Читати книгу - "Степан Бандера: людина і міф"

6 лютого 1946 р. на засіданні першої сесії Генеральної Асамблеї ООН у Лондоні представник делегації УРСР, - а ним був поет Микола Бажан, - виступив з вимогою видати українських політичних діячів, які перебували на Заході, і в першу чергу - Степана Бандеру «як злочинця проти людяності». На цей раз вимога не була задоволена, але є дані, що військова поліція в американській зоні окупації отримала наказ затримати Степана Бандеру. Сам він розповів про такий випадок. У 1947 р. в Мюнхені поліція зупинила його автомашину і зажадала документів. Бандера вийняв посвідчення часопису «Українська Трибуна». Побачивши на червоній обкладинці білі літери «Presa», поліціянти махнули рукою, що він може їхати, і посміялися з того, що його стареньке авто ніяк не хотіло заводитися.

У радянських спецорганів були всі підстави люто ненавидіти Службу Безпеки ОУН, оскільки вона працювала на високому рівні і виявила цілий ряд агентів, засланих у повоєнні роки в Західну Німеччину.

У 1947 р. з завданням убити Степана Бандеру до Мюнхена прибув агент Ярослав Мороз, але був викритий.

На початку 1948 р. з Польщі прибув Володимир Стельмащук, якому вдалося встановити перебування Степана Бандери в лісовій хатині (саме про неї згадувала Наталя Бандера), але також був викритий і встиг утекти.

Восени 1952 р. у Мюнхен прибули два агенти з Чехословаччини з документами на ім'я Лєгуди і Лємана. Проте західні розвідки, в свою чергу, мали агентів у радянських спецслужбах, отож Лєгуда і Лєман були «арештовані і суджені за шпигунство, хоч основним їх завданням було вбивство Степана Бандери.

У 1953 р. в Мюнхен прибув німець з Волині Степан Лібгольц (інше прізвище Ліппольц), який намагався видати себе за прихильника визвольних змагань і нав'язати контакти з колами, де б він міг зібрати дані про місцеперебування і спосіб життя Степана Бандери. Служба Безпеки з'ясувала його дійсну роль і вела за ним нагляд, аж він помітив, що перебуває «під ковпаком», і втік до Східної Німеччини.

У 1957 р. стало відомо, що особою Степана Бандери і його сім'єю цікавиться Никифор Горбанюк, емігрант, який жив у Мюнхені ще з 1923 р. Про Горбанюка було відомо, що він підтримував зв'язки зі спецслужбами повоєнної Чехословаччини. В жовтні 1958 р. Горбанюк, вийшовши вранці зі своєї квартири, зник безслідно. На початку 1959 р. у Мюнхені кілька разів з'являвся такий собі Вінцік, який начебто був працівником однієї чеської фірми і намагався дізнатися адресу школи, в якій вчився 13-річний син Бандери, Андрій. Зрештою, Вінцік був арештований німецькою кримінальною поліцією.

Тоді ж Проводу ЗЧ ОУН стало відомо, що Москва готує вбивство Степана Бандери таким же чином, як було вбито у 1926 р. Симона Петлюру. Як відомо, Симона Петлюру на вулиці в Парижі застрелив єврей Шварцбард, який на суді заявив, начебто зробив це з помсти за єврейські погроми, що за наказом Петлюри вчинялися в Україні. Якщо польський суд у Львові в 1933 р. за вбивство з подібних мотивів засудив Миколу Лемика на довічне ув'язнення, то французький суд у 1926 р. виправдав Шварцбарда. Тепер Степана Бандеру мав убити поляк, родом з Волині, під приводом, ніби під час війни УПА замордувала його рідних. Але до здійснення цього плану не дійшло.

Був і такий випадок, про який розповідає Степан Мудрик-Мечник, який з 1951 року був начальником розвідки ЗЧ ОУН:

«Другого жовтня я мав зустрітися з чоловіком, що працював у КГБ…Ним займалося СБ і розконспірувало його. Потім ним довелося займатися мені. Ми не вірили йому, і він це знав. Ідучи на розмову з ним, я завжди мав надійну охорону…

Далі Зажицький повідомив, що КГБ в Москві з найвищої інстанції отримало доручення за всяку ціну фізично ліквідувати Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Степана Ленкавського і Степана Мудрика, а Івана Кашубу треба затримати і живцем привезти до Східньої Німеччини. На Бандеру замах може відбутися кожного дня, все вже підготовлено. Вони хочуть з ним покінчити. Я запитав, які в нього докази, що все це правда. Він без надуми відповів, що увійшов у конфлікт зі своїм начальством і хоче залишитися на Заході. Має там жінку, котру любить. Має все приготоване, щоб її перевезти на Захід, але потрібні гроші. На запитання, скільки хоче, відповів, що кілька тисяч. Я йому відказав, що справ фінансових не рішаю, мушу про це говорити в Проводі. Тоді Зажицький сказав: «Пам'ятайте, що в рахунок входять такі технічні засоби яких світ не знає».

Степан Бандера, остання прижиттєва світлина. Мюнхен, 1959 рік.

Повернувшись до Мюнхену, Мудрик-Мечник доповів у вузькому колі проводу про свою розмову з «Зажицьким». Прийшли до висновку, що Бандері необхідно бодай на якийсь час зникнути з Мюнхену. Спочатку він відмовився, аргументуючи тим, що всі вони наражені на смертельну небезпеку, але через кілька днів уліг наполяганням друзів і погодився виїхати. Мудрик-Мечник 15 жовтня 1959 року приїздить у Бонн і зустрічається з відомим німецьким політиком, до якого мав листа від Бандери (ім'я його Мудрик-Мечник не називає, але коли пригадати, як свого часу в радянській пресі доводили, що в смерті Степана Бандери був зацікавлений Оберлендер, можна припустити, що йдеться саме про нього). Цей політик потелефонував міністрові внутрішніх справ (бо йшлося про те, щоб Бандері і його сім'ї виробити документи, ясна річ, на якесь інше ім'я). Далі знову нехай розповідає сам Мудрик-Мечник: «З міністерства внутрішніх справ було прислано двох панів, які мене забрали зі собою. В кімнаті, куди мене припровадили, був пан, мабуть, років п'ятдесяти. Вони втрійку почали розмову зі мною. По їх обличчях я зрозумів, що вони ставляться з недовірою до того, що чують. Перед 13-ою годиною вони сказали, що до години 14-ої робимо перерву. Перше, що я хотів зробити, найти телефонну будку і потелефонувати до Мюнхену. Знайшовши телефон, я викликав Мюнхен, наше бюро, до телефону зголосився Ярослав Бенцаль, я просив, щоб він викликав Провідника. Він мені сказав, що, мабуть, хвилин десять тому Провідник поїхав додому на обід… Бенцалеві я сказав, що він має Провідникові від мене переказати. Бенцаль розповів, що у них на Цепелін була таємна німецька поліція, питали, де Мудрик, чи ми вислали його до Бонну… Було для нас зрозуміло, що німці до цієї справи ставляться дуже обережно. Після обіду мені німецькі урядники ставили низку запитань, наприклад, звідки ми те, що я їм оповідаю, знаємо. Чи маємо свою розвідку і контррозвідку?