read-books.club » Сучасна проза » Оповіді про кохання, божевілля та смерть 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповіді про кохання, божевілля та смерть"

160
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Оповіді про кохання, божевілля та смерть" автора Орасіо Кірога. Жанр книги: Сучасна проза / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 37
Перейти на сторінку:
Яґваї побіг навпростець, і вже за мить його вкусили за лапу, а тим часом зусібіч бігали верткі тіні.

Яґваї побачив, що це таке; і відразу ж посеред дикості тропічного лісу й убозтва загорілись очі, упевнено зметнувся догори хвіст і проявився бойовий характер чудового англійського пса. Голод, приниження, набуті пороки — усе це стерлося в одну мить, коли звідусіль на нього полізли пацюки. І коли він скривавлений, ледь живий від утоми, нарешті вернувся на ранчо, аби відпочити, то мусив ганятися за пацюками, які буквально заполонили дім.

Фрагосо був у захваті від тієї раптової енергії нервів і м’язів, якої він уже не пам’ятав, і в його пам’яті спливла картина того давнього бою з тайрою; той самий укус у крижі: сильний удар щелепами, і одразу ж надходила черга іншого пацюка.

Він також зрозумів, звідки прийшла та фатальна навала, і після тривалих і голосних прокльонів поставив хрест на своєму кукурудзяному полі. Що міг зробити один Яґваї? Мисливець пішов на ділянку, гладячи фокстер’єра, і свистом покликав своїх псів; та щойно ці слідопити, які вміли висліджувати тигра, відчували на своїх мордах пацючі зуби, то починали скавуліти й чухати їх двома лапами. Фрагосо і Яґваї взяли бій на себе, і якщо перший вийшов з нього із пораненим зап’ястям, то другий, дихаючи, пускав носом криваві бульки.

Через дванадцять днів, попри всі зусилля Фрагосо і фокстер’єра врятувати поле, його було втрачено. Пацюки, так само, як американські куріпки, чудово вміють виїдати зерна прямо з качана. Погода, яка знову зробилася спекотною, не давала змоги навіть помислити про новий посів, і Фрагосо мусив поїхати до Сан-Ігнасіо на пошуки роботи, а заодно відвезти Куперові його пса, якого вже ніяк не міг тримати. Робив він це зі справжнім жалем, бо останні пригоди, помістивши фокстер’єра в його справжній театр полювання, дуже підняли білого песика в очах мисливця.

Дорогою фокстер’єр чув віддалік шум підвод на полях уздовж Ябебірі, що згорали від посухи; бачив на узліссі корів, над якими роїлися хмари ґедзів, що налягали грудьми на деревця і просувалися по зігнутому стовбурі вперед, доки діставалися до листя. Бачив сам субтропічний ліс, який чахнув на кам’янистому ґрунті; і над затягнутим пеленою вечірнім горизонтом за температури 38–40 градусів він знову побачив здавлене в червоний матовий диск західне сонце.

Через півгодини вони ввійшли в Сан-Ігнасіо. Позаяк іти до Купера було вже пізно, Фрагосо відклав цей візит до наступного ранку. Троє псів, хоча й конали з голоду, не наважилися швендяти по незнайомій місцині; окрім Яґваї, якого раптом ожилий спогад про те, як він колись біг попереду Куперового коня, повів прямо до дому його господаря.

Через ненормальні обставини, в яких опинився край через посуху, яка тривала вже чотири місяці — а треба знати, що це означає в Місьйонес, — нічні набіги псів, яких їхні господарі-наймити тримали надголодь навіть у пору достатку, зробилися зовсім нестерпними. У білий день Купер позбувся трьох курей, яких собаки потягли до лісу. А якщо пригадати, що винахідливість поселенця-нероби доходить до того, він навчає своїх цуциків цьому маневру, аби удвох скористатися зі здобичі, то стане зрозуміло, що Купер, втративши терпець, міг зопалу вистрілити з рушниці в усякого нічного злодія. І хоча та була заряджена тільки дробом, урок однаково був суворим.

