Читати книгу - "Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття"

Польщу, загибелі Романа Мстиславича 19 червня 1205 р. залишаються у певній мірі малоз’ясованими. У популярній літературі існує версія, що князь загинув під час полювання, коли відірвався від своєї дружини, натрапив на загін поляків, які його в сутичці вбили.[374] Проте ця версія опирається на недостовірні свідчення пізньосередньовічних пам’яток, де наводяться легендарні “подробиці” життя західноруського князя.

Значно більш поширене інше уявлення, згідно якого князь загинув під час великої битви між малопольськими та галицько-волинськими полками, що відбулася на березі Вісли неподолік польського міста Завихост.[375] Щодо самого походу, то, як ми вже відзначали у першому розділі нашої праці, в історіографії XX ст. досить поширена версія про те, що Роман переслідував далекосяжну мету: прагнув втрутитися у конфлікт між двома германськими угрупованнями – Гогенштауфенів та Вельфів. Галицький князь, згідно поглядів прихильників такого погляду, хотів підтримати короля Філіпа Швабського проти герцога Оттона, союзником якого і був Лешко Бялий.[376] Таким чином, масштаби європейської політики Романа (особливо якщо до них додати її “візантійські компоненти”[377]) набувають значних розмірів, хоча зразу відзначимо, що в контексті розглянутих фактів з біографії Романа такі уявлення про його діяльність виглядають зовсім нереальними. Проте ця концепція, враховуючи особливо її поширеність серед істориків, потребує на більш детальний розгляд.

Створена ця історіографічна традиція в основному на підставі повідомлення французької хроніки Альбріка,[378] яку він написав у 60-ті роки XIII ст. в абатстві Тріумфонтіум (“Трьох джерел”) у провінції Шалон на річці Марні. Інформацію про Східну Європу для своєї праці Альбрік одержав у значній мірі від папського легата Якова, який в 40-х роках XIII ст. відвідав Угорщину.

Під 1205 р. Альбрік розповідає про похід Романа: “Rex Russie, Romanus nomine, a finibus suis egressus et per Poloniam transire volens Saxoniam, et ecclesias destruere volens sicut falsus christianus, a duobus fratribus Poloniae ducibus Listec et Conrardo super Wisselam fluvium Dei iudicio percutitur et occiditur, et omnes quos secum aggregaverat aut disperguntur aut interficiuntur (Король Русі за ім’ям Роман від своїх земель вирушив, через Польщу прямував до Саксонії і, як удаваний християнин, прагнув зруйнувати храми, але два брати Лешко і Конрад над рікою Віслою за повелінням Господа його поразили та вбили і всіх, хто до нього приєднався, або розігнали, або знищи- ли)”.[379]

При описі смерті Лешка Бялого, яка сталася через двадцять два роки після цього (1227 р.), французький хроніст знову згадує про перемогу краківського князя і його брата над Романом, але обставин цієї перемоги не повідомляє.[380] Повертаючись до першої інформації Альбріка, треба відзначити, що загалом вона несе досить тенденційне навантаження. Давньоруський князь зображується в ній як “удаваний християнин”, якому приписується прагнення здійснити найтяжчий злочин – руйнацію християнських храмів. Створюється враження, що матеріал про конфлікт Романа з польськими князями у хроніці вторинний, що він виник під сильним впливом якогось протографа, вірогідно, польського походження. І тут слід відзначити, що в хроніці є ще повідомлення з польської історії XIII ст.,[381] що говорить про можливе використання Альбріком сучасних йому польських середньовічних пам’яток, зокрема “рочників”. На нашу думку, великий інтерес істориків до свідоцтва французького хроніста про Романа Мстиславича викликаний багато в чому “екзотичністю” для Русі джерела подібного походження.

Основне джерело з історії Польщі цих років – хроніка Вінцентія Кадлубка не зберегло відомостей про похід Романа Мстиславича, хоча дослідники поділяють точку зору, що краківський єпископ, безумовно, знав про нього і на його трактування взаємин Русі і Польщі, його ставлення до східнослов’янського князя істотно вплинули саме події 1205 р.[382]

В свій час А.Бельовській, відомий дослідник і видавець польських середньовічних джерел, висловився на користь того, що докладне повідомлення про загибель Романа в “Рочніку капітульному краківському” належить саме Вінцентію: “Romanus fortissimus princeps Ruthenorumelevatur in superbiam et exaltans se in infinita multitudine sui exercitus numerosi a Lezstcone et Cunrado filiis ducis Kazimiri, cooperante Omnipotentis auxilio, qui propria virtute sublimium colla calcat, qui forcia frangit et elisa erigit, in Zauichost est in prelio interfectus. Tunc enim adeo superni opitulamnis fortitudo affuit quamquam paucissimis, qui residui de paucis exercibus dictotum ducum iam ad propria redeuntibus pro sui lassitudine remancerant, ut cum retroversi infinitas phalanges prefati Romani, dolosi et fraudulenter excidium Polomiae procurantis, audaci congressu impeterent, unus mille et duo decem milia fugaverunt. Insuper cedis valitudinem inauditam fuit protestata et exundans cruoris effusio in flumine Vizla, tunc unda ibidem nativo colore in rubrum commutante et innumerosa cadaverum ibidem in Polonorum victrici dextera cadencim multitudo (Романа, наймогутнішого князя Рутенів, який піднявся у своїй гордині і похвалявся безмежно великим за чисельністю військом, синами князя Казимира Лешком та Конрадом за допомогою Всевишнього, який своїми чеснотами підтримує тих, хто стоїть високо, могутніх трощить, а повалених піднімає, у битві біля Завихоста було вбито. Тоді ж за допомогою Всевишнього навіть у небагатьох, які залишились у війську означених князів, яке через величезну втому та рани поверталося додому, хоробрість настільки збільшилася, що коли вони сміливо напали на незліченні фаланги Романа, який підступно вирішив погубити Польщу, то примусили на втечу двадцять одну тисячу воїнів. Після нечуваної різні ріка Вісла переповнилася кров’ю і вийшла з берегів, вода в ній стала червоною, і було в ній велика кількість трупів воїнів, які пали від руки переможців – поляків)”.[383]

В хроніці Дзежви вміщена наступна інформація: “Illo quoque in tempore Romanus potentissimus princeps Ruthenorum, congregato magne numerositatis exercitu, duci Lestkoni tributo denegat, audacter se opponit, potenti manu Polonie metas aggreditur insperate. Quod cum auribus Lestkonis insonit, illico cum paucis sibi occurit in Zawichost, occupat, irruit et trucidat. Quod Rutheni cernentes, qui primum pompatice venerant, vulneratis occisisque quam plumis, confusi reliqui fuge presidium iniere (В цей же час, Роман могутній князь Рутенів, зібрав величезне військо і князю Лешкові відмовляється платити данину, нахабно виступає проти його влади і несподівано вступає в польські землі. Коли про це почув Лешко, він з невеликим загоном воїнів прямує під Завихост, де захоплює, розбиває і перемагає. Рутени, що спочатку вели себе самонадіяно, були ранені та вбиті, інші знайшли спасіння у втечі)”.[384]

Аналогічне повідомлення вміщено у більш пізній “Великопольській хроніці”, де додається про те, що чимало “рутенів” потонуло в Віслі та про загибель Романа на полі битви.[385] Порівняння цих свідоцтв із вищезгаданою звісткою Альбріка показує їх схожість і за духом, і за змістом, хоча польські повідомлення більші за обсягом. Єдине, що в останніх відсутня