read-books.club » Інше » Війна лайків 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна лайків"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна лайків" автора Емерсон Т. Брукінґ. Жанр книги: Інше / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 85
Перейти на сторінку:
змови, щоб підривати й дискредитувати ворогів Радянського Союзу.

Ці операції часто використовували «чорну пропаганду», за якої вигадані джерела майстерно тиражували вигадані факти. Мабуть, найпомітнішою була операція «Інфекція», яка стверджувала, що СНІД винайшли американські військові. Цю брехню й досі повторюють в Інтернеті. Кампанію почали в 1983 році, запустивши її через статтю, яку КДБ оприлюднив у індійській газеті Patriot. Саме видання створили як прикриття КДБ у 1967-му. «Автора» статті видали за «відомого американського науковця та антрополога». Потім матеріал «проаналізували» в іншій статті, де двох східних німців видали за французьких науковців, що підтвердили «відкриття». Стаття стала темою не менш ніж сорока повідомлень у радянських газетах, журналах, радіо-і телепередачах. На цьому етапі повідомлення почали поширювати на Захід через прорадянські лівацькі та ультраправі ЗМІ, схильні до теорій змови (як-от маргінальний рух Ліндона Ларуша). Операція мала неймовірний успіх, але почала давати плоди лише через чотири роки.

Розпад Радянського Союзу начебто поклав край таким ініціативам. У статті 29 нової демократичної Конституції Російська Федерація спробувала зачинити двері до ери контрольованих державою ЗМІ та тіньових пропагандистських кампаній. «Кожен має право вільно шукати, отримувати, передавати, виробляти та поширювати інформацію у будь-який законний спосіб», – проголошував документ.

Однак насправді кінець холодної війни не означав кінця дезінформації. З новими засобами передачі через соцмережі перспектива поширення брехні стала ще більш привабливою, особливо після того, як президентом став Володимир Путін, колишній офіцер КДБ.

Використовуючи приятельський капіталізм та примусовий продаж, Росія невдовзі зосередила великі ЗМІ в руках олігархів, фінанси яких тісно переплетені з державними. Сьогодні Кремль повідомляє свою позицію через прес-релізи та приватні розмови, зміст яких потім обов’язково передають російському народу, максимально перекручуючи інформацію так, щоб зробити її «достовірною».

Звісно, сучасне перекручування суттєво відрізняється від пропаганди минулих поколінь. Згадуючи вислів The Economist, можна сказати, що старі радянські пропагандисти «говорили вагомо й продумано, використовуючи давню мудрість та досвід партії». Натомість нова пропаганда яскрава та захоплива й віддзеркалює смаки цифрової ери. Це коктейль із моралізаторства, гнівних звинувачень та проголошення традиційних цінностей, які постійно змішують із зображеннями напівоголених жінок. Поп-зірка, вбрана як учителька у порновідео, співає, що винагороди за менш радикальний стиль життя – «свобода, гроші та дівчата – навіть влада», тоді як репер принизливо називає активістів за права людини «багатенькими шмаркачами». Крізь усе це рефреном проходить страх перед тероризмом, ЦРУ та Заходом загалом. Найкраще це пояснює Володимир Мілов, колишній російський міністр енергетики, який став критиком уряду. «Уявіть, що ви дивитеся двадцять з лишком телеканалів, – каже він, – і все це Fox News».

Утім свобода Мілова так висловлюватися вказує на новий поворот традиційної моделі. На відміну від Радянського Союзу або сучасного Китаю, сучасна Росія не перешкоджає політичній опозиції. Фактично опозиція робить ситуацію цікавішою – допоки дотримується неписаних правил гри. Хороший опонент для уряду – це така людина, як Володимир Жириновський, армійський полковник, що побудував свій політичний рух на обіцянках безкоштовної горілки для чоловіків та кращої білизни для жінок. Якось він запропонував перемогти епідемію пташиного грипу відстрілом усіх птахів у небі. Жириновський розважає публіку, і на його тлі Путін має розумніший вигляд. Натомість Борис Нємцов не був «хорошим» опонентом. Він виступав проти урядових реформ, розслідував корупційні злочини та організовував масові протести. У 2015-му Нємцова вбили чотирма пострілами в спину, коли він переходив міст. Нємцов був один із принаймні 38 помітних опонентів Путіна, що померли за сумнівних обставин лише у 2014–2017 роках: від радіоактивних отруєнь до розстрілу в ліфті.

