Читати книгу - "Гра в королеву"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А тепер ти остаточно не Тунгус? — поцікавилася жінка.
— Ой, Марусю, кліше того імені відбилося на мені навічно, — сказав сумно. — Його не зітреш, як інформацію з компакт-диска… Так, Лесику?
— Не знаю… — розгубився хлопчик. — А давайте в міста гуляти, — запропонував зненацька.
— Оце доречно! — підтримав Роман.
5
Усе, що відбувається вперше, залишається у пам’яті назавжди. Це Маруся знала чітко. Набуваючи свій перший досвід — кохання, материнства, чи науки, — до дрібничок пам’ятала враження, острахи і розчарування чи навпаки — захоплення. Сьогодні ж вона готується до свого першого ефіру. Про це, крім подруг, дітей і Романа, ніхто не знає. Тримати таємниці вона вміє.
Маруся недовго вибирала собі першу співбесідницю. Розуміла, що від тої успіх залежить більше, ніж від неї самої. Це — як полазаник, котрий першим заходить хату засівати на свято Василя. Для людей — то прикмета, яким буде майбутній рік. Якщо першим заходив хлопчик чи молодий здоровий чоловік — рік передбачався вдалим. А якщо то був хтось із жіноцтва — рік міг стати прикрим. А їй, ведучій, яка має зустрічатися тільки з жінками, полазника чоловічої статі нічого чекати. І вона відразу ж зупинилася на полковнику Сквирській. Насамперед тому, що вона їй глибоко симпатична, як жінка та людина і, що не мало значить, ще й розумна і легка у спілкуванні.
Сквирська, почувши телефоном про таку несподівану телевізійну перспективу, розреготалася характерним глибоким сміхом.
— Оце так… Ви, Марусю, хочете зробити з мене телезірку?
— Буду відвертою: зірковості ґарантувати не можу. Але, якщо є така перспектива, чому не спробувати?
— Я ж не проти спробувати. Але, своєю чергою, також жодних ґарантій дати не можу. Тому, що не впевнена у своїй винятковості. А вам, як я розумію, треба якась особлива жінка.
— Саме така особлива, як ви, — впевнено сказала Маруся.
— Це прозвучало досить переконливо. А я вам довіряю…
— І я ж про це. А якщо двоє жінок довіряють одна одній, що, погодьтеся, не так часто буває, то з цього вийде дуже цікава штука.
— Кажете — штука? — знову розсміялася Світлана. — Тоді обговоримо тему нашої телебесіди.
— Пропоную свою — «Фатальна жінка, „сіра мишка“ — природа чи обставини». Приймаю заперечення і пропозиції.
— Прекрасна тема! — вигукнула захоплено Світлана. — Є про що говорити вже зараз. Ви, Марусю, вмієте зацікавити. Питання надішлете, чи говоритимемо у вільному режимі?
— Питання ставлять у певні рамки. І розмова може здатися нудною і штучною… Це — моя думка. Але якщо вам треба питання, то не питання — перешлю електронкою сьогодні ж.
— Не будемо зануджувати й без нас нудний ефір. Ударимо ерудицією по комерції! — зареготала Світлана. — Хіба у нас нема чого сказати?
— Я рада, що наші думки збіглися.
— Тоді — до ефіру!
— До ефіру!
Усе, що відбувалося довкруж, ставало лише тлом, на якому Маруся вимальовувала свою першу передачу. Колеги по черзі запитували, чи не трапилося яких змін у її житті, бо виглядає вона дуже загадково. Едуард почав знову наполягати на серйозній розмові. І Маруся не втрималася, сказала йому, що виходить заміж, тож розмови зі сторонніми чоловіками — вже у минулому. Він, звичайно ж, не повірив і телефоном продовжував її «діставати».
Це виводило Марусю з рівноваги і відволікало від безпосередньої роботи та підготовки до ефіру.
— Еде, ти не вмієш слухати. Я не хочу жодної розмови з цього приводу. Стомилася від усіх розмов разом. У мене міняється життя… Розумієш? Кардинально! — закричала в слухавку. — Ти — це те, що могло бути, але не трапилося! Ти класний, Еде! Але ти — з життя інших жінок. Розумієш? Із життя твоєї дружини, Маргарити…
— Та пішла вона! — перебив Марусю.
— Ну, так не можна… Захотів — прийшла, перехотів — пішла… Вона жінка… І ти сам пустив її у своє життя…
— Вона в нього пробралася по-пластунськи, підло й підступно.
— Значить, були відчинені потаємні дверцята твоєї душі…
— Слава Богу, в душу не пробралася.
— Отже, не все так погано? Чому ж ти так нервуєшся? — пом’якшила тон, бо відчула, що чоловікові справді щось дуже пече.
— У тому то й справа: відчуває, що їй до моєї душі зась, ось і гамселить здуру в зачинені двері…
— Еде, ти — дорослий, самодостатній чоловік. Чому ж дозволяєш комусь вплутуватись у твоє життя? Навіть, якщо це керівниця, ніхто не дав їй права втручатися в твою долю, тим більше — залазити в душу. Я думала, що у вас за згодою сторін, — пожартувала Маруся. — Ти зрозумій, Едику, стосовно цього я тобі своїми розрадами не допоможу. Не хочу спричинити ще більших страждань. Правда. Ти ж знаєш, що я ставлюся до тебе, як до друга. Мені не байдужа твоя доля. У цьому випадку можу лише щиро поспівчувати, а допомогти… — замовкла.
— Ну, хоча б поговорити з тобою можна наодинці?
— Едику, будь ласка, не наполягай. Я направду зараз дуже зайнята. Давай я згодом тобі все розповім. Обіцяю, що ми з тобою знайдемо час для розмови…
— Твоя загадковість тобі личить. Власне, як і все решта, — сказав сумно Едуард.
— Дякую, Еде. Вище голову!
Маруся думала про керівницю. Хотіла визначити її тип. Окрім слова «стерва», тій нічого не підходило. Намагалася подумки виправдати її, але всі виправдання були якимись непереконливими, надуманими. Маргарита — дивовижне створіння. Її бажання, думки, прагнення неможливо вкласти в якусь схему. Вони нагадують броунівський рух частинок, що постійно спалахують і мерехтять. Вона, мабуть, і сама не знає, чого хоче і що чинить. Бажання мати все перетворює її у всеїдну істоту, яка щомиті прагне більшого. І байдуже, яким способом того домагається. Маргарита з тих, які вважають, що переможців не судять, а гроші не пахнуть. Така філософія її повністю влаштовує. То нехай би й жила своїми вимірами, аби тільки не заважала іншим. Аж ні — за рахунок тих інших вона й задовольняє свої нескінченні потреби.
Перед ефіром Маруся години дві розмовляла зі Світланою: напрацювали тактику, погодили непомітні для глядача жести, якими подаватимуть знаки одна одній, створили спільний настрій і, разом із тим, мило спілкувалися.
— Ми сьогодні з вами, Світлано, спробуємо не говорити про чоловіків. Хоча — це неймовірно тяжко і я не зовсім упевнена, що у нас вийде. Але ж спробувати можна? Мене вже давно цікавлять жінки, — загадково посміхнулася. — В сенсі їхньої психології. На які категорії нас тільки не ділять! Мене найбільше цікавить дві — фатальні жінки та «сірі мишки». Чи зможете ви
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра в королеву», після закриття браузера.