Читати книгу - "Морок, у якому тону , Ксандер Демір"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Давид
Ми повернулись до усіх, і далі удавали, що нічого не сталось, все як було раніше. Ми не розмовляли, проте дуже часто перекидались поглядами, коли вели розмову з іншими. Мене немов магнітом тягнуло до неї, але я не можу нічого зробити. Здається, немов ми поспішили. Хоча, з іншого боку, куди далі тягнути? Шість років минуло.
Вечірка була ще ну дуже довго. Яна немов сто років не танцювала і вирішила вбити усі наші і ноги, і душі в тих танцях. Ще й ці кумедні танці вагітної мамочки, усі були в захваті й намагались її підтримати, натираючи собі жахливіші мозолі від танців. За цей час, навіть діти встигли заснути. Ну як діти.. Саша, який заснув на двох стільцях, що підсунув до один одного. Тому наше свято закінчилось, і ми викликали таксі. Я попросився, аби допомогти з сином і занести його у квартиру, щоб Даша не несла все у своїх тендітних руках.
Ми зайшли до квартири дівчини, я швидко зняв своє взуття і заніс сина в його кімнату. Вкрив, поцілував у лоба і швидко вийшов з неї.
-Я поклав його на ліжечко. Тому ти там далі сама його переодягнеш. – посміхнувся до коханої та пішов взуватись. Все ж таки таксист чекає на вулиці.
-Ти куди? – якесь дивне питання.
-Ну, буду їхати в готель. Зустрінемось завтра на майданчику.
-Зачекай. – Даша зупинила мене, притримуючи за лікоть. – Залишся сьогодні у нас.
-Е… та ні, вже час. – що за дивна пропозиція? Навіщо це їй?
-Куди ти так пізно будеш їхати в готель? Залишся у нас сьогодні, а вранці разом поїдемо на майданчик. Чи ти боїшся мене? – вона хитро заграла очима, майже не протираючи в мені діру.
-Авжеж, ні. Але.. – глянув через плече на двері, що були позаду мене. – Таксист чекає.
-Я відпустила його. Залишся. Більше заставляти не буду. – коли вона встигла відпустити водія? Вона ж йшла за мною. Ця жінка не перестає мене дивувати.
-Гаразд. Гаразд. Вмовила. – я зняв з себе верхній одяг і допоміг дівчині. –Проте, спати буду на дивані.
-Ти боїшся мене, Давид Рустамович? – Даша знову посміхнулась і підійшла до мене ближче, дивлячись пильно в мої очі. – Ми дорослі люди, до того ж бачили усе, що можна вже. – вона легенько провела мені по торсу рукою і зупинилась. –Ну чи можливо за цей час, щось змінилось?
-Ти граєшся зі мною, Дар’я Миколаївно?
-Чому ти так думаєш? Я лише кажу факти, коханий. – подарувала свій повітряний поцілунок і пішла до себе в кімнату. Проте через секунду ж вийшла назад. – Тримай, душ знаєш вже де. Я поки Сашу передягну.
Я кивнув їй і вона знову пішла за двері. Що сьогодні з нею? Чому вона фліртує зі мною? Ще і… я маю спати з нею???
З цими думками я пішов у душ. Холодний душ. Аби різна дивина в голову не лізла. Проте, була одна маленька, але важлива деталь – мені немає в що переодягтись. Тому я накрутив навколо свого поясу рушник і вийшов до Даші, вона якраз сиділа на своєму ліжку в тому самому халаті.
-В тебе часом не знайдеться чогось в що я міг би переодягнутись? – зупинився у проході в кімнату і потріпав своє мокре волосся.
-А..м… - дівчина видала дивні звуки, не відводячи погляду від мого голого торсу. – Мали бути шорти. – різко встала і почала шукати їх в шафі. – Тримай. – простягла мені чорні спортивні широкі шорти.
-Звідки у тебе чоловічі шорти дома? – покрутив їх у свої руках і підняв брови. Невже у неї хтось був?
-Якщо ти не пам’ятаєш, то я була вагітна. І в той час, я дуже погладшала. Тому придбала собі чоловічі шорти, аби хоча б по дому ходити вільно. – вона саркастично посміхнулась і пішла у ванну кімнату. Ох, ці жартики.
Я одягнув шорти та вийшов у залу. Спати буду на дивані. Вона не зможе мене вмовити на інше. Я не готовий до такого. Точніше, я впевнений, що не стримаюсь, особливо, коли у відкриту фліртує зі мною.
-Ти чому тут сидиш наодинці? – в кімнату зайшла Даша, витираючи своє мокре волосся. Я вимкнув свій телефон і положив його поруч на столик.
-Я буду спати тут, на дивані. – проте їй ця ідея не сподобалась і вона демонстративно закотила очі.
-Давид, цей диван менший, навіть, ніж я. Тут хіба що Байт засне.
-Нічого, я впораюсь. – не такий диван вже і маленький. Просто, так. Я увесь зріст не влізу. Але потерплю.
-Я вже краще б запропонувала тобі ліжко Саші, проте не хочу його будити, він потім не засне. Тому погодься вже на мою пропозицію, і поспи у нормальних умовах, на ліжку у мене в кімнаті. Я не чужа тобі людина, і соромитись мені нема чого тебе. Ти все бачив вже. – вона посміхнулась і накрутила собі на голову свій рушник. – Я тобі навіть покривало інше дам, боягуз.
-Я не… - тяжко видихнув. –Гаразд. Проте це тільки через тебе. Я б сам на таке не погодився.
Взамін брюнетка похихикала і пішла до себе. Я ще трохи посидів на дивані та пішов слідом за нею. Все це, якось… не звично. Не варто було залишатись тут на ніч. В готелі також гарно спиться.
-А де, до речі, сам пухнастик? – зайшов у спальню і сів на край ліжка. Даша знову читала одну зі своїх улюблених книг, проте після мого питання, відклала прочитання на інший час.
-Він ще маленький, тому я попросилась аби Мія з ним посиділа. Не хочу, аби він залишався сам на такий довгий час.
-Ти не боїшся, що він виросте і розгромить вам квартиру? Якщо правильно його не виховати, він справді буде капризним. Думаю, йому краще в будинок, а не у квартирі бігати. – я ліг, спираючись на лікоть, і дивився пильно на дівчину. Як її очі знову туди-сюди бігають на мій голий торс. Ох, Даша, Даша. Стримуйте себе, хоч трохи.
-Я думала про це, проте поки що мене все влаштовує. – вона посміхнулась і знову відкрила свою книгу.
-Що цікавого читаєш? – я вихватих яскраву книгу з її рук і прогортав пару сторінок. – «Тихий космос»? Що за дивна назва?
-Сам ти дивний! – вихватила книгу з моїх рук, ще й вдарила у плече. – А роман дуже і дуже милий!
-Ти завжди знайдеш дивний твір, і доказуєш, який він крутий.
-Тебе ніхто не заставляє її читати! – знову вдарила у плече і сіла, надувшись, читати далі.
-Я ж пожартував. Якби я прочитав, то можливо я б і змінив свою думку стосовно цієї книги. – пожав плечима. – Тобі не надоїло читати так пізно? Вже майже друга ночі. – потягнувся, ледве не зіваючи.
-Я пізно лягаю спати, останнім часом. Якщо я заважаю тобі тим, що читаю, ти можеш відволікти мене чимось іншим. – вона вистрелила у мене посмішкою і закрила книгу.
-Ого.., але я справді не знаю, чим тебе зайняти.
-Ну.. тоді я спати! – Даша поклала книгу у свій столик, що стояв поруч з ліжком і натягнула на голову покривало.
Я ліг поруч, проте всю ніч так і не зміг заснути. Було не по собі залишатись з нею в одному ліжку, тому під ранок я пішов у залу і заснув там, сидячи.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морок, у якому тону , Ксандер Демір», після закриття браузера.