read-books.club » Фантастика » Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік 📚 - Українською

Читати книгу - "Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік"

273
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чи мріють андроїди про електричних овець?" автора Філіп Кіндред Дік. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 61
Перейти на сторінку:
зображено безволосе, пригнічене створіння з головою, схожою на грушу, перевернуту догори дриґом; руки створіння притисло до вух, рот роззявило у страхітливому беззвучному крику. Його муки відлунням крику розходилися дрібними хвилями навсібіч; видно, створіння — було воно жінкою чи чоловіком — потрапило в пастку свого власного крику. Воно навіть затулило вуха, щоб не чути власного вереску. Стояло воно на мосту, а поряд — нікого; верещало в цілковитому відчуженні від усього іншого. Відрізане від світу своїм вереском або ж незважаючи на нього.

— Він також зробив ксилографію на цю тему, — сказав Рік, читаючи інформаційну табличку під полотном.

— Мені здається, що саме так, мабуть, мав би почуватися анді, — припустив Філ Реш. Поглядом він шукав у повітрі конвульсії від крику створіння, які можна було бачити на картині. — Але я так не почуваюся, то, може, я і не... — він запнувся, бо до картини підійшло кілька відвідувачів виставки.

— Он і Люба Люфт, — Рік вказав на неї, і Філ Реш ураз обірвав свої роздуми; обидва пішли до неї розміреним кроком, дуже неквапом, ніби їм від неї нічого не потрібно; як завжди, у таких випадках важливо зберігати спокій. Бо безпека решти людей, які не знають про перебування поряд з ними андроїдів, — понад усе, навіть попри те, що здобич в останню мить може втекти.

Тримаючи в руках каталог виставки, Люба Люфт, у блискучих, звужених до низу штанах і в осяйній золотистій жилетці, стояла, цілковито заглибившись у картину перед собою; з полотна на неї дивилася молода дівчина, руки міцно зчеплені; сиділа вона на краю ліжка, вираз бентежливого зачудування і благоговійного страху застиг на її обличчі.

— Хочете, я куплю вам цю картину? — запропонував Рік Любі Люфт; він стояв біля неї, злегка взявши її під руку, і цим легким потиском давав їй зрозуміти, що вона вже під його владою і йому не потрібно докладати ще якихось зусиль для її затримання. Філ Реш, що підійшов з іншого боку, поклав свою руку їй на плече, тож Рік побачив, як з-під поли його піджака випнувся лазерний пістолет. Філ Реш не мав наміру довго бавитися, бо вже мало не проґавив інспектора Ґарланда.

— Картина не продається, — байдуже поглянула на нього Люба Люфт, а тоді — гнівно, оскільки впізнала його; її очі зблякли, а рум’янець зник з обличчя, і воно набрало мертвотно-блідого відтінку, немовби почало розкладатися. Неначе життя за мить відринуло з її тіла кудись далеко вглиб, залишивши його напризволяще.

— А я вже подумала, що вони вас арештували. Ви хочете сказати, що вони вас відпустили?

— Міс Люфт, це — містер Реш. Філ Реш, а це — відома оперна співачка Люба Люфт, — відтак він сказав Любі: — Той запряжений віл, що арештував мене, — андроїд. І його начальник також. Ви знаєте... ви знали... інспектора Ґарланда? Він заявив, що всі ви прибули одною групою з Марса.

— Поліцейське управління, куди ви звернулися по допомогу, — підхопив Філ Реш, — провадить усі операції з будівлі на Мішен-стрит і допомагає підтримувати зв’язок між членами вашої групи. Вони почуваються там настільки безпечно, що наважилися взяти людину на посаду мисливця за головами; очевидно...

— Вас? — запитала Люба Люфт. — Ви — не людина. Не більше, аніж я; ви також андроїд.

Запанувала тиша, а тоді Філ Реш мовив пригніченим голосом, над яким він, проте, не втратив контролю:

— Гаразд. Із цим ми розберемося в належний час, — а Рікові сказав: — Відведімо її до мого говеркара.

Узявши під руки, вони повели її у напрямку до музейного ліфта. Йшла вона туди неохоче, але, з іншого боку, не чинячи опору; здавалося, що вона змирилася зі своїм становищем. Раніше Рік уже бачив таку реакцію андроїдів у критичних ситуаціях. Штучно введена в андроїд життєва сила враз покидала його, якщо він наражався на щось непереборне... принаймні дуже часто. Але не завжди.

Ота сила будь-якої миті могла спалахнути знову з несамовитою енергією.

Окрім іншого, андроїди воліли, як він це добре знав, залишатися непомітними. У музеї, де зібралося стільки відвідувачів, Люба Люфт не виявила наміру вдаватися до активного опору. Вона спробує це зробити — мабуть, востаннє — в говеркарі, де її ніхто не бачитиме. Опинившись на самоті, вона вмить може відкинути все, що її стримує. Він приготувався, а про Філа Реша багато не думав. Як уже сказав Реш, його питання вирішиться в належний час. У кінці коридору біля ліфтів стояли книжкові розкладки; там продавали репродукції картин і мистецькі альбоми, тож Люба зупинилася зволікаючи.

— Послухайте, — звернулася вона до Ріка. Її обличчя трохи порожевіло; вона знову ожила, принаймні на короткий час. — Купіть мені репродукцію тієї картини, на яку я дивилася, коли ви мене взяли під руку. Он ту з дівчиною, що сидить на ліжку.

Після паузи Рік запитав у продавця, жінки середнього віку з випнутою щелепою і сивим волоссям:

— Маєте репродукцію «Зрілості» Мунка?

— Лише в альбомі його вибраних робіт, — відповіла продавець, поклавши перед ним гарний лискучий альбом. — Двадцять п’ять доларів.

— Я візьму, — він потягнувся до портмоне.

— Мій фінансовий відділ ніколи б у світі не погодився... — почав Філ Реш.

— Це мої гроші, — перебив його Рік; він простягнув жінці гроші, а Любі — книжку. — Що ж, тепер спускаймося, — сказав він Любі й Філові Решу.

— Дуже люб’язно з вашого боку, — промовила Люба, коли всі вони зайшли до кабіни ліфта. — Ви — люди — маєте в собі щось дуже миле і зворушливе. Андроїд такого ніколи б не зробив, — вона зміряла Філа Реша крижаним поглядом. — Йому б і в голову не прийшло таке, як він висловився, «ніколи у світі», — вона й далі пильно дивилася на Філа Реша, тепер із відвертою відразою та ворожістю. — Направду, мені не подобаються андроїди. Відколи я прибула сюди з Марса, моє життя полягало в максимальній імітації людської поведінки — я робила все те, що могла б зробити жінка, чинила так, немовби мною керували думки й прагнення справжньої людини. Як на мене, наслідування — це найвища форма життя, — а Філові Решу кинула: — Хіба не так з тобою відбувається? Намагаєшся...

— Не можу цього стерпіти, — Філ Реш запхав руку під куртку і стиснув руків’я пістолета.

1 ... 32 33 34 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік» жанру - Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік"