Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

- О, дорогенька, дорогенька, - вигукнула Мей, бажаючи обійняти її.

Але пані Хендерсон відсторонилася.

- Не чіпайте мене.

Дві жінки стояли так, обличчям одна до одної, і серце Мей було переповнене почуттями. Тепер вона теж плакала; вона плакала від співчуття до нещасної жінки, яка була їй такою дорогою. Їй хотілося сказати щось втішне, але вона не могла придумати нічого, що могло б допомогти, та й відчувала, що пані Хендерсон і не хоче, щоб вона що-небудь говорила. Було б набагато легше, якби бідолаха тільки дозволила їй розділити її горе. Але вона замкнулася в собі, і Мей відчула, що її обурює, що хтось намагається розділити це з нею. Несподівано вони почули голос Томмі.

- Мамо, - кликав він. - Мамо.

Пані Хендерсон нагострила вуха і подивилася у той бік, звідки долинув звук.

- Я поки не буду йому говорити.

- О, дорогенька, ви мусите. Він обов'язково дізнається

- Пізніше, можливо, не зараз. Він обожнював Роджера. Зрештою, все це не абсолютно незаперечно. Можливо, він знаходиться в госпіталі і не може спілкуватися. Можливо, він втратив пам'ять. Чому Томмі повинен бути нещасним, перш ніж це стане абсолютно необхідним? У нас буде достатньо часу, щоб сказати йому, коли ми залишимо надію.

Молода жінка була стривожена. Це правда, що Томмі обожнював Роджера; для нього він був героєм, і його покликання, з властивою йому секретністю, розбурхувало його уяву. Він завжди любив його більше, ніж Джима. Він обожнював його, як маленький хлопчик може обожнювати старшого брата, який для нього уособлення пригод і романтики. Він вважав його досконалим. Але, врешті-решт, Томмі не був дитиною, йому було тринадцять, він був кмітливим і з усім своїм гострим розумом. Було неможливо зберегти смерть Роджера у тайні, і, звичайно, для нього було б набагато гірше почути це від незнайомця, ніж від одного з них. І як могла пані Хендерсон робити вигляд, що цей випадок викликає сумніви? Жоден з їхніх запитів ні до чого не привів. Біженець і закривавлена машина. І як можна було уявити, що генерал послав би Діка повідомити їм жахливу новину, якби він сам не був упевнений? Мей зітхнула.

- Все повинно бути так, як ви хочете, дорогенька, - сказала вона.

Пані Хендерсон, здавалося, не почула її. Вона відвернулася і вийшла з кімнати.

- Вважаю, я повинна продовжувати, - сказала собі Мей.

Вона повернулася в їдальню, щоб дізнатися, чи потрібна вона там. Діти допили чай, і Дора прибирала.

Коли дітей поклали спати і вони самі з'їли свою скромну вечерю, Дора, як вона робила час від часу, вийшла прогулятися. Було ще світло. Пані Хендерсон, Мей і Томмі сиділи у вітальні.

Дві жінки в'язали, а Томмі, незвично спокійний, обмірковував над якимись книгами. Ніхто не промовив жодного слова. Пробив годинник, і пані Хендерсон підняла очі.

- Половина десятого, Томмі. Вам необхідно йти у постіль.

- Половина, ма. Я тільки намагаюся дещо з'ясувати.

- Ви? - мовила пані Хендерсон, обдарувавши його слабкою, поблажливою посмішкою. - Що таке?

Він провів рукою по своєму неслухняному волоссю і повернувся до неї з насупленим виразом зосередженості на своєму свіжому, юному обличчі.

- Гаразд, я багато думав і прийшов до висновку, що Роджер ув’язнений у Німеччині. Тепер, якщо я щось знаю про Роджера, він утече. Багато хлопців зробили так в останню війну. Я хотів подивитися, як він може потрапити до Швейцарії. Я гадаю, Голландія відпадає, чи не так?

Він був настільки надмірно серйозним, що, якби це не було нестерпно жалісно, можна було б засміятися.

- О, ну, це почекає до завтра. Підійдіть і скажіть мені добраніч.

Він підвівся і підійшов поцілувати матір. Вона обійняла його і, притиснувши до серця, поцілувала в губи. Трохи здивований теплом її обіймів, він кинув на неї запитальний погляд, але нічого не сказав. Коли вони залишились наодинці, пані Хендерсон відчула, що сумні очі Мей дивляться на неї, але вона не озирнулася. Вона продовжувала в'язати. Вони сиділи мовчки.

11

Наступного дня Мей, ненадовго звільнившись від чергування, зайшла в вітальню, щоб все обміркувати. Вона знала, що в цю годину вона буде належати сама собі. Під час сніданку Томмі, все ще повний переконання, що Роджер був ув'язненим, поставив Дорі ряд питань про Німеччину. Він вивчав книги в бібліотеці і був переповнений знаннями про гірські перевали і рідко відвідуванні дороги. Він дізнався, де знаходилися головні табори військовополонених під час останньої війни. Він наполягав на тому, щоб розповісти їм про план втечі, який він придумав для Роджера. Він не знав, як той міг зазнати невдачі. Слухати його було боляче. Мей відчувала, що приховувати від нього правду було помилковою добротою. Це повинно було просочитися назовні - адже, Дік, не знаючи, що це повинно зберігатися в секреті, цілком міг розповісти кому-небудь в селі, перш ніж повернутися в Лондон, і було б жорстоко дозволити Томмі почути це випадково від лісника або одного з торговців. Хоча їй це не подобалося, оскільки пані Хендерсон часом могла бути впертою, Мей вирішила, що повинна спробувати напоумити її. Звичайно, після роздумів про це протягом доби вона повинна була зрозуміти, що продовжувати сподіватися всупереч всьому було марно.

Мей неохоче встала, щоб знайти її. Вона вже була біля дверей, коли в кімнату увірвався Томмі.

- Мей, Мей, в парку двоє дивних чоловіків, - закричав він. - Думаєте, вони парашутисти?

Вона повернулася і вийшла на терасу.

- Де?

- Може, мені взяти татковий пістолет? Ми захопимо ї у полон.

Якою б нещасною вона не була, вона не могла не посміхнутися його хвилюванню. Він був такою дитиною. Звичайно, для його матері було б жахливо розповісти йому; він був так не готовий до цього. Вона подивилася на двох чоловіків, які повільно наближалися до них. Один з них сильно кульгав.

- Вони всього лише пара бродяг.

- Вони іноземці. Подивіться, як вони одягнені. Я впевнений, що вони парашутисти.

- Нісенітниця. Я думаю, що вони бельгійські біженці або щось подібне. Вони, напевно, забрели сюди з села і заблукали.

- Я краще візьму пістолет на всякий випадок.

- Не будьте таким недоумкуватим, Томмі. Вони не виглядають ані в найменшій мірі небезпечними. Цікаво, чи вони