Читати книгу - "Брати-віталійці"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Тигр», «Шумій», «Бігун» та ще три добре озброєних кораблі покинули вісмарську гавань. Очолював їх Штертебекер.
Герцоги Мекленбурзькі поривались якнайшвидше виручити з халепи свого молодого родича Йоганна, стокгольмського оборонця, а тому схвалювали хоробрий задум захопити Готланд і зробити з нього цитадель для німців у боях за Скандінавію. А поміж радниками, які затялись в одну шкуру з герцогами Мекленбурзькими, хтось-не-хтось плекав уже надію, що сильні й ненависні пірати зламають собі шию аж на Готланді, бо Вісбі — горішок міцний та й вояки у ньому мов на підбір.
Вісмарські, ростоцькі і рибницькі радники, здебільшого купці або «крамарі», як вони себе скромно називали, переконались давно, що воєнний неспокій б’є в першу череж по їхній кишені. Їм-то байдуже, хто сидить на троні і хто панує над Швецією. Інша річ, якби нагодилася сила, котра б тримала порядок на морських шляхах і забезпечувала привільну торгівлю!
Так! Над усе для них гендель, з якого вони виручають скажені гроші! Аби впевнено ходити по землі і гідно боронити свої права од зазіхань князів, вони заснували союз міст — Ганзу, в якій веде перед могутній імперський Любек.
Тим часом Вісмар, Росток і Рибниця були не під імператором, вони підлягали герцогам Мекленбурзьким, та це не заважало їм входити до Ганзи, яка у війні Мекленбургів з датською королевою стояла обіч, а потай однаково в’язалася з нею, і без Вульфової спритності тут не обійшлось!
Свої міста, що йшли за Мекленбургами, Ганза утискувала. Вона нахвалялася виключити Росток, Вісмар і Рибніц із своєї спілки, хай тільки вони не одвернуться від розбійників!
Про цю колотнечу Штертебекер не знав.
Але Вігбольд передбачав, чим обернеться дружба з багатіями. Рано-пізно панеча зрадить їх!
Штертебекер сміявся з майстрових побоювань. Майбуттям він не журився. Дбав про сьогоднішній день і віддавався найближчій меті. Що бачив — на те й важив. Ні завтра, ні позавтра не цікавило його. Жив він за звичаєм: дасть бог день, дасть бог розум. І, головне, знав, чого йому треба: волі і волі. Знав він також свого ворога. Звали його Вульфлям. Вульфлями для нього всі, хто тільки сіяв по світу кривду. А без гріхів і не шукай пана! Щасливий, певний перемоги, Штертебекер стояв за кермом «Тигра» і, сп’янілий від міці свого флоту, поглядав на п’ять молодецьких вітрильників, що точилися за ним у тропу. Кругом безкрає море, його батьківщина. Думи линуть до великого острова з багатим торговим містом, де сидить Вульвекен Вульфлям. День помсти ось-ось настане!
Недалеко від Готланда пірати здибали чотири кораблі віталійців на чолі з Арндтом Штюком.
— Прилучайтесь до нас, і гайда на Вісбі! — звелів їм Штертебекер.
Штюк закомизився. Він вперто опинався навіть тоді, коли Штертебекер посвідчився йому своїми повноваженнями од Вісмарської ради.
Тепер Клаус прямо заявив Штюкові, що, коли той і далі відбуватиметься викрутнями, його матимуть за ворога.
Штюк позадкував. Що ні, то ні, його матроси не встануть на тигрян!
З десятьма бойовими вітрильниками брати-віталійці вродилися перед Вісбі. Тутешні місця Клаус знав ще з подорожей на «Женев’єві». Перш ніж нападати на місто, він зажадав, аби воно здалось без бою. З багатющого й укріпленого Вісбі міг би вийти опорний пункт. А яке пуття з руїн?
Багатств у Вісбі було хоч огребом греби. Та щоб діло до крові не дійшло, Клаус заправив містові таку умову: або сплатити бочку золота, або видати Вульвекена Вульфляма, а опріч того, подостатком забезпечувати віталійців харчами та з доброї волі підтримувати обложений Стокгольм.
Але ратуша напропале не погоджувалась й уклінно запрохала через своїх посланців допомоги у Маргарита, у померанських герцогів та Тевтонського лицарського ордену.
Місто Вісбі, яке взяв і сплюндрував 1361 року датський король Аттердаг, через нехлюйство городян ще й досі не відбудувалось. Його мури було підправлено тільки десь-не-десь, та й то нашвидкуруч. Цим і скористався Клаус. Не в гавані, а на заміському березі вигулькнув він темної ночі з таранами й гарматами і за добре продуманим планом напав на Вісбі з чотирьох боків. Очолюючи ударний загін, Штертебекер оволодів Східними воротами і вдерся за мури.
Вісбі упало, вже коли над морем займались досвітки. Рештки захисників сховались в укріплених церквах.
Штертебекер у супроводі Гедеке й Вігбольда зайшов до ратуші на перемовини з радниками.
Чекати на них довелось довгенько. З переляку вони розбіглись хто куди, і знайти їх було нелегко. Врешті страшним віталійцям показався на очі наймужніший із них — німецький купець Тідеман, він же бургомістр.
Штертебекер запрагнув од Вісбі одного з двох: або Вульфляма, який переховувався в місті, або півтори бочки золота. Крім того, хай ратуша віддасть віталійцям усі свої кораблі у гавані, удосталь доправляє піратам харчів та вже відтепер допомагає обложеному Стокгольмові.
Бургомістр перечив. Він не знає, куди запропастився Вульфлям. Вісбі ні з ким не хоче воювати. Городяни ще не отямились од руйниці, якої завдав їм Вальдемар Аттердаг. Місто розорене й бідне, аж світиться.
Клаус із
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брати-віталійці», після закриття браузера.