read-books.club » Сучасна проза » Bitches get everything 📚 - Українською

Читати книгу - "Bitches get everything"

164
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Bitches get everything" автора Ірена Ігорівна Карпа. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 65
Перейти на сторінку:
А кольори слюдяного дня ми щойно розбавили колекційним білим бордо. Буває таке, уявляєте? Корок у мене в кишені. Ти нереальний тим, що робиш зі мною.

He's like a movie

He's like a movie

He's like a movie

He doesn't move me

Moveme!

Воістину, життя моє тепер починає ще більше скидатися на пиз-дуватий екшн-фільм, ніж дотепер. Дотепер у нас була якась суцільна треш-комедія зі мною і Стоґнєвіч у головних ролях. Із рідкісними спешл-ґест-старз штибу недобитків наших друзів. Наприклад, уявіть собі наш «добрийранок».

Спатлана, з кисляками в карих оченятах Тріша вилізає зі шкіри невбитого ведмедя (це така штучна фіґня, під якою я сплю, коли засинаю під фільм), перелазить через Стоґнєвіч, що спала тут же буквою S на дивані і суне на кухню включати лаптоп. Сидить і тупо в нього втикає, гортаючи недописаний сценарій взад-вперед й жодного слова туди не додаючи. Відтак із берлоги вилазить королева грінок Стоґнєвіч і теж іде на кухню з одною метою: смажити хліб. Цим її НЛП уже за півгодини до того, як кінцево прокинутися, займалася Трішечка. Ще вві сні вона почала нудити: «Грінки, грі-і-ін-ки…» Серце Стоґнєвіч добре, як в дружини місіонера.

Стоґнєвіч запатлана ще більше за Торнберґ. Її ширінка роз-стібнута, в руках у неї два целофанових пакетики з сировиною Для грінок.

– Один хліб неправильний, а іншого мало! – гарчить вона.

– То посмаж із того, що його мало, якщо він не здох, а потім Швидко догонемося неправильним, – радить Тріша. – І взагалі, заткнися, коли я тут рабо-о-отаю…

Стоґнєвіч затикається, але не від благоговіння перед Тріщиною роботою, а від нахабності Тріші й власного ступору перед фатальним вибором сорту хліба.

– Н-да, – каже Тріша, – от подиви, як ми живемо. Стопудово, давай про це щось знімемо. Про двох тьолок, що живуть у величезній жирній хаті, де купа всіляких модних прибам-басів, але свято вірять у те, що живуть вони у трейлері на стоянці. І відповідно до цього розмовляють, виглядають і поводяться.

Вони перезирнулися. Погляди позастрягали в ковтунах у волоссі одна в одної. Потім глипнули на босі ноги й пожмакані футболки. Стоґнєвіч підходить до вікна і крапає довершуючу краплю олії на картину: відламує фільтр від якоїсь тонкої женської сиґаретки, забутої тут песзна-якою тьолкою.

– І взагалі, – пафосно каже Тріша, – не говори до мене, бо збиваєш з думки… Я тут уже майже роботу собі знайшла у газеті – на фабриці. Потрібна пакувачка корму для дітей.

– Це такий сухий корм? – морщить лоба Стоґнєвіч. – Типу, кокаїн грубого помолу? Додай води – і вийде їдло з хлоркою. Типу, молока – така хуйня?

– Типу того.

– Нє, галіма робота. – Стоґнєвіч кладе на пательню першу яйце-грінку. Та погрозливо шкварчить.

– А яка не галіма?! – обурено чухається Тріша.

– Ну така, всяка… – в очах Стоґнєвіч читається посилене використання сірої речовини. – Наприклад, креветочного майстра! – знаходить варіант вона.

– Кре… шо?

– Ну знаєш, так: коли когось ненавидиш і хочеш виселити з хати, запарюєш десь кілограм креветок. Дев'ятсот грам з'їдаєш сам, не забувши полити лимоном. А сто грам, які лишилися…

– Лишилися?!

