Читати книгу - "Альбатрос — блукач морів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— На Сейшелах я придбав невеличку садибу, — пояснює містер Вілкінс. — Поставив хижку. А невдовзі почав розкопки. Згідно з тайиописом скарби сховані в кількох місцях острова — в бухті Буало, біля мису Поліс і тут, між оцими горами. Але життя внесло поправку. Після перших розкопок у бухті Буало мені до рук попала ця брила, — Вілкінс підходить до величезного каменя. — Здається, звичайнісінький валун, але придивіться до нього уважніше: чиясь. невідома рука видовбала знаки Зодіака. Ось, — Вілкінс показав на заглиблення в брилі, потім провів лінію ще до одного виступу, — чотири зірки. Не нагадують вони вам Південний хрест?
— Можливо, — погоджується Світайло і показує на камінь, що лежить поруч. — А оці. видовби теж схожі на якесь сузір’я.
— О, ви тонко завважили! Що, знаєте астрономію?
— Трохи.
— Ви не помилилися, — зрадів Вілкінс. — Справді, то сузір’я Геркулеса. Якщо провести лінію від нижньої зірки до тієї, верхньої, матимемо лінію, що й покаже напрямок до схованки Сюркуфа. Опівночі, коли сузір’я заяскравіє на небосхилі, слід відміряти відстань. — Тут він, ніби між іншим, замовк, мабуть, від нас приховуючи, в якому напрямку і скільки треба відміряти метрів, щоб підійти до схованки.
Дивак! Даремно він од нас щось утаює: розібратися в його премудростях не кожному під силу. Я так і сказав Вілкінсу. Це зачепило його за живе. Обурений у своїх потаємних почуттях, він почав доводити безпідставність моєї заяви, — що я, мовляв, не перший, хто так поверхово судить про ці кам’яні брили, яким ціни немає. Тільки він, містер Вілкінс, знає їхню вартість, бо, якби не знав, хіба ж відважився б на такий титанічний труд!
… Він копав то в одному, то в іншому місці, але нічого, крім десятка монет та ще, як він каже, печатки Сюркуфа, не знайшов. Річ у тім, що протягом останніх двох століть на Сейшелах сталися численні зсуви, землетруси. Якщо й були тут колись піратські схованки, то тепер вони зруйновані. Проте ніщо не могло похитнути віру містера Вілкінса в успіх.
І він копає. Щороку в нього працює бригада з десяти-двадцяти чоловік, а буває й по півсотні.
Плантація кокосових пальм — єдине джерело прибутку Вілкінса. Та останнім часом горіхів ледь вистачає, щоб прогодувати сім’ю. Сім’я у нього велика — шестеро дітей, дружина. Раніше дві жінки, не вірячи в успіх його діла, покинули Вілкінса. Але це не злякало шукача. Коли вже не лишається й цента, а копачі вимагають платні, Вілкінс вирушає до Африки і — шапку по колу! — серед багатіїв знаходить меценатів. Отримавши підмогу, знову береться до роботи. Так було вже кілька разів. Та навіть у ті важкі часи робота не припинялася. А зараз вона в розпалі: цьогорічний врожай кокосових пальм приніс Вілкінсу чималий прибуток — можна найняти ще десяток копачів.
Підійшли до гурту людей з кирками й лопатами в руках. По пояс у воді, вони довбають скелі, вичерпують воду, вовтузяться біля насоса. Містер Вілкінс задоволений — усе йде за планом.
Світайло поцікавився: як це Вілкінсу вдається умовити людей працювати — адже справа невигідна і непевна.
— О, люди свідомі! — відповів той. — Вони вірять, що праця врешті принесе їм чималий капітал.
— Отже, є стимул?
— Аякже, — підхопив Вілкінс. — Скарби я знайду неодмінно, хоча б мені довелося рити ще тридцять років. А золота тут стільки, що вистачить і мені і моїм людям. Коли я віднайду його, в першу чергу розрахуюся з боргами, які вже надто зросли; потім дам винагороду копачам за їх сумлінну працю; ну, а решту залишу собі.
— І на все це вистачить золота?
— Якщо воно задовольняло тисячу піратів, то мене теж задовольнить. Адже тут закопано 350 тонн коштовностей.
Вілкінс спитав, чому я цікавлюсь його роботою. Світайло розтлумачує, та в перекладі з української, певне, допускає поточність. Вілкінс зрозумів, що і я теж шукаю скарби, тільки в Примор’ї.
— Уссурійський край? — спитав він. — Не певен, що там щось є. Та спробуйте шукати біля Каспійського моря. Там мають бути скарби.
Не було сумніву, що перед нами людина, озброєна неабиякими знаннями. Він знає як своїх п’ять пальців, де і які скарби закопано у найвіддаленіших куточках землі… За вартістю піратських багатств Сейшели, мовив, займають сьоме місце — після Перу, Багамських островів, Гаїті та інших. Але Вілкінс шукає на Сейшелах, бо в його руках достеменний план піратських схованок, а ще через те, що сюди рідше навідуються різні шукачі, хоч їх останнім часом і збільшилося.
Попросив блокнот, в якому я занотував його розповідь. Написав: «За статистикою, у світі на десятиріччя часом одному-двом шукачам вдається віднайти скарби. Я бажаю, щоб одним з них були ви, а другим — я».
І, повертаючи мені записник, додав:
— Якщо я знайду скарби Сюркуфа — а я знайду неодмінно! — я і вам дам трохи.
Я подякував містерові Вілкінсу за таку щедрість. І ми. попрощалися.
Не знаю, від кого ж коли почув я давню притчу про чоловіка, який хотів озолотитися, але вона лишилася в моїй пам’яті. Зустріч на далеких. Сейшелах ще раз підтвердила жахливу оманливість, про яку розповідалося в тій притчі, — одначе то була зустріч не з вигаданим жаднюгою, а з живою людиною, з якою звела мене моряцька доля.
ЧЕРЕПАХИ ТРОМЛЕНА
Сейшельські острови зникли за кормою, розтанули в імлистій далині. Тільки обриси їх, здавалось, передались хмарам, які кучугурилися високо над щоглами і були схожі на рухливий архіпелаг, що плив і плив, невідступно супроводжуючи наше судно.
Дороги вели на південь, у безмежну водяну пустелю. Океан і кликав і лякав. І світовідчуттям своїм кожен з нас нагадував, мабуть, парашутиста, що стрибонув у безвість, в нічну темряву й невідомість. Вражаюча велич стихії приголомшувала; дедалі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Альбатрос — блукач морів», після закриття браузера.