read-books.club » Сучасна проза » Гіркий край, Констандія Сотиріу 📚 - Українською

Читати книгу - "Гіркий край, Констандія Сотиріу"

201
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гіркий край" автора Констандія Сотиріу. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 40
Перейти на сторінку:
class="p1">— і літні

— і на саван не схожі

— тепер усі чорні

— стали всі темними

— морок поглинув світ, зафарбував його тінню

— не помирай, Спасуло,

— не помирай.

У нашому селі вдів тримали в чорному тілі, пам’ятаєш, Спасуло, як до них ставилися? Коли помирав їхній чоловік, їхнє життя закінчувалося, коли помирав їхній чоловік, відтоді і їм було зась існувати. З тієї миті вони носили траур усе своє подальше життя. Яке і життям-то не було. Носили в собі шмат смерті, як казала бабуся. Носимо в собі шматок, що лишила смерть, коли помирає наш чоловік. Пам’ятаєш, Спасуло, мою бабцю, яка носила в собі шмат смерті? Дід помер, коли бабуся була ще дівкою. Двадцять років, а його вбили повстанці, бо він мав якісь справи з англійцями. Забили камінням. Прив’язали під якимось деревом і кожен із села приходив і кидав у нього камінь. Під яким, не пам’ятаю вже. Думаю, то була олива. Усе село це зробило, один за одним, підходили й кидали каменюку, потім повідомили моїй бабусі, що помер її чоловік, і почала моя бабуся жити новим життям, яке до землі хилив шмат смерті. Треба було вдягнутися в усе чорне. Вона обернула до стіни всі дзеркала по хаті, сорок днів ніде не замітала. Не милася сама п’ятдесят. У руки не брала каструлю, щоб щось приготувати. Обрізала свої коси, щоб дід забрав їх із собою на той світ. Коли збігло достатньо днів, вона перефарбувала в чорне весь свій одяг і почала носити дві чорні хустки. Навіщо, Спасуло, бабуся носила дві хустини? Навіщо їй було одразу дві чорні хустки? Бо, коли тягаєш у собі шмат смерті, одна хустка такої ваги не подужає. От чому. Однією хусткою бабуся покривала голову, у неї було дуже красиве волосся, волосся і брови. Вона зав’язувала її міцно під підборіддям, а іншу хустку накидала на плечі, пускала по спині та її кінці зв’язувала на грудях. Лише так бабуся могла подужати свій траур. Лише двома хустками підняти смерть і тягти її далі. Для цього потрібні дві хустки. Дві.

— Першу хустку на очі,

— шоб не було видно очей,

— шоб не було видно чола,

— шоб краси не було видно,

— перша хустка приховує жінку,

— хустка чорна, зав’язана знизу.

— У тому вузлі — усе твоє життя.

— Другу — на плечі,

— накинуту на спину,

— не зав’язана

— та друга хустка.

— Дві хустини на жінці,

— дві, шоб видержать тягар.

— Але вона має тягар, який ніякі хустки не видержать.

— Ні, ні, де там! Ніякі.

— Хоть сто год ходи з покритою головою.

— Хоть сто хусток одягни.

— Вона має тягар, який тіки душа може видержати.

— Але й та — бува таке — тоже не має сил видержать.

— Тому і бува такою важкою година, коли вона має відійти.

— Має тягар твоя душа, Спасуло?

— Має тягар, який їй заважає вийти, тягне назад?

Звісток про те, чи живий, чи убитий Йоргакіс, ми ніколи так і не отримали. Довідалися лише, що він потрапив у засідку, яку зробили турки біля одного села, Вуно. Вуно — як гора грецькою, а не хребет Пентадактилоса[46]. Про Пентадактилос ми знали, що Йоргакіса із трьома товаришами обстріляли в тамтешніх горах і їм лише дивом вдалося вціліти. Вони прикинулися мертвими, кулі просвистіли над головами, лежали до світанку, втискаючись в суху землю, а потім втекли. Про це нам відомо. Про те, що сталося далі, не знаємо нічого. Що ж там сталося біля Вуно? Хтось розповів нам, що його спіймали. Один солдат, який був із ним, божився, що Йоргоса спіймали. «Клянуся, що вони спіймали Йоргакіса, один турецький солдат, високий такий, скрутив мотузкою йому руки. Вони посадили його у військовий джип і кудись повезли». Клявся-божився, що схопили його. Інший казав, що бачив його в Адані. Там в ув’язненні сиділо багато наших, але одного разу вони перестрілися біля джерела. «Клянуся, що я бачив Йоргакіса біля джерела в Адані, у концентраційному таборі. Разом із ним прав шкарпетки та спіднє в джерелі, яке було на подвір’ї». Ось так, і ми плекали надію. Йоргакіс опинився в Туреччині, в Адані, щось пішло не так під час обміну — і він не зміг повернутися до нас. Та Йоргакіс точно мав би знайти спосіб потрапити на корабель і приплисти назад. Оскільки той клявся, що його схопили, що бачили його в Адані, як він пере на подвір’ї свої речі, оскільки його бачили, бачили, Йоргакіс точно мав би знайти спосіб, щоб повернутися до нас. Пам’ятаєш, Спасуло, як ми казали, що Йоргакіс зметикує, як повернутися з Адани? Бути такого не може, щоб не зметикував. Ми про це говорили тоді, коли вирішили пошити вишневу сукню. Я — в траурі, ні вдова, ні заміжня, чоловік мій пропав безвісти, носила все сіре та вицвіле. Ніяке. Однією ногою з живими, іншою — з мертвими. Але, коли повернувся б Йоргакіс, у мене жодної сукні красивої одягнути не було, от і домовилися зі Спасулою пошити мені сукню, яку я вдягну, коли Йоргакіс повернеться, щоб не бачив він мене у сірому та ніякому, бо я ж не вірила, бо він має повернутися. І ми взялися за роботу і почали шити ту сукню із запа́хом, із декольте, яке утворюється, коли одна частина лягає перехресно на іншу, зі спідницею, що спадає навскіс, та кораловими ґудзиками ззаду. Руками ми зі Спасулою пришивали коралові ґудзики, руками прошивали складки спідниці, що спадала навскіс, лише оторочку Спасула зробила на машинці, лише для оторочки вона використала Зінгер. Вжик, вжик-вжик. Вжик-вжик. Вжик-вжик. Красиву ми зі Спасулою зшили сукню. Вишневу. Зшили та й повісили в шафі, щоб і вона чекала Йоргакіса. Я казала собі, от побачить мене в цій сукні Йоргакіс. Дуже вона мені пасувала, якби ж Йоргакіс міг лише її побачити. Тобто коли я зараз пригадала це, він її одного разу і бачив. Не мене, яка її вдягла, а мене, яке її пере. Якось уночі, уві сні. Пам’ятаєш, Спасуло, як я розповідала тобі, як бачила уві сні, що перу сукню в криниці? П’ять років минуло з того часу, як пропав безвісти Йоргакіс. Чи чотири? Десь так. Пам’ятаю, президентом тоді був Кіпр’яну. Так, точно, тоді президентом був коротун Кіпр’яну. Щось сталося в той день, не пригадую, що достеменно, але точно щось, от

1 ... 32 33 34 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гіркий край, Констандія Сотиріу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гіркий край, Констандія Сотиріу"