Читати книгу - "Поміж двох орлів"

Вони засиділися довго. Обговорювали всі варіанти, з якими могли зіткнутися під час майбутніх маневрів. Станіслав Жолкевський укотре порадів, що прихопив із собою Миколу Струся. Він і Зборовський виявилися досить метикованими тактиками, причому навіть не побоялися суперечити польному гетьману. Спочатку Жолкевського це дратувало, потім бентежило, але зрештою він змушений був визнати правоту молодих воєвод.

— Ось на цьому й зупинимось! — підсумував він підводячись. — Гадаю, декілька днів ми маємо в запасі. А поки що все ж спробуємо ще раз узяти укріплення.

Але Цареве Займище взяти штурмом не вдалося. Черговий штурм успіхом не увінчався, і хоч під час нього московитів загинуло значно більше, ніж посполитого люду, Жолкевський зрозумів, що так тривати може довго, принаймні до підходу основних сил Шуйського.

Тим часом почали надходити повідомлення від Густава Неведоровського. З його донесень гетьман знав, що князь Шуйський, отримавши тривожні звістки від Валуєва, наступного ж дня знявся з Можайська і всім обозом заспішив на допомогу оточеним. Отже ситуація складалася явно не на користь гетьману. Мало того, що він опинився між двома вогнями (адже не варто скидати з рахунку обложених), навіть відступ в сторону Смоленська вже виявився неможливий — і ганебний, і небезпечний.

А на початку липня чомусь перестали надходити звістки від Неведоровського. Гетьман не знаходив собі відповіді на запитання: чому замовк ротмістр? Адже не могло так статися, що московити захопили одразу всіх, як зранку третього липня у таборі з’явився сам Густав Неведоровський. А разом з ним прибуло десяток вершників. Але найголовніше, що повернувся ротмістр не з порожніми руками, а з півдюжиною полонених...

Гетьман Жолкевський саме проводив чергову нараду з воєводами, коли йому доповіли про Неведоровського. Він наказав привести ротмістра негайно.

Густав Неведоровський постав перед польним гетьманом запилючений, з кількома відірваними Гудзиками на мундирі і з перев’язаною лівою рукою. Побачивши свого підлеглого у такому жалюгідному стані, Жолкевский найперше поцікавився його здоров’ям.

— Зі мною все гаразд, вашмость! — заспокоїв Неведоровський. — Невелика рана у бою.

— Тоді розповідайте! А потім зробіть перев’язку. Що вдалося з’ясувати?

— Військо князя Дмитра Шуйського зараз розташувалося поблизу села Клушино, — повідомив ротмістр.

Станіслав Жолкевський недовірливо подивився на ротмістра, потім перевів погляд на розстелену на столі мапу. Клушино лежало приблизно за тридцять верстов від основної дороги.

— Ви впевнені у цьому? — засумнівався гетьман.

— Саме так, вашмость! — відповів Неведоровський.

— Ви це бачили самі?

— На жаль, ні, вашмость, але нам вдалося захопити в полон кількох боярських синків[32], що були відправлені князем на пошуки продовольства. Від них я й дізнався, що Дмитро Шуйський цієї ночі ночуватиме у Клушино.

— Чому саме там?

— Напередодні військо князя поповнилося корпусом графа Делагарді.

— Скільки?

— П’ять тисяч вершників, — повідомив ротмістр.

Присутні (Струсь і Зборовський) переглянулися.

— Чому Клушино? — наполягав Жолкевський.

— Корпус графа Делагарді вже декілька місяців не отримував платні, — продовжив Неведоровський. — Шведи спочатку навіть відмовилися виступати разом з основним військом. Лише після того, як граф отримав особисту обіцянку самого царя, що платня дожене їх дорогою, він виступив услід. За словами полонених, саме завтра пополудні гроші наздоженуть шведів, себто в Клушино. Опісля князь відправиться сюди.

— Далі?

— У Клушино перебуває лише князь із п’ятьма тисячами стрільців. Решта війська розташувалася за вісім верстов біля села Пирнево. Мої люди слідкують за кожним кроком ворога, але не думаю, що він щось зробить до завтрашнього дня. Але якщо мої люди помітять якийсь рух — вони повідомлять.

— Дякую, ротмістре! — сказав Жолкевський. — Ви виконали важливу роботу. Ідіть приведіть себе до ладу. І заодно розпорядіться, щоб запросили сюди ротмістра Якова Бобовського.

Коли Густав Неведоровський пішов, Жолкевський подивився на молодих воєвод.

— Починаємо, панове?

— Починаємо, вашмость, хоч це й ризиковано, — відповів Струсь.

— Мало того, скажу вам інакше: це дуже ризикований крок. І ми не маємо права зробити жодної помилки.

У цей момент у намет увійшов Бобовський.

— Пане ротмістре, я хочу посвятити вас у наші плани на завтрашній день, — без вступу почав Жолкевський.

— Я вас слухаю, пане гетьман! — з готовністю озвався Бобовський.

— Прошу підійти ближче. Ось біля цього села зараз перебуває сорокатисячне військо князя Шуйського, — пояснив Жолкевський. — Я маю намір завтра зранку раптово атакувати його. Для цього сьогодні вночі вся кавалерія тихо зніметься зі своїх позицій і до світання подолає відстань до Клушино. Це — сорок верст. Завтра ми атакуємо ворога. А тепер ваша задача, пане полковнику. Сьогодні я нічого проти оточених робити не буду. Після того як вночі ми покинемо табір, ви поводитимете себе так, наче нічого не сталося. Оточені не повинні здогадатися, що більша частина нашого війська кудись зникла.

— Я зрозумів, пане гетьмане! — відповів ротмістр Бобовський. — Будьте певні — мої люди не підведуть!

— Я не сумніваюся у цьому. Наголосіть своїм людям, щоб нічим не видали себе. І ще одне: я забираю всю кінноту, у тому числі й вашу.

— Я розумію!

— Ще одне. З вами залишаються козаки полковника Хвалибога. Лише піші — кіннота вирушає з нами.

На цьому Жолкевський розпустив військову раду. Його підлеглі поспішили роздавати необхідні накази, а гетьман знову схилився над мапою. Можливо, лише він один припускав, що подібна вилазка майже не має шансів на успіх.

На щастя Станіслава Жолкевського, ще звечора небо затягнуло