Читати книгу - "Малий і Карлсон, що живе на даху"

— Чому? Я ж хочу викрутити знов ту малявку, — мовив Карлсон.

Він завзято крутив кнопки, проте дикторка не з’являлася. Тільки товсті чоловіки стали ще товстіші. Ноги в них зробилися коротенькі, а голови повитягалися. Карлсона це насмішило. Довгу хвилю він бавився ще й тим, що вимикав і вмикав телевізора.

— Дядьки з’являються і зникають саме тоді, як я хочу, — задоволено сказав він.

Двоє чоловіків говорили далі, тільки-но Карлсон давав їм змогу.

«З свого боку я гадаю…» — вів один.

— А мені байдуже, що ти з свого боку гадаєш, — сказав Карлсон. — Іди додому та лягай спати.

Клац — він вимкнув телевізор і радісно засміявся.

— Уяви собі, як той дядько сердиться, що не може доказати, що він з свого боку гадає!

Та скоро Карлсонові телевізор надокучив. Він захотів іншої розваги.

— Де хатній цап? Веди його сюди, я буду виступати з ним.

— Виступати? Як це? — занепокоївся Малий.

— Є три способи приборкувати хатніх цапів, — почав Карлсон. — їх можна дратурувати, з ними можна жартувати або ще виступати. Власне, це майже те саме, тільки виступання більше скидається на бійку рукопаш.

Малий ще дужче стурбувався. А що, як Карлсон справді почне битися рукопаш з панною Цап? Тоді ж вона побачить його, а якраз це найстрашніше! Малий повинен пильнувати Карлсона, поки немає тата й мами, хай би там що.

Якось треба налякати його, щоб він сам тримався чимдалі від панни Цап.

Малий трохи поміркував, а тоді почав хитро:

— А ти, Карлсоне, хотів би попасти до телебачення?

Карлсон похитав головою.

— До цієї скриньки? Я? Ні, поки я дужий і можу боронитися — нізащо!

Але потім передумав і сказав:

— Хоч залежно з ким… Якби зі мною була ота малявка…

Малий відразу заявив, щоб Карлсон про таке й не думав. Ні, якщо Карлсон попаде до телебачення, то тільки з хатнім цапом.

— Хатній цап і я в одній скриньці? Ой-ой-ой! Якщо досі в Норланді не було землетрусу, то тоді напевне буде, затям собі. І як тобі спало на думку таке безглуздя!

Тоді Малий розповів йому все за програму з привидами, що їх панна Цап має намір зробити для телебачення, аби Фріда впала з стільця.

— А хатній цап бачив якогось привида? — поцікавився Карлсон.

— Ні, не бачив, — відповів Малий, — але чув, як хтось ревів за вікном. Він думає, що то привид.

І Малий докладно пояснив зв’язок між Фрідою, хатнім цапом, Карлсоном і телебаченням. Та дарма він сподівався, що злякає цим Карлсона. Той ляснув себе по колінах і завищав із захвату. А скінчивши вищати, штовхнув Малого в бік:

— Бережи хатнього цапа! Він — найкраща річ у цьому домі. На бога, бережи його! Бо тепер справді буде весело.

— Як це? — злякано спитав Малий.

— Гей! — вигукнув Карлсон. — Тепер не тільки Фріда впаде з стільця! Веди сюди всіх своїх хатніх цапів та дядька з телевізора, і ви побачите того, хто прилине, як птах!

— Хто прилине, як птах?

— Невеличкий привид із Васастаду! — вигукнув Карлсон. — Гей-гей!

І Малий здався. Він попереджав Карлсона і намагався робити так, як хотіли тато й мама. А тепер буде так, як захоче Карлсон. Принаймні так завжди було. Карлсон робив, що собі хотів і скільки хотів, тож Малий вирішив більше не ставати йому на заваді. І як він зважився на це, то відчув, що так буде й веселіше. Він згадав той випадок, коли Карлсон грався в привида і до смерті налякав злодіїв, що хотіли вкрасти мамині гроші на господарство і всі срібні ложки та виделки. Карлсон теж того не забув.

— Пам’ятаєш, як нам тоді було весело? — спитав він. — До речі… а де те моє привидівське вбрання?

Малому довелось признатися, що мама забрала його.

Вона дуже розсердилась, що Карлсон зіпсував простирадло. Та потім залатала дірки, і одяг привида знову став простирадлом.

Почувши це, Карлсон пирхнув.

— Вона мені життя вкорочує! Всюди пхає свого носа! В цій хаті я ніколи не маю спокою!

Він сів на стілець і насупився.

— Якщо так і далі буде, то я не граюся. Самі собі споряджайте своїх привидів, як хочете!

Та потім він підскочив до шаховки з білизною і відчинив дверцята.

— На щастя, тут ще є простирадла.

Він схопив мамине найкраще льняне простирадло, та Малий зупинив його:

— О ні, не це! Лиши його… там є старі порвані простирадла, вони теж годяться.

Карлсон був невдоволений.

— Старі порвані простирадла! Я вважав, що невеличкий привид із Васастаду повинен мати ошатне святкове вбрання. Та коли вже в мене немає на прикметі іншого, ще кращого будинку, то нехай… давай сюди те дрантя!

Малий витяг два порваних простирадла й подав Карлсонові.

— Якщо ти їх ізшиєш, то вийде привидовий одяг, — мовив він.

Карлсон стояв набурмосений з простирадлами в руках.

— Якщо я їх ізшию? Ти хотів сказати: якщо ти їх ізшиєш! Гайда, полетимо до мене на дах, щоб у розпалі шиття не наскочив хатній цап!

А за кілька хвилин Малий уже сидів у Карлсоновій хатці й шив привидові одяг. У школі на уроках ручної праці він навчився і пришивати, і вистьобувати, і шити хрестиком, але як зліпити з двох простирадл одяг привидові, його не навчено. Довелося давати собі раду самому. Він обережно спробував залучити собі на підмогу Карлсона.

— Ти хоч би покраяв простирадла, — попросив він.

Карлсон похитав головою.

— От кого б я покраяв, то це твою маму… і ще й як би покраяв! Їй конче треба було забирати моє привидове вбрання! Отож буде чесно й справедливо, коли ти зшиєш мені нове. Берись до роботи й не скигли!

Крім того, сказав він, йому ніколи шити, бо треба негайно малювати картину.

— Картини малюють тоді, коли є натхнення. А воно якраз надходить до мене. Гоп! Ось воно й прийшло!

Малий не знав, що таке натхнення. Карлсон пояснив, що це така хвороба. На неї хворіють усі художники — тоді їм хочеться малювати й малювати, замість шити привидові одяг.

Тож Малий виліз на столярний верстат, сів, підібгавши ноги, як справжній кравець, і заходився шити, а Карлсон примостився собі в куточку біля коминка й малював картину.

За вікном стояла темна ніч, але в Карлсоновій хатці було ясно й затишно — під стелею горіла гасова лампа, а в коминку палав вогонь.

— Сподіваюсь, ти уважний і вмілий кравець, — мовив Карлсон. — У кожному разі я хочу мати гарний привидовий одяг. Я люблю мережку навколо шиї, або хай буде шлярка.

Малий нічого не відповів.

Він шив собі