Читати книгу - "За горизонтом, Ерін Кас "

— Що? Це жарт? — його обличчя змінюється, а очі розширюються від здивування.

— Ні, не жарт. Я вже зробила кілька тестів і всі симптоми тільки підтверджують мій стан.

—  Ти не могла завагітніти, — одразу відмітає таку можливість. — Ми захищалися. Та й стосунки наші тривали зовсім недовго, — бачу, що починає нервувати, очі бігають по стінах, на мене не дивиться.

— Багато часу для цього не потрібно, достатньо й одного разу. Я говорю правду. Ти сумніваєшся чи не віриш?

— Я… Алю, ну яка дитина? Ти серйозно? — нервово підскакує зі стільця. — Ні житла, ні грошей, ні роботи. До того ж ми розійшлися. Нагадати тобі причину? Ти досі кохаєш колишнього, — випльовує зі зневагою. Останнім часом мені здається, що залицявся він до мене тільки щоб насолити Макару, або показати свою перевагу. Може, він на нього за щось ображений, чи заздрив, що в Макара були щасливі стосунки?

— Я не питаю чи ти готовий, бо сама в повній розгубленості. Не питаю чи хочеш ти дитину, вона вже є. Що будемо робити?

— Як що? Алю, ти як маленька. Ми не можемо зараз все кинути, перекреслити життя й возитися з підгузками. У мене дипломна, пошуки роботи і купа інших проблем. Я не збираюся одружуватися.

— А я й не напрошуюся за тебе заміж, — починаю дратуватися. — Але це наша дитина. Ми повинні щось вирішувати разом. Тобі так не здається?

— Я знайду гроші й готовий піти з тобою до лікарні, — випалює, пробігаючись по мені переляканим поглядом. — Навіщо калічити життя?

— Тобто ти пропонуєш… — не можу промовити це страшне слово.

— І бажано, щоб цього ніхто не знав. Якщо мої батьки дізнаються, приб’ють. Сама подумай, тобі ще навчатися три роки. Хочеш все кинути й повісити на себе купу зобов’язань? — давить аргументами. — Не кажи, що ти готова через одну помилку пустити все життя шкереберть. Я збираюся переїхати до столиці, потрібно розвиватися, рухатися, ловити хвилю.

— Я зрозуміла, — промовляю тихо. Насправді я теж не знаю, що робити. Не уявляю себе матір’ю, а тим паче дружиною Іллі. І в чомусь я з ним згодна, але ж йому не доведеться від цього страждати… — Я сама сходжу до лікаря. Знаєш, — підводжусь й дивлюсь йому у вічі, — краще нам більше ніколи не бачитися. Стосунки не мали шансів на продовження. І не тільки через моє особливе ставлення до Макара. Я розгублена й злякана, але будь певен, тебе більше не потурбую. Мені не потрібні гроші чи якась інша допомога. Прощавай, — збираю всю свою рішучість, проходжу повз нього й відчиняю вхідні двері, чекаючи поки вийде. І він виходить, мовчки й ховаючи погляд покидає квартиру, а я зачиняю двері, сповзаю по стінці й дозволяю напрузі пролитися гарячими слізьми.