Читати книгу - "Безмірна залежність"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Безрезультатно чекаючи від Іллі звісток, я зателефонувала за підтримкою тітці. Описала їй свої почуття, повідомила про бажання помиритися з ним.
— Ти ж не збираєшся перед ним вибачатися? — мою тітку явно не вразили виправдання, які я вигадала для Іллі. Я мовчала, і вона продовжила. — Послухай, ти зараз хочеш повести себе так, як зазвичай поводяться жінки, яких б'ють чоловіки. Ця людина не привітала тебе з днем народження, поїхала до Риму з іншою, не відповідала на твої повідомлення. За що ти хочеш вибачатися?
— Не знаю, — прошепотіла я.
— Не знаєш, бо тобі нема за що просити вибачення. Це він повинен вибачитися і пояснити, чому він посмів ігнорувати тебе. Будемо чесними: якби він по-справжньому тебе кохав, то обов'язково знайшов би можливість привітати тебе. Адже він не в село поїхав, а до Риму. Як би ти вчинила на його місці?
— Я б безперечно його привітала, — прошепотіла я, — зателефонувала по мобільному зв'язку, витратила гроші, знайшла інтернет-кафе, але зробила б це. Але доступ до інтернету у нього був. Просто, можливо, це все Оленині витівки?
— Можливо. Але чому тоді він до сих пір не вийшов на зв'язок?
Мені не було чого відповісти. Тітка, безумовно, була права. Але тільки вона одного не знала — цього ранку я вже написала Іллі:
«Я хочу вибачитися. Мені не слід було писати твоєму другові. Після всього, що сталося, я розумію, що нічого вже не буде як раніше. Але я така, яка є. Можливо, одного разу я стану сильною і буду контролювати свої емоції. Мені варто було дати тобі свободу, а я тебе залюбила. Вибач. Якщо захочеш, то пиши мені принаймні як друг».
Мені все ще не вірилося, що Ілля з власної волі так зі мною вчинив. Це якось не в'язалося з тією людиною, яку я знала вже більше двох років, людиною, яка завжди була мені другом, відповідала на всі повідомлення, нехай іноді з запізненням, вміла мене розвеселити, зробити приємне. Куди зник той Ілля? Ні, це все непорозуміння, не може цього бути!
Але при всьому цьому я не сподівалася на відповідь від Іллі. Занадто багато часу минуло, проте мені хотілося вибачитися і жити спокійно далі, аби більше не звинувачувати себе.
Я була у фіскальній службі, коли мій телефон завібрував:
«Потрібно писати завжди мені, а не друзям. Добре, що ти це розумієш. Залюбила? Це від якого слова? Вперше чую».
Серце вискакувало з грудей. Яке щастя! Яке диво! Ілля! Той самий Ілля повернувся! Я вирішила не відповідати йому одразу, не набридати своїми повідомленнями, але довго триматися не змогла.
«Від слова «любити», тобто любити занадто сильно. Я зрозумію, якщо ти більше не захочеш спілкуватися. Хоча я б хотіла продовжити. Рада, що ти написав».
Тільки написавши це, я, нарешті, задумалася: Ілля не спитав, що сталося, нічого не пояснив, отже, він все знав і розумів, і дійсно не відповідав мені тому, що я йому набридла своїми претензіями. Мої почуття його не цікавили. Невже він справді мене не кохав? У будь-якому випадку, він написав, і тепер ми могли закінчити спілкування на добрій ноті.
«Що я відчуваю сьогодні? Я лягла вчора спати і прокинулася сьогодні в жахливому стані — з почуттям провини. Мені раптом здалося, що це я в усьому винна і що Ілля просто ображається на мене. Я зрозуміла, що мені не варто було писати його другу, ганьбити себе і його, взагалі не варто було писати. Тому я написала йому знову. Вибачилася за свою поведінку. І здивувалася, коли Ілля мені відповів. Мене це заспокоїло, залишок дня я бадьора, у мене прилив сил, робота виконується як в минулі добрі часи, мозок працює. Я відповіла Іллі, але він більше не пише. В моїй душі зараз якесь розчарування. Він ображався на мене в той час, коли моє серце розривалося. Мені складно це зрозуміти, я спантеличена, але дуже сподіваюся, що, можливо, тепер я зумію його відпустити. По суті, я ж йому не потрібна. І все ж я сподіваюся, що він мені ще напише. Я дуже цього хочу.
12.07.2017, 16:30І все одно мені боляче, що так все вийшло. Боляче, але я відчуваю, що почну одужувати. Дякую, Господи, за це повідомлення від нього. Я хоча б зрозуміла, що він все бачив, читав, знає. Це головне. Ніщо не стало перешкодою на нашому шляху. Шкода, що він не відповідає, але я впораюся. Тепер впораюся.
12.07.2017, 17:31»Увечері Ілля знову мені відповів:
«Як я можу припинити спілкування з такою дівчиною? Тим більше, коли у неї такий багатий словниковий запас любовної лексики. Я б не відмовився від лекції».
Ілля жартував, і це тішило — отже, не сердиться.
Поступово наше спілкування відновлювалося, і я поверталася до життя. Хвилювання в душі зникало після його повідомлень, а коли він довго мовчав, тяжкість і страх поверталися.
Я теж намагалася писати йому не часто, аби не набридати. Але він писав мені ще рідше. Наприклад, наступного дня він так і не з'явився, але вночі, коли я вже спала, скинув близько двадцяти пропущених викликів і написав пару ніжних слів. Так ми і спілкувалися: одним-двома повідомленнями на день.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безмірна залежність», після закриття браузера.