісі всю наступну гру довелося лежати під ліжком із віялом і задирати руку, щоб у разі потреби підкинути. В неї кидали карти, а вона з гучним сміхом відбивалася на підлозі. Її веселощі були заразні, торік вони часто грали на бажання, а потім сміялися, надриваючи животи. Варто продовжити традицію.

Друга гра почалася з повідомлення в спільному чаті табору. Загалом було дві бесіди: одна для всіх співробітників, серед яких директорка, і ще одна для своїх - де було лише семеро людей.

Діана перша відкрила переписку і з незрозумілим кректанням почала морщитися. Бачила власну фотографію, взяту з інстаграму, де вона з двома хвостиками сиділа на дивані й широко посміхалася. Тепер позаду неї стояли п'ять негрів, що було схоже на відомий мем. Фотографію скинув Рік, ще й коментар не проґавив.

"Не міг не поділитися".

- Фотошопер клятий! - виплюнула Діана. - Огидно.

- Ага, настільки, що схоже на оригінал більше, ніж сам оригінал, - Діма заглядав одним оком їй у телефон і одночасно пив пиво.

Своєю любов'ю до фотошопу Рік виводив кожного. Будь-які докази міг підробити; поки ніхто не знав про його талант, ледь усі не пересварилися. Тут він був профі, працював теж у фрилансі, щось пов'язане з фотошопом. Виходило дуже непогано, тільки від його хобі страждало оточення.