Читати книгу - "Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля"

«Він кинувся у воду, — думала дівчина, пригадуючи обличчя Іхтіандра. — Бідолашний! Спочатку Ольсен, потім ця безглузда зустріч із Зурітою. Як смів він назвати мене нареченою! Тепер усе загинуло…»

Гуттієре зайшлася сльозами. Їй було жаль Іхтіандра. Простий, сором’язливий — хіба можна було його порівняти з пустими, чванькуватими молодими людьми Буенос-Айреса?

«Що ж робити далі? — думала вона. — Кинутися в море, як Іхтіандр? Накласти на себе руки?»

А Бальтазар говорив і говорив:

— Ти розумієш, Гуттієре. Це ж цілковите розорення! Все, що ти бачиш у нашій крамниці, належить Зуріті. Мого власного товару тут немає й десятої частки. Усі перлини ми одержуємо на комісію від Зуріти. Коли ти ще раз відмовиш йому, він забере весь товар і більше зі мною не матиме справ. Це ж розорення! Цілковите розорення! Ну, будь же розумницею, пожалій свого старого батька.

— Кажи далі: «і вийди заміж за нього». Ні! — різко відповіла Гуттієре.

— Прокляття! — закричав розлютований Бальтазар. — Якщо так, то… то… не я, так сам Зуріта приборкає тебе! — І старий індіанець, грюкнувши дверима, вийшов у лабораторію…

Кинувшись у море, Іхтіандр на деякий час забув усі свої земні невдачі. Після неймовірної спеки й задухи на землі прохолодна вода заспокоїла і освіжила його. Різкий біль зник. Іхтіандр дихав глибоко і рівно. Йому потрібен був повний відпочинок, і він намагався не думати про те, що сталося на землі.

Іхтіандр відчував потребу працювати, рухатися. Що б йому зробити? Він любив темної ночі стрибати з високої скелі у воду так, щоб відразу дістати дно. Але зараз був полудень, і на морі мигтіли чорні днища рибальських човнів.

«Ось що я зроблю. Треба буде дати лад у гроті», — подумав Іхтіандр.

У стрімкій скелі затоки був грот з великою аркою, звідки відкривався чудовий краєвид на підводну рівнину, яка положисто спускалася в глиб моря. Іхтіандр давно вже нагледів цей грот. Але перш ніж влаштуватись у ньому, треба було вигнати його давнішніх мешканців — численні сім’ї спрутів.

Іхтіандр надів окуляри, озброївся довгим, трохи вигнутим, гострим ножем і сміливо підплив до грота. Увійти в грот було страшнувато, і Іхтіандр вирішив примусити ворогів вийти з нього. Біля затонулого човна він давно вже примітив довгий остень. Він узяв його в руку і, стоячи біля входу в грот, почав водити ним. Восьминоги, незадоволені трім, що хтось забрався до їхньої оселі, завовтузилися. З країв арки виткнулися довгі, в’юнкі щупальця. Вони обережно наближалися до остеня. Іхтіандр відсмикував остень, перш ніж щупальця спрута встигали захопити його. Ця гра тривала кілька хвилин. Ось уже десятки щупалець, немов волосся Медузи-Горгони[10], заворушилися біля краю арки. Нарешті старому, величезному спрутові увірвався терпець, і він вирішив розправитись із зухвальцем. Спрут виліз із розколини, погрозливо ворушачи щупальцями. Поволі поплив він до ворога, міняючи своє забарвлення, щоб злякати Іхтіандра. Іхтіандр відплив убік, кинув остень і приготувався до бою. Він знав, як тяжко боротися людині з її двома руками, коли у ворога вісім довгих ніг. Не встигнеш відрізати спрутові одну ногу, як сім інших захоплять і скрутять людині руки. Тому юнак намагався скерувати удар свого ножа так, щоб він влучив у тіло спрута. Підпустивши потвору на таку відстань, що кінці її щупалець майже торкалися його тіла, Іхтіандр зненацька рвучко кинувся вперед, у саме кубло в’юнких щупалець, до спрутової голови.

Цей незвичайний прийом, як і завжди, був для спрута несподіваний. Минуло не менше чотирьох секунд, поки тварина встигла підтягти кінці щупалець і обкрутити ними ворога. Але за цей час Іхтіандр устиг швидким і впевненим ударом розкраяти тіло спрута, влучивши в серце і перерізавши рухові нерви. І величезні Щупальця, що вже обвивалися навколо його тіла, раптом безсило розкрутилися і мляво обвисли.

— Один готовий!

Іхтіандр знову взявся за остень. Цього разу назустріч юнакові випливло одразу двоє спрутів. Один з них плив просто на Іхтіандра, а другий намагався обійти його і напасти ззаду. Небезпека збільшувалася. Іхтіандр хоробро кинувся на спрута, що був перед ним, та перш ніж він встиг убити його, другий спрут, що був позаду, оновив його шию. Юнак хутко перерізав спрутові ногу, встромивши в неї ножа біля самої своєї шиї. Тоді обернувся до спрута й відрубав йому щупальця. Скалічений спрут, поволі гойдаючись, опустився на дно. А Іхтіандр уже розправлявся із спрутом, який був перед ним.

— Трьох забито, — рахував далі Іхтіандр.

Проте на деякий час довелося припинити бій. Із грота виплив цілий загін спрутів, а пролита кров закаламутила воду. В цій бурій імлі перевага могла бути на боці спрутів, бо вони навпомацки могли виявити