Незгода також «дозволена» серед кількох журналістів недержавних ЗМІ, але знов-таки лише в певних межах. Ті, що стають надто голосними чи популярними, зазнають удару. Це відбувається або через низову травлю, щоб зробити життя незгодних нестабільним (наприклад, підвищити їм податки чи наказати домовласнику зненацька розірвати угоду про оренду). Або це може бути дезінформація, щоб підірвати їхню репутацію. Улюблена тактика – це коли пов’язані з державою ЗМІ звинувачують таких людей у тероризмі чи організовують «скандали», використовуючи компромат – тактику завантаження онлайн компрометуючих матеріалів, на кшталт секс-відео. Є й потужніші способи забезпечити мовчання. Після того як у 1999 році Путін консолідував владу, десятки незалежних журналістів були вбиті за не менш підозрілих обставин, аніж ті, що випали на долю політичних опонентів президента Росії.

Наслідком стала ілюзія свободи слова в новозбудованому Потьомкінському селі. «Ідея Кремля – привласнити всі форми політичного дискурсу і не дозволити розвитку жодних незалежних рухів за межами його стін», – пише Пітер Померанцев, автор книги «Нічого правдивого й усе можливе». «Москва може бути зранку олігархією, удень демократією, увечері монархією, а вночі тоталітарною державою»[3].

Але найважливіше, що кордони цього села більше не обмежуються Росією. Після того як Східну Європу сколихнули кольорові революції, а Близьким Сходом промчала Арабська весна, аналогічна хвиля піднесення наприкінці 2011 року надихнула десятки тисяч молодих росіян вийти на вулиці з найсерйознішими протестами проти царювання Путіна. Сприймаючи об’єднану силу лібералізації та інтернет-активізму як зрежисовану Заходом атаку, російський уряд вирішив оборонятися.

Ціль нової стратегії Росії та її військову сутність найкраще сформулював Валерій Герасимов, високопоставлений генерал цієї країни. Він пішов шляхом Клаузевіца, заявивши у виступі, передрукованому в російській військовій газеті, що «роль невійськових засобів досягнення політичних та стратегічних цілей зросла. У багатьох випадках вони перевершили за своєю ефективністю силу зброї». На відміну від безсистемного шляху, який західні уряди задумали для сучасного інформаційного поля битви, Герасимов запропонував реструктуризувати складники російської держави, щоб використовувати «широкі асиметричні можливості», які обіцяє Інтернет.

Ці спостереження, відомі як «доктрина Герасимова», були закріплені в російській військовій теорії, а у 2014-му – навіть офіційно прописані у військовій стратегії країни. Найважливіше, що російські теоретики вбачали в цьому фундаментально оборонну стратегію – фактично «війну на інформаційному полі битви проти Росії».

Така сила в Росії зросте лише завдяки стратегічним інвестиціям та організації – прямо протилежним тому, як більшість людей на Заході вважає події в Інтернеті хаотичними та «органічними». Вивчати та перетворювати інформацію на зброю доручили конгломерату із близько 75 освітніх та дослідницьких установ під контролем Федеральної служби безпеки, наступниці КДБ. Це радикально нове уявлення про конфлікт (до якого ми ще повернемося в розділі 7), побудоване на знезброєнні супротивників за межами Росії, перш ніж вони матимуть змогу загрожувати їй усередині. Бен Німмо, який вивчав це питання для НАТО та Північноатлантичної ради, назвав отриману в результаті стратегію «4 D»: заперечення критики, викривлення фактів, відволікання від основного та залякування аудиторії. Так само як західні телерадіосигнали колись

1 ... 32 33 34 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна лайків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна лайків"