– Ну добре, з'їдаєш цілий кілограм, але не викидаєш голови й лушпайки. Акуратненько те все збираєш і запихуєш у трубу карнизу. Вже через пару годин смердіти буде так, що всі немиті піськи перед входом у міську баню атдихают.

– Ух ти! Хочу. На хуй кіно. Давай складати оголошення про наші послуги…

– Та чекай. Це ше не все. Профіль можна розширяти. Як тобі прийомчик «Рибна стєлька»?

– Ану давай.

– Карочє, знаєш, у пінопластових упаковках із курячим чи риб'ячим філе є такий спіцяльний папір на дні – ну, шоби кров вбирати?

– Ага, знаю. Ми ше бульйончик з такого хотіли варити…

– Да! Так от, чекаєш, поки рибне філе в холодильнику здохне – без холодильника, правда, здихає скоріше – викрадаєш стєльку з черевика клієнта (приємніше, канєшно, якби була модельна туфелька на шпильці, але там, кажись, не підкладають стєльок) і за її контуром вирізаєш стєльку № 2 з криваво-смердючого рибного папірчика. І якнайшвидше підкладаєш цю свою «сніжинку» під нормальну стєльку в черевик. Не проканає з непомітним підкладанням – не розстроюйся, поклей на вікна.

– Буде тіпа новий рік у садіку.

– Типу того…

– Ну нічо'. А ще рецепти знаєш?

– Та знаю… але це ващє жесть.

– Кажи. Я вся вніманіє. – І Трішу зненацька накриває минуле: – Вніманіє-вніманіє, гаваріт Германія, вчера пад мастом пай-малі Гітлєра с хвастом…

Навіть Стоґнєвіч дивиться на неї як на пиздувату. А Стоґнєвіч бачила від Тріші вже все.

– А шо таке? – підскакує Тріша. – У вас там в Харкові шо, Дитинтсва не було? Це ж ваші віршики, стопудняк. Бо кацапською мовою. І не кажи мені, що ви по дворах у спальних районах Блока цитували!

– Кого-о?!

– Дідька волохатого. Давай розказуй ще рецепти.

– Та ну тебе, – ображається Стоґнєвіч, – ти мене тут кацапом і дядьком обзиваєш, а я…

– Дідьком.

– Шо?

– Дідьком, а не дядьком. Чортом тобто.

– Да? Ну ладно. Карочє, останній рецепт. «Однояйцеві двері».

– У мене у пса було одне яйце.

– Я його з цим паздравляю.

– Він здох. Точніше, гуцули, підараси, замочили. Але зараз він в раю. Так шо давай, розказуй.

– Ну, значить так. Береш шприц. Пробиваєш голкою дірку в сирому яйці, набираєш повний шприц яйця. І робиш акуратний укольчик обшивці дверей. Якщо сильно ненавидиш власника – процедуру повторити. Яйця тухнуть і смердять так, як можуть смердіти тільки тухлі яйця.

– Або відрижки чувака з сильним харчовим отруєнням. Ру-фус колись так траванувся майонезом, а нєхуй вегетеріанцем між людей…

– Бідний Руфус. Але власник яєчних дверей – той ще бідніший. Бо на бабло попав. Тут же інакше, ніж замінити двері, не розгребешся, – гордо закінчує Стоґнєвіч.

– Ага. Прикинь, падлючі зодчі ще в позаминулому, а то і в минулому столітті для міцності типу – ха-ха, для міцності! – підмішували в цементні розчини яєць. Ото була радість новосельцям. І слава зодчим на віки. Я вже мовчу про фарби Леонардо да Вінчі.

00:00:00:23

Давид красиво курить. Красиво грає в більярд, я можу годинами спостерігати, як він рухається. Він дуже серйозно розмовляє зі своєю кішкою:

– Тихо. Тихо, не верещи. Скаче вона тут.

Він насипає тварюці корм. Тварюка насправді скаче вище голови і відчайдушно верещить у передчутті скорого їдла.

– Терпи, скотина. Зараз дам. Годувалася б ти в ресторанах, навчилася б чекати…

Я регочу так,

1 ... 32 33 34 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Bitches get everything», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Bitches get everything"