Читати книгу - "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
МІХАЛ: Але якщо брат не почує, як мене катували, то, можливо, не напише творів, які має написати?
КАТУРЯН: «Це правда», — сказав Подушило. А Міхал ще трохи подумав і сказав...
МІХАЛ: Хай краще буде так, як є. Мене катуватимуть, а він усе чутиме, й писатиме, і так далі, бо, думаю, мені дуже сподобаються братові твори. Думаю, вони мені дуже сподобаються.
Світло на Міхалові поволі гасне.
КАТУРЯН: Ця оповідка мала закінчитися в модних похмурих тонах, з Міхалом, який пройшов крізь усі оті муки, з Катуряном, який написав усі оті твори тільки для того, щоб їх забрав у людей, спаливши, поліцейський пес. Ця оповідка мала закінчитися так, проте її на дві секунди скоротила куля, що вибила мозок з голови письменника. І може, краще, що історія не закінчилася саме так, бо це було б не зовсім правильно. Через причини, відомі тільки йому, поліцейський пес вирішив не кидати твори в палаюче відро, а склав їх акуратно в теку Катурянової справи, теку потім запечатав і здав у архів без права відкривати наступні п’ятдесят років.
Аріель кладе твори в теку.
КАТУРЯН: Цей факт міг би зіпсувати модне похмуре закінчення, однак чомусь... чомусь... більше відповідає духові п’єси.
Аріель заливає вогонь у відрі водою. Світло дуже поволі гасне до затемнення.
Кінець
Усікновення руки в Спокані
Дійові особи:
КАРМАЙКЛ
МЕРВІН
МЕРІЛІН
ТОБІ
Сцена перша
Готельний номер, невелике американське містечко. Вікно у торцевій стіні, за ним видніється пожежна драбина. Велика обшарпана валіза з одного краю номера і вузьке ліжко з другого. На ліжку сидить Кармайкл, чоловік років сорока п’яти. Лівої кисті в нього немає, а на правій — шматочки білого пластиру прикривають татуювання на пальцях. Зразу за ліжком стоїть шафа, з якої, коли світло піднімається, долинає стук, наче хтось намагається з неї вилізти. Кармайкл якийсь час байдуже сидить, потім сягає у внутрішню кишеню пальта, дістає пістолет, зітхає, підходить до шафи й присідає перед нею. Зводить курок пістолета і відчиняє дверці. Стук припиняється. Кармайкл націлює пістолет у шафу. Звідти чуються здушені звуки протесту. Він стріляє один раз. Здушені звуки змовкають.
КАРМАЙКЛ: Я ж казав. Чи не казав?
Пауза. Кармайкл зачинає дверці шафи й сідає на те саме місце на ліжку, відкладає пістолет і знову втуплюється в простір. Виймає зі срібного портсигара сигарету, вправно підкурює її однією рукою, відкладає портсигар і ховає запальничку назад у кишеню. Піднімає телефон і набирає номер.
КАРМАЙКЛ: Привіт, мамо. Я щойно поселився в готель у якомусь Тарлінґтоні, телефон 567 902 9211, номер... сімнадцять. Тут усе добре. Ем... Надіюсь, усе добре й там. Я кілька днів не міг тобі подзвонити. Надіюсь, нічого поганого не сталось. Я трохи тривожусь, якщо чесно, тому подзвони мені одразу, як прослухаєш повідомлення. Добре? Ще раз: телефон 567 902 9211. Номер сімнадцятий. (Пауза.) Більше нема про що повідомити, чесно. (Пауза.) До побачення.
Він кладе слухавку, сидячи якийсь час курить. З-за дверей номера чути кашель, потім стук у двері. Кармайкл тихо підходить до дверей і дивиться в замкову щілину.
МЕРВІН (з/к): Я бачу тінь од ваших ніг.
Пауза.
КАРМАЙКЛ: Га?
МЕРВІН (з/к): Я бачу тінь од ваших ніг.
КАРМАЙКЛ: Бачите тінь од моїх ніг?
МЕРВІН (з/к): Тому знаю, що ви там.
КАРМАЙКЛ: Я не казав, що мене нема.
МЕРВІН (з/к): Але ви не обізвалися.
КАРМАЙКЛ: Я маю право не обзиватись, поки дивлюсь у шпарину для ключа й перевіряю, хто там.
