Читати книгу - "Все правильно"

в пошуках каблучки, яка б задовольнила Женю. Андрій вже і насміявся, і наскаржився своїй дружині, і встиг послати кілька разів друга до пекла та за більш звичною адресою, з його незрозумілими вимогами. Ні, він згоден був, що той асортимент, який пропонує місцева ювелірна індустрія - або штампована совдепія (боронь Боже!), або таке кричущий безсмак, що с таким не те, що до пристойної жінки, до путани соромно приходити. За час проживання в Лондоні, друзі вже звикли до вишуканої скромності, ретельно завуальованої розкоші. Андрій тільки зводив очі до стелі, розглядаючи запропонований «жирним клієнтам» черговий «витвір мистецтва», з такою кількістю дорогоцінного каміння та такого розміру, що ним можна в темному узбіччі від грабіжників відбиватись. От сам Андрій своїй дружині подарував каблучку з кількома невеликими, оригінальної огранки блідо-рожевими рубінами в обрамуванні невеличких діамантів. І в очі не кидається, і вишукано, і елегантно і доволі статусно, якщо розумієшся на прикрасах. Але тут таке знайти мабуть нереально.

Та Женю логічні доводи друга не спиняли, він слухав впіввуха, а сам з маніакальною впертістю переглядав вітрини численних ювелірних крамниць (та де це така небагата країна стільки дорогоцінностей набрала!), шукаючись чогось, що б відповідало жінці, яку він майже не знав, але від якої не міг відмовитись попри всю логіку. Але Женя впертий - він таки знайшов.

В одній скромній крамниці, на яку вон натрапили взагалі випадково (от який нормальній бізнесмен розташує свій магазин з ювелірними прикрасами у кутку під сходами?!) де майстер по ремонту орендував невеличку частину приміщення (закуток на два квадратних метри, взагалі-то крамницею можна було назвати з великою натяжкою) і окрім ремонту продавав прикраси виготовлені власноруч. Невеличкий асортимент виробів був доволі оригінальним, і, можливо, при правильному комерційному підході, майстер би мав прибуток набагато кращий, але… Чи то ділок з ювеліра був не дуже гарний, чи то умови були не ті, але доволі вишукані, оригінальні, фактично ексклюзивні, ювелірні вироби продавались просто по смішній ціні. А каблучка, що прикула увагу Жені, так взагалі, майже за вартістю матеріалу - червоного та білого золота та блакитно-зеленого зірчатого сапфіру (прямо як очі Лізи) з трьома діамантами. Можливо, майстер робив це просто з якихось залишків, можливо так пробивалась його творча натура, а можливо -- то просто Доля… Зупинившись перед нею, Женя наче в реальності побачив ту каблучку на пальці Лізи…

Ліза відкрила очі і крізь повіки уважно подивилась на нього.

- Що?- підозріло спитав чоловік.

- А знаєш, це я вперше маю можливість детально роздивитись твоє обличчя при денному світлі. - розсміялась весело Ліза.

- Сподіваюсь те, що ти бачиш -- не привід змінити твою відповідь на мою пропозицію?

- Ні, звичайно.

Ліза

2016р

-Подруго, ти зовсім з глузду з’їхала? Який шлюб? Ти ж його взагалі не знаєш! Хто він, що він, звідки.

-Він з Лондона, бізнесмен.

-На чому заробив свій капітал, чим живе, чим цікавиться? Любить спати до обіду, чи підскакує зрання, має якісь вади здоров’я? Має вдома постійну дівчину, стару гримзу матір, збоченців друзів? Може в нього в підвалі десяток скелетів і три вбивства за плечима? Може він на героїні сидить и креком запиває! Може він гей, педофіл та маніяк збоченець в одній особі! Як можна збиратись заміж за чоловіка з яким провела просто ніч!

-Тихо, Катя, тихо. Я тебе розумію…

-Ще б не розуміла! Ти звичайно в нас екстравагантна особа з купою тарганів в голові, але ж розум в тебе завжди керував! Дивно, з неекономічними вивертами логіки, але ж розум!

- І саме розуму я завдячую шлюбом з Маттеєм, та стосунками з Сергієм. То нехай, хоч один щлюб, буде побудовано на поклику серця.

-Де воно в тебе викопалось те серце? Воно ж в твоїх грудях і не ночувало! І взагалі, серце, то лише дурний м’яз, як у чоловіків член, але розум-то навіщо вимикати повністю? Поспілкуйся з ним, по зустрічайтесь. Ну нашо в омут з головою пірнати? Що ти забула в тому Лондоні? Ти ж там нікого не знаєш!

-Катя, я знаю що то нерозумно, дивно і взагалі. Але я відчуваю що це, саме те, що мені потрібно… Що так правильно.

- Жесть…Просто божевілля якесь… Так, коли ти збираєшся летіти?

- Завтра.

- Боже… - застогнала подруга і, судячи зі звуків, почала листати свій нотатник-планер. - Так, я зараз…Це, можна перенести, цих… Так цих на вівторок, угоду… Чорт! А-а-а, щоб їх усіх чорти забрали! Переб’ються, там якраз курс підросте, фірма ще й виграє. – подруга з таким шурхотом знущалась з нотатника, що Лізі було чутно ледве не стогін паперових сторінок, що, як мінімум, вітер вже ганяли по кабінету.- Лізо, я приїду за годину, і не думай сперечатись! Я маю з тобою поспілкуватись і подивитись на цього маніяка, який приїхав по справах, а забирає мою подругу з собою як трофей!

- Але…

- Жодних « але»! Мені байдуже, там він чи не там! Краще навіть там, я його сфотографую, зроблю копію документів, зніму відбитки пальців і отримаю від нього письмову гарантію, що ти будеш принаймі, ціла неушкоджена і вільна повернутись додому при першому ж бажанні!

- Катя, я ж не в мусульманську країну їду, не в гарем! Що ти верзеш!- розсміялась Ліза.

- Я маю хоч щось зробити, щоб врівноважити твій вчинок! – безапеляційним тоном заявила подруга в слухавку і вимкнулась. Ліза з подивом дивилась на телефон, не знаючи, лаятись їй чи сміятись. Вона подзвонила Каті просто тому, що їй потрібно було хоч з кимось поділитись, а матір для таких цілей ніколи не підходила. Максимум, що могла почути від матері, то питання: скільки грошей вона зможе їй тепер висилати. Меркантильні інтереси, то все, що розуміла її мати, і все, що вона бажала отримувати від доньки. А Лізі хотілось просто поділитись тим щастям, тією ейфорією, що її переповнювала. Так, Катя права, серце в її грудях давно ночувало. Воно було розбите і загублене на піщаних пляжах доволі давно… Але тепер повернулась! Якимось дивом, але повернулось! І останні кілька ночей серце, живе, гаряче в її грудях точно було і встигло так гарно облаштуватись, що виставити його можна тепер хіба що з душею і життям за компанію.

Зараз Ліза була жива, жива настільки,