Читати книгу - "Яса. Том 1"

Годовані вівсом, застояні посольські коні рвали з рук повіддя, харапудились, поривалися куснути один одного.

Дощ припустив знову, люди стали ховатися під дашки торгових комор та шинків. Сірко вгледів серед запорожців і Міюського, хоч той ховався за спини й шапку насунув на самі очі.

Щоголєв вийшов з Грецької хати останнім, наблизився до Сірка. Був у козацькій киреї, величезна кобка падала на лоба. Стали за рогом хати, де начебто дощ був менший. Щоголєв довго ковзав пальцями, намагаючись застебнути біля лівого плеча дерев’яного тиблика, але той вислизав. Врешті впіймав, загнуздав мотузяною петлею. З дощем похолоднішало, з ротів струменіла пара, танула під обнизаною краплями стріхою.

— Отамане, — тихо мовив Щоголєв, — хлібний і пороховий пропуск я тобі добуду. Цар укаже гетьману, аби пропускав обози з провіантом, ломовими та нарядними ядрами. Про турок я оповім государю. Покладаю надію на Бога, що військо на оборону прийде. — Пожував мокрими губами й сказав несподівано жорстко та непривітно: — За самозванця ж милості не сподівайся. Й не покладайся в цьому ні на чиє заступництво.

— Я покладаюся тільки на неї, — торкнув рукою шаблю отаман. — Увесь вік. Сподіваннями себе не дурю. Та й на що можу сподіватися, коли ось ти, посол царський, кажеш мені про запомогу таємно. Неначе крадене перепродуєш. Прощай, посол, і пам’ятай, що ті ядра полетять на захист не тільки моїх дочок, а й твоїх. Кажуть, у тебе гарні дочки.

Щоголєву здригнулися брови й на мить з лиця сповзла державна суворість, воно стало сумне.

— Мав ще сина, та погинув у бою з супостатами під Азовом, — сказав тихо. — Повір, знаю, як потрібні ті ядра.

Він вклонився й пішов до коня.

«Якщо обози з ядрами прийдуть, — подумав кошовий, — то ми виграли їх Симеоном. А далі нехай парубок втікає в степи».

Розділ четвертий

«Мосцепане Дорошенку, не наш уже Війська Запорозького гетьмане.

Як тьма різна є од світла, так зловорожий чоловік — од доброго і боголюблячого, і слушно хтось сказав: «Важко в злому і підступному чоловікові доброчинства відшукати», — це прислів’я вельми стосовне до вашмосці. Ледве сколегувавши з нами, яко об тім засвідчив обширний ваш лист до нас, ваша мосць, хоч зовсім у тому не малося потреби, почав водитися з басурманами, давніми хреста святого і віри святої нашої християнської ворогами, назвавшись їхнім зичливим сином, а нас, Військо Низове Запорозьке, знищував і щиру братію свою православних християн викорінювати і в подарунок басурманам посилати підступно і безсовісно положився; яко лист той через Мазепенка до хана кримського з посилкою в подарунок кільканадцяти чоловік товариства нашого посланий, котрий з ним же, Мазепенком, в руки наші попав, ясно свідчить…»

Яковлєв читав листа таким басом, що мухи зривалися з стелі й із дзижчанням билися об нерівні, в рябих камінцях, катюжанські шибки. Це про свого кошового писаря запорожці жартували, що він з басом і народився. Сірко осідлав фотеля на грубих точених ніжках, обіперся підборіддям об гнуту спинку й дивився у вікно. Слухав Яковлєва й не слухав: листа обмислили ще вчора, — думав. Справдився його гіркий розгад про турків і татар, про близьку війну. Вона вже маяла крилом понад Диким Полем. Третього червня, коли Сірко з компанією чинив малий розвідний промисел за Дністром, напали козаки на дивну тасьму. То була татарська тасьма, але поміж татарських було видно сліди й козацьких коней. Біля Запомниці погнали по тасьмі коней — її було добре видно, вона стелилася серед високих типчаків, неначе там проплинув потік. Проїхали миль п’ять й біля Вовчого Скоку в байраці знайшли місце привалу того дивного чамбулу: об’їдені кінські кості, що були ще теплі, й шкірка з ковбаси — свинячої ковбаси, сиріч християнського заїдку. Під кущем калини червоніла кров, її гарячі бризки яріли в густій траві. Тут сталася якась бійка чи сутичка. А далі один із січовиків наткнувся на вбитого козака. В ньому впізнали аргатала з Медведівського куреня Демка Лисого.

Тоді осавул поквапив запорожців, і вони далі побігли кіньми по тасьмі. Поблизу Оргієва нагнали малий татарський чамбул, а з ним Дорошенкове посольство в Крим. Старшим у посольстві був ротмістр надвірної хоругви Дорошенка Іван Мазепа. Дев’ятеро кримських татар гнали полоном п’ятнадцять занютованих у кайдани запорозьких аргаталів. Дорошенківці захопили їх на своїх випасах і віддавали ханові в ясир яко свідчення своєї приязні.

Чорне посольство саме стало до переправи, коли його обскочили запорожці. Двоє татар, вив’язавши з очерету плотики, поклавши на них одіж, пливли кіньми на той бік, сподіваючись знайти в чагарях рибальський човен, їх і уздріли запорожці, пустили обох влучними пострілами на дно пасти дністрових раків. Коні ж перепливли на той бік і поволокли плотики в степ. Решта татар причаїлася у верболозі за півтори сотні кроків од того місця, де на горбі просто з коней смалили з мушкетів по плавцях запорожці, їм, може б, і вдалося заховатися — вони позапаковували невільникам роти ганчір’ям, але ті почали дзвонити в кайдани. Запорожці зачули передзвони, вдерлися в чагарі, татари кинулися навтьоки. В ярості за занютованих у залізо своїх братів одного ординця зарубали у воді, решту — на березі, хоч басурмани й просили пощади, молитовно попадали на коліна та поскладали на грудях руки. Білий чистий дністерський пісок обагрився сімома кривавими плямами — згарячу перерубали навпіл і одного дорошенківця, порубали б і інших двох, та зупинив осавул, сказавши, що їх треба допитати. Він і пригнав до Сірка поперед себе Івана Мазепу з арканом на шиї. Русявий, блакитноокий ротмістр був блідий як полотно, язик йому заплітався, він поспішав виповісти кошовому одразу всі таємниці, й Сіркові раз по раз доводилося зупиняти його та починати усе спочатку. Сірко чинив допит у своєму наметі, сам сидів у глибині, а ротмістра посадовив біля порога, щоб бачити його вид.

Ротмістр був гарний з лиця й вельми вчений та хитрий — намагався впевнити кошового, що Дорошенко його послав на ту функцію кгвалтом, що він давно просився в правобічного гетьмана на тихе життя в свої Мазепинці на Білоцерківщині, там у нього жінка і батько, але той, сиріч Дорошенко, мовляв, не одпускав і указав: якщо Мазепа не виконає його повеління, скарати родину.

Сірка мало обходила ця балачка, він розпитував про Дорошенка,