МЕРВІН (з/к): Мабуть, маєте.
Кармайкл одчиняє двері, за ними стоїть Мервін, він у готельній уніформі, з бейджиком, усміхається.
МЕРВІН: Це я, працівник готелю, Мервін.
КАРМАЙКЛ: А, реєстратор.
МЕРВІН: Я не сказав би, що я реєстратор. Так, я працюю на ресепшені. Але не сказав би, що я реєстратор.
КАРМАЙКЛ: Я тебе запам’ятав, коли вселявся.
МЕРВІН: Он як? А чого ви мене запам’ятали? Бо я вас добре обслужив?
Кармайкл вертається в номер. Мервін заходить за ним.
КАРМАЙКЛ: Добре обслужив? Ні. Мене ще не поселяв у готель тип у самих тільки трусах. Краще про таке обслуговування не знати.
МЕРВІН: Я якраз качав прес. Там, де задня кімната.
Пауза.
КАРМАЙКЛ: Там, де задня кімната?
МЕРВІН: Угу.
КАРМАЙКЛ: Тобто — «у задній кімнаті»?
МЕРВІН: Так, я качаю там торс, бо там є килим — коли думаю, що нікого поряд нема. Через те я й був у спортивних трусах. Просто ви з’явилися несподівано.
КАРМАЙКЛ: І зараз на ресепшені нікого нема?
МЕРВІН: Тимчасово нікого нема. Так, зараз на ресепшені тимчасово нікого нема.
КАРМАЙКЛ: А якщо хтось подзвонить? Дзвонитиме й дзвонитиме.
МЕРВІН: Тут був постріл?
Пауза.
КАРМАЙКЛ: Який тут був постріл?
МЕРВІН: Такий звук, наче стріляли.
КАРМАЙКЛ: А. Ні. Я теж чув. Думаю, то був вихлоп з машини.
Пауза.
МЕРВІН: У вашому номері?
КАРМАЙКЛ: Ні. Не в моєму номері. Надворі, там, де стоять машини.
МЕРВІН: О. (Пауза.) А де ті двоє, що пішли в номер разом з вами? Чорний пацан і біла ціпа?
КАРМАЙКЛ: О, вони вже пішли.
МЕРВІН: Повз мене не проходили.
КАРМАЙКЛ: Вони злізли по пожежній драбині.
МЕРВІН: О. Чого?
КАРМАЙКЛ: Бо вони обоє просто мерзота.
Пауза.
МЕРВІН: Я не розумію, як тут щось із чимось в’яжеться.
КАРМАЙКЛ: По пожежній драбині гостям лазити не можна?
МЕРВІН: Не можна. Хіба що при пожежі. Чи коли якісь навчання. Пожежні навчання.
КАРМАЙКЛ: А що, було щось таке? Пожежа чи пожежні навчання?
МЕРВІН: Ні. Бо все одно це я оголошував би пожежні навчання, кнопкою пожежних навчань.
КАРМАЙКЛ: Точно.
МЕРВІН: Точно що?
КАРМАЙКЛ: Точно, що вони були — двоє нехороших паскуд, які злізли по вашій пожежній драбині.
МЕРВІН: Ну... чого ж ви від початку дружили з двома нехорошими паскудами?
КАРМАЙКЛ: Я з ними не дружив.
МЕРВІН: А чого були з ними?
КАРМАЙКЛ: Мав з ними одне діло.
МЕРВІН: Яке діло?
КАРМАЙКЛ: Знаєш, таке діло, що не твоє діло.
Пауза.
МЕРВІН: Тобто наркотики?
КАРМАЙКЛ: Наркотики? Я схожий на людину, яка плутається в наркотичні діла?
МЕРВІН: Однозначно.
КАРМАЙКЛ: А це не так. Я не терплю такого роду слабкостей.
МЕРВІН: Не терпите?
КАРМАЙКЛ: Ага.
Пауза.
МЕРВІН: Я подумав, що дівчина гарненька, але чорний пацан був якийсь підозрілий. Якщо чесно.
КАРМАЙКЛ: Я згоден з тобою про чорного пацана.
МЕРВІН: А дівчина вам хіба не гарненька?
КАРМАЙКЛ: Старий, я в цьому не розбираюся. Ти вже закінчив винюхувати чи ще ні?
Пауза.
МЕРВІН: А чого у вас тільки одна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах», після закриття браузера.