Читати книгу - "Голодні ігри"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Натовп почав свистіти, і всі оператори спрямували камери на Геймітча, який уславився завдяки мертвій петлі на церемонії жеребкування. Проте Геймітч зовсім не образився на таку реакцію публіки, він тільки добродушно махнув рукою і кивнув у мій бік.
— Усе гаразд, — запевнив Цезар публіку. — Зі мною вона в безпеці. А тепер розкажи нам, як ти отримала такий високий бал за показовий виступ. О-ди-на-дцять. Бодай натякни, що там сталося?
Я крадькома зиркнула на продюсерів, які злегка напружилися, й прикусила губу.
— Гм... гадаю, таке сталося вперше. Це все, що я можу вам сказати.
Камери одразу ж спрямували на продюсерів, які хихикали та вдоволено кивали.
— Ти просто мучиш нас, — у голосі Цезаря лунали нотки болю. — Ми прагнемо подробиць. Подробиць.
Я обернулася лицем до балкона.
— Я не маю права розповідати про те, що сталося, правда ж?
Продюсер, який гепнувся у вазу з пуншем, голосно закричав:
— Ні, вона не має права!
— Дякую, — відповіла я. — Жодне слово не зірветься з моїх вуст.
— Що ж, тоді повернімося до того моменту, коли під час жеребкування назвали ім’я твоєї сестри, — мовив Цезар. Тепер його голос був не такий веселий. — І ти добровільно посіла її місце. Розкажи нам про свою сестру.
Ні. Я не розказуватиму вам про неї, не всім. Можливо, тільки Цинні. Я подивилася на нього і, здається, побачила в його очах смуток.
— Її звати Прим. Їй тільки дванадцять років. І я люблю її дужче, ніж ви можете собі уявити.
Натовп на площі завмер, ніхто навіть не дихав.
— Що вона тобі сказала? Після Жнив? — запитав Цезар.
Будь відвертою. Говори правду. Я проковтнула клубок, який застряг у горлі, й ледве видавила з себе:
— Вона попросила, щоб я постаралася... Щоб я виграла.
Ніхто не поворухнувся. Публіка ловила кожне моє слово.
— І що ти їй відповіла? — підказав мені Цезар.
Але замість теплоти по моєму тілу поповз холод. Мною оволоділа жорстокість, м’язи напружилися, мов перед убивством. А тоді я промовила:
— Я присягнула, що виграю.
— Я й хвилини не сумнівався в цьому, — мовив Цезар і ніжно стиснув моє плече.
Саме тоді пролунав гонг.
— Шкода, але наш час вичерпався. Удачі тобі, Катніс Евердін, трибут з Округу 12.
Оплески не вщухали ще довго після того, як я сіла на місце. Я подивилася на Цинну, щоб переконатися, чи все минулося добре. І він ледь помітно кивнув у відповідь.
Занурившись у роздуми, я зовсім проґавила першу частину Пітиного інтерв’ю. Але, здається, йому вдалося розвеселити публіку, люди то сміялися, то щось вигукували. Він грав роль сина пекаря, порівнюючи трибутів із різними сортами хліба з різних округів. Тоді він розповів смішний анекдот про те, як небезпечно приймати душ у Капітолії.
— Скажіть мені, Цезарю, я досі пахну трояндами? — запитав він, після чого вони почали обнюхувати один одного, що остаточно розвеселило публіку.
Наступне запитання Цезаря повернуло мене до реальності:
— Піто, а в тебе є подружка?
Якусь мить Піта вагався, а тоді невпевнено похитав головою.
— Такий симпатичний хлопець — і не маєш подружки? Повинен же ж бути хтось особливий. Ну ж бо, як її звати?
Піта важко зітхнув.
— Ну, є одна дівчина. Я закоханий у неї, скільки себе пам’ятаю. Але гадаю, що до Жнив вона взагалі не здогадувалася про моє існування.
З натовпу долинуло кілька співчутливих реплік. Нерозділене кохання — це всі розуміють.
— У неї є інший? — запитав Цезар.
— Не знаю, але вона подобається багатьом хлопцям, — мовив Піта.
— От чому ти тут. Ти переможеш, повернешся додому, і вона не зможе встояти перед тобою, еге ж? — мовив Цезар бадьорим тоном.
— Не думаю, що цей план спрацює. Перемога... у моєму разі це не допоможе, — мовив Піта.
— Чому ж ні? — запитав Цезар заінтриговано.
Щоки Піти стали червоні мов буряк, і він насилу вичавив із себе:
— Тому що... тому що... вона приїхала сюди разом зі мною.
Частина 2
Ігри
Розділ 1
На якусь мить камери ніби прикипіли до обличчя Піти, оператори не відривали об’єктивів від його опущених долі очей. А тоді на всіх великих екранах я побачила себе, на виду застиг змішаний вираз здивування й протесту, а нижня щелепа повільно відвисла, щойно я усвідомила, що це я, що Піта говорить про мене. Я одразу ж міцно стиснула губи й потупила погляд, сподіваючись, що ніхто не помітив емоцій, які вирували всередині.
— Оце так невезіння, — мовив Цезар, і цього разу в його голосі відчувався справжній непідробний біль. Натовпом прокотилася хвиля співчуття, хтось навіть застогнав.
— Так, везінням не назвеш, — погодився Піта.
— Що ж, не дивно. Важко встояти перед такою прегарною юною леді, — мовив Цезар. — Вона не здогадувалась?
Піта похитав головою.
— Ні, до цього моменту вона нічого не знала.
Я боязко підвела погляд на екран і побачила, що мені гаряче не просто так: щоки палають густим рум’янцем.
— Може, покличмо її назад на сцену і поспитаймо, що вона про все це думає? — цього разу Цезар адресував своє запитання публіці. Натовп заволав на знак згоди. — Сумно, але правила є правила. Катніс Евердін вичерпала свій час на сцені. Що ж, удачі тобі, Піто Мелларк. Гадаю, що зараз до моїх слів приєднається увесь Панем, наші серця будуть завжди з вами.
Натовп скаженів і лементував. Своїм щирим зізнанням Піта привернув усю увагу до себе й засліпив своїм блиском інших трибутів. Коли публіка врешті заспокоїлася, він зніяковіло подякував і повернувся на своє місце. Заграв гімн, і ми всі підвелися. Я підняла голову — не могла вчинити інакше, це б означало неповагу — і побачила, що майже на кожному екрані показують нас із Пітою. Між нами всього кілька кроків. Як трагічно.
Але мене не обдуриш.
По закінченні гімну всі трибути повернулися назад у Тренувальний Центр і рушили до ліфтів. Я заскочила у перший-ліпший ліфт, попередньо переконавшись, що там немає Піти. Наше численне оточення зі стилістів, менторів і помічників досі було в залі, тож ми залишилися самі. Ніхто не говорив. Мій ліфт зупинявся чотири рази, перш ніж я дісталася дванадцятого поверху. Піта саме виходив зі свого ліфта, коли я накинулася на нього. Я штовхнула
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голодні ігри», після закриття браузера.