Тож якось увечері, коли Купер уже вкладався спати, його насторожений слух вловив шкрябання кігтів неприятеля, що намагався перебратися через дротяну загорожу. Розгніваний, він зняв зі стіни рушницю і, вийшовши надвір, побачив у патіо білу пляму, яка наближалася. Він швидко вистрілив і, коли почув скавчання тварини, що волочила за собою задні лапи, відчув раптовий переляк, якого не міг пояснити. Він підійшов до того місця, але пес уже зник, тож він повернувся в дім.

— Що це було, тату? — запитала його донька, яка вже була в ліжку. — Собака?

— Так, — відказав Купер, вішаючи рушницю. — Я вистрілив у неї зблизька.

— А великий собака, тату?

— Ні, маленький.

Минула хвилина.

— Бідний Яґваї, — вела далі Хулія. — Як він там?

Зненацька Куперові згадалося пережите ним відчуття, коли він почув скавчання пса; у ньому було щось від Яґваї… Проте він одразу подумав, що це малоймовірно, і спокійно заснув.

А назавтра, з самого рання Купер, пішовши по кривавому сліду, знайшов мертвим свого фокстер’єра край колодязя на банановій плантації.

У препоганому настрої він вернувся додому, і перше запитання Хулії було про маленького песика:

— Він сконав, тату?

— Так, там, біля колодязя… Це Яґваї.

Він узяв заступ і пішов до колодязя, за ним ішли двійко його приголомшених дітей. Хулія якусь мить дивилася, застигнувши, а потім поволеньки підійшла до Купера і стала схлипувати, припавши до його штанів.

— Що ти накоїв, тату!

— Я ж не знав, маленька… Відійди на хвильку.

Він поховав свого пса в банановому гаю; утрамбував згори землю і вернувся дуже зажурений, ведучи за руки двох своїх дітей, які плакали тихо, аби батько не почув.

Ловці колод

Мотивом були певні меблі для їдальні, яких у містера Холла ще не було, і його грамофон послужив приманкою.

Кандію побачив його у тимчасовій конторі «Yerba Company», де містер Холл заводив свій грамофон при відчинених дверях.

Кандію, як кожен порядний індіанець, не виказав жодного здивування, обмежившись тим, що придержав коня перед потоком світла, що падав з дверей, сам дивлячись в інший бік. Та позаяк англієць, коли на землю спадає ніч, в одній сорочці через спеку і з пляшкою віскі обік, є стократ обачливіший, ніж будь-який метис, містер Холл не підняв погляду з платівки. Тож переможений і завойований Кандію підвів коня до дверей і обперся ліктем на одвірок.

— Добрий вечір, патроне. Гарна музика!

— Так, гарна, — відказав містер Холл.

— Гарна! — повторив індіанець. — Стільки шуму!

— Так, багато шуму, — згодився містер Холл, який, без сумніву, вважав заувагу свого візитера цілком доречною.

Кандію тим часом вів далі:

— Вам це дорого обійшлося, патроне?

— Обійшлося? Що?

— Оця штуковина… Хлопці, що співають.

Каламутний і млявий погляд містера Холла прояснився. Показався професійний рахівник.

— О, так! Це дорога річ. Хочете купити?

— Якщо ви хочете мені її продати, — відповів Кандію, аби щось сказати, наперед переконаний у неможливості такої покупки. Та містер Холл не зводив з нього важкого погляду, доки мембрана переміщалася по пластинці за допомогою металевого заводу.

— Продам вам дешево. П’ятдесят песо!

Кандію похитав головою, усміхаючись то до пристрою, то до його механіка.

— Це багато грошей! У мене стільки нема.

— А що ж

1 ... 32 33 34 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповіді про кохання, божевілля та смерть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповіді про кохання, божевілля та смерть"