Читати книгу - "Котигорошко, Василь Дмитрович Кожелянко"

Котигорошко сидів у штабі полку бойової магії в Чернівцях і розмовляв з полковником А.Г.Ріппою, який прийняв командування полком після того, як заслужений довголітній командир полковник Побиван перейшов на наукову роботу.

— Насамперед, колего, — схвильовано говорив Котигорошко полковникови, — я прошу дати мені можливість скористатися твоїм урядовим спецзв'язком, а потім поговорити про те, що мене сюди привело.

— Гаразд, колего, нема питань, — сказав полковник А.Г.Ріппа і, виявивши делікатність, вийшов.

Котигорошко зв'язався з головним управлінням поліції міста Дубліна, витребував начальника, генерала О'Мана і керівним тоном відкарбував:

— Вітаю вас, генерале, з вами розмовляє начальник НКВЗ України генерал-полковник Котигорошко.

— Це честь для мене, пане… — встиг сказати генерал О'Ман, поки Котигорошко не перебив його:

— Не до люб'язностей зараз, генерале, слухайте важливе повідомлення, за нашими цілком достовірними даними, найближчим часом так звані чорні колобки здійснять напад на ваших дублінських телесиків, де вони там у вас базуються?

— Та мають будинок у Дубліні і табір за містом.

— Ми рекомендуємо вам взяти під посилену охорону ці два об'єкти.

— Гаразд, пане генерал-полковнику, але у мене виникло запитання.

— Прошу.

— Ми, як служба щиро дружна українському уряду, міркували собі, що негласно маємо сприяти бригаді цих чорних колобків.

— Ситуація змінилася, генерале, вони вийшли з-під контролю, тепер можете їх в'язати, як останніх бандитів, а ще краще відразу відстрілювати, як скажених шакалів.

— Та ми не проти.

— Отож дійте.

Тепер, коли Котигорошко подбав про безпеку однієї телесіянки-журналістки, яка, за даними енквізиторської агентури, перебувала в Дубліні, він почав думати, що робити далі. Що, що? Треба, по-перше, дізнатися, хто організував цю банду чорних колобків, по-друге, зробити так, як він радив гельському поліцейському генералови, — винищити погань.

Котигорошко запросив чемного господаря штабного приміщення, полковника А.Г.Ріппу і коротко виклав йому суть справи, обминувши історію з дзвінком у Дублін.

— То кажеш, колего, ці колобки пустились берега? — стурбовано питав Котигорошка полковник А.Г.Ріппа.

— Мало того, колего, — відповідав Котигорошко, — чесно зізнаюся, навіть я, керівник найпоінформованішої таємної спецслужби, не знаю, хто за ними стоїть.

— Та ти що?

— На жаль, так воно є.

— А які маєш версії, генерале?

— Версія одна: цю бригаду сформовано поза спинами начальника ТАДЕПО, міністра поліції, командування армії і поза моєю, начальника НКВЗ.

— А хто?

— Хто, хто? В Україні є одна-єдина людина, яка може собі дозволити організувати таємне збройне формування і дати їм дозвіл на вбивство.

— Невже?..

— Так, це він, полковнику, Рятівник України, Батько Нації. Гарант Конституції і Друг Народів, наш дорогоцінний президент, а насправді підлий узурпатор і нікчемний кар'єрист Вернидуб.

— Ти це вимовив, Котигорошку, — пробелькотів блідий полковник А.Г.Ріппа.

— А що? — рішуче спитав Котигорошко.

— Мені здається, що я теж так думаю, — прошепотів А.Г.Ріппа.

— Не ти один, — сказав Котигорошко.

— Тоді… — потягнув А.Г.Ріппа.

— Потім про це, — нервово промовив Котигорошко, — спочатку треба з цими колобками розібратись.

— Що я маю робити? — з готовністю спитав полковник.

— Я думаю, що просто треба зробити засідку і перестріляти їх усіх, допитавши попередньо старшого.

— Це ж треба знати, по-перше, місцезнаходження їх чергової жертви, а по-друге, мати курінь чи, як мінімум, сотню бійців. А з моїх підлеглих сам знаєш, які вояки.

— За бійців я потурбуюсь, а ось як дізнатися, де вони планують здійснити свою чергову акцію, це — важче. Я сподіваюсь на магію, полковнику.

— Магію?! — засмівся полковник А.Г.Ріппа. — Ти серйозно, колего?

— Я покладаюсь на тебе, Ріппо, — похмуро промовив Котигорошко.

— Добре, — перестав сміятись А.Г.Ріппа, — я спробую, є один спосіб, щоправда, не магічний, а суто матеріяльний.

— Мені все одно, — сказав Котигорошко, — мені треба знати час і місце проведення чергової акції колобків, аби я міг попередньо підготуватися до їх зустрічі.

— Ми спробуємо, — полковник А.Г.Ріппа викликав свого ад'ютанта і дав наказ, аби до нього негайно прибув хорунжий Кроволюбів.

— Цей Кроволюбів, — пояснив Котигорошкови А.Г.Ріппа, — дуже добре вміє прочитувати енергетичні вузли, тобто місця, де мають ставатись великі викиди людського болю чи радощів.

— Наперед? — спитав Котигорошко.

— Звичайно, — відповів А.Г.Ріппа, — адже те, що має статись у матеріяльному світі, вже зафіксовано на астральному плані, де, як відомо, часу у нашому земному розумінні не існує.

Прибув хорунжий Кроволюбів. Це був стрункий кавказець без певного віку.

— Сідайте, хорунжий, — звелів полковник, — і зосередьтеся на мапі, нас цікавить насамперед Україна, потім сусідні країни, де мають статись великі кровопролиття.

— Я не можу відрізнити велике кровопролиття від великої пиятики з гульбищами, — сказав хорунжий.

— Добре, тоді вкажіть нам на такі найпомітніші місця, — звелів полковник.

Через півгодини зосередження хорунжий наніс на мапу шість крапок:

— Ось тут протягом тижня-двох щось має статися.

— Гаразд, ви вільні, хорунжий, — відпустив свого підлеглого полковник А.Г.Ріппа.

— Дякую за службу, — додав Котигорошко.

Залишившись удвох, Котигорошко і А.Г.Ріппа взялись за вивчення мапи. Вони закреслили дві крапки на морі — одну на Чорному, другу — на Середньоукраїнському, де, очевидно, мали статись катастрофи з пасажирськими кораблями. Ще одну закреслили на залізниці між