Читати книгу - "Пароль «Dum Spiro…»"

— Красна, пся крев, як та крульовна польова, — коротко охарактеризував її Метек.

Рідний дядько цієї «крульовни», яка заполонила генерала, виявився зв'язковим польських партизанів. Люди Гардого налагодили з ним контакт. Поступово почав вимальовуватися план операції.

Зголосилися виконати це небезпечне завдання Овсій Близняков і друзі-танкісти Митя-Циган та Семен Ростопшин. Всі вони мають з'явитися в Рацеховіцах як земляки господині, біженці-поліцаї, обжитися, поки до них звикнуть.

Багато залежало від дядька «крульовни». Він мусив делікатно пояснити всім героям майбутньої «прем'єри», крім, звичайно, закоханого генерала, кому яку роль належить зіграти.

«Крульовна» не дуже комизилася, бо знала, що чекало її в рідному селі після відходу швабів. Матір не треба було вмовляти. Батько теж не заперечував.

Отже, план у деталях: Овсій Близняков з товаришами вночі безшумно знімають вартового, «нареченого» і «наречену» беруть прямо з ліжка і разом з господарями зникають в невідомому напрямку. Таким чином, і. вівці цілі, й вовк у пастці.

Але найідеальніші плани не завжди виконуються. Іноді провалюються через дрібницю або непередбачений випадок.

По сусідству з Рацеховіцами неждано з'явився чималий загін Армії крайової. «Нашого» генерала обстріляли, коли той повертався з службової поїздки. Після цього він став обережнішим, запросив у своє розпорядження бронеавтомобіль. Посилив охорону. Біля будинку з'явився бронетранспортер…

КУРТ ПЕККЕЛЬ

Прибув зв'язковий групи Отченашев. Розповів про ускладнення з генералом.

— Дозвольте, товаришу капітан, інший план: замість журавля зловити синицю. Є там на прикметі один учений майор. Головний інженер укріпрайону.

Я згодився.

Через кілька днів ми радирували Центру:

«Павлову. Взятий нами в полон інженер німець Курт Пеккель. Він керував ділянкою будівництва укріплень в б км від Кракова в напрямку Варшави. Його показання передамо. Голос».

Розповідь Овсія Близнякова про те, як брали майора Курта Пеккеля, я записав одразу ж після виходу з ворожого тилу. Ось вона.

«Три доби стежили ми за «нашим» інженером. Вивчили його маршрут, режим дня, навіть звички. Пеккель — великий любитель шнапсу, польської кухні й не байдужий до жіноцтва. Щодня, з години до другої, відпочивав і розважався в будинку спритної вдовиці. Майор — птах стріляний, обережний. Провідував коханку тільки серед білого дня, коли на вулицях повно солдатів. Правда, хата вдовиці на вигоні, відмежована од інших будинків невеличким гайком.

Блукаємо селом завжди втрьох: я, Митька-Циган, Семен Ростопшин. До нас уже всі звикли. Ходимо напідпитку. В капелюхах, плащах. Семен — з акордеоном. З кишень виглядають пляшки. Горлаємо пісні. Нам що — море по коліна. Дехто на нас вороже коситься: збіглі поліцаї.

Ось і гайок. Простелили плащі на жухле листя. Розклали пляшки, закуску. Розляглися, чекаємо. Нарешті… Перебирає ніжками по стежині наш товстунець. Зросту середнього. Білявий. Маленькі оченята блищать: передчуває солодку втіху. Помітив нас — насторожився.

Ми ліниво, неохоче підвелися, оточили його:

— Шнапс, бітте, трінкен. Вип'ємо, гер майор, за компанію.

Замахав руками: мовляв, данке шон, спасибі, ніколи.

Митя ввічливенько так пістолет майору під бік. Я пляшку в зуби. Вилили ми в нього півлітра першосортного шнапсу. Подіяло. Дивиться посоловілими очима, хитається. Ми на нього плащ накинули, натягли капелюха по самі очі. Добавили ще склянку. Для певності.

У лісі нас чекав Отченашев з підводою. Майор, прийшовши до тями, заверещав. Ми йому — кляп у рота, легенько, щоб не задихнувся. Він у нас, любенький, на м'якому сіні одразу й захропів. Так і довезли. Приймайте гостя дорогого, товаришу капітан».

Гість, дійсно, виявився дорогим, з багатою начинкою.

При ньому був квиток члена нацистської партії за № 10340, виданий ще в 1925 році.

У моїй землянці Пеккель протверезішав, відразу втямив, що до чого. Заявив, що, як старий партієць (партайгеносе), він по квитку з таким номером мав право вільного входу в рейхсканцелярію самого фюрера і в резиденцію