Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

велику висоту, — пояснив академік Навратіл. — Щоб каскади не перешкоджували плаванню кораблів, вони обладнані отакими «ліфтами». Цей канал має велике економічне значення не тільки для транспорту, — він з'єднує Чехословаччину з трьома морями, — але й для землеробства.

— Чудесна споруда! — схвильовано сказав Северсон і додав: — Все, що ви робите, справді, чудесне!

Алена зрозуміла причину суму, що забринів у голосі друга. Вона враз пригадала розмову, яка відбулась під час перерви між засіданнями у головному залі Академії.

— Чому ви завжди говорите «робите», «живете»?.. Чому не скажете «робимо»?! Все, що ви бачите навколо, належить усім, отже, й вам. Адже, досліджуючи крижані пустелі Арктики, ви рискували життям не задля власної наживи, а заради загальної справи. Отак і ми всі.

— Бачу, товаришу Северсон, що ви нудьгуєте, — встряв у розмову академік Навратіл. — Я розумію вас, бо й сам без інтенсивної праці не витримав би й тижня. «В труді та знанні — наш порятунок!» — це знав ще Коменський п'ятсот років тому. Не хотів би давати вам марні поради. «Пораду дасть кожний дружок, та не всякий дасть збіжжя мішок», — говорив колись Гавлічек. Пропоную вам цілком конкретну справу: хочете разом з нами будувати міжзоряний корабель? Адже ви — льотчик, отже, технік…

Пропозиція Навратіла була така несподівана, що Северсон не міг вимовити й слова. Зате Аленка кинулась до академіка, палко потиснула йому руку:

— Дякую вам!.. Я сама хотіла вас про це просити…

— А я вас, як завжди, випередив! — по-хлоп'ячому задерикувато сказав Навратіл. — Ну, то як, товаришу Северсон, згода?

— Боюсь, що не впораюсь… — відповів той нерішуче.

— Почнемо з нескладних завдань. Вам допомагатимуть… Але… — академік лукаво посміхнувся. — Але працівником нашого інституту ви станете тільки в тому разі, коли мій проект буде прийнято. Згода?

— Погоджуйтесь, Северсон! — жартівливо підморгнула Алена. — Це значить, що посада вам забезпечена.

І справді, другого дня проект академіка Навратіла був прийнятий абсолютною більшістю голосів. І зразу ж по тому почалося готування до проведення експерименту з космічною ракетою на Місяці.

***

Вперше за багато-багато років Северсон взяв до рук слюсарні інструменти. Звичайно, то були вже не ті примітивні зубила та коловороти, якими доводилось йому працювати в дні своєї юності. Але технікові не треба довго пояснювати; він і сам второпає, що й до чого. Нічого не змінилося і в креслярській техніці: білі лінії на синьці цілком ясно показували порядок монтажу.

Експериментальна космічна ракета виростала посеред величезного елінгу просто на очах. Складові частини для неї виготовлялись на найбільших заводах усього світу; точність розмірів була неймовірною, і все ж при монтажі раз у раз виникали ускладнення й затримки. Щоб встигнути до наміченого терміну, роботи провадились протягом цілої доби.

Северсон працював із запалом, з піднесенням. Коли б не Алена Свозилова, він, мабуть, і ночував би у елінзі. Але та наполегливо й лагідно змушувала його дотримуватись режиму, і відмовити їй він не міг: оця чорноока дівчина набувала над ним все більшої влади.

Космічна ракета була змонтована вже більш як наполовину, коли з Москви до інституту академіка Навратіла приїхала Наташа Орлова. Северсон зрадів, неначе хлоп'я, що побачило після довгої розлуки матір. Але його радість просто не мала меж, коли він дізнався про причину приїзду Наташі: академік Навратіл попросив перевірити стан здоров'я свого співробітника, щоб визначити, чи можна йому полетіти на Місяць.

Після старанного огляду Наташа з підкресленою серйозністю сказала:

— Можна. Але…

Северсон насторожився: може, якісь обмеження?

— Але з умовою: ви повинні писати мені й академіку Тарабкіну про стан вашого здоров'я. Згодні?

— Згодний, Наташо! Обов'язково писатиму! Я вже цілком здоровий.

Так, саме тепер він відчув себе повним сили й снаги. Подорож на Місяць! Та хіба можна було б навіть мріяти про неї?!

Його груди розпирало бажання поділитись з кимось своєю радістю, розповісти про те, що він починає розуміти новий, дивно змінений світ і що цей світ приймає його, як рівного серед рівних… Але це було не властиве йому, небалакучому; він тільки мовчки посміхався.

— Не боїтесь польоту через Космос? — лукаво запитала в нього Алена.

— Не боюсь. Не боявся ж я польотів з Амундсеном.

— Хороше порівняння! — обурилась Алена. — Чи не хочете ви цим сказати, що політ на Місяць може теж скінчитись нещасливо? Ми літаємо туди тричі на тиждень, і досі не трапилось жодного нещасливого випадку!

— А коли стартуємо?

— Завтра вранці вилетимо до Москви. По обіді, о чотирнадцятій, будемо вже у міжпланетному просторі… — Алена замислилась. — Знаєте що?.. А чи не помилуватися б нам живою природою? На Місяці нам дуже не вистачатиме її.

Северсон охоче погодився: монтаж експериментальної ракети вже закінчувався, лишились тільки астронавігаційні прилади, з якими морочились фахівці.

Вирішили зробити невеличку прогулянку по Влтаві. Алена взяла на прокатній станції моторний човен і сіла за кермо. Попрямували на південь, проти течії ріки.

З ясно-блакитного безхмарного неба посміхалось сонце. Воно пригрівало так щедро, ніби забуло, що вже осінь.

— Як чудесно у вас в Чехії… — сказав Северсон. — Я почуваю себе тут як вдома.

Алена мовчки обдарувала його вдячним поглядом. Так, Чехія справді красива. І не тому, що це — вітчизна. А може, саме тому?

Дорогою їм зустрічались турбоплави з екскурсантами, метушливі моторки, граціозні яхти. Тут і там нерухомо стояли човни з рибалками, що лікували нерви терплячим очікуванням щасливого випадку. На берегах виднілись вілли та будинки відпочинку.

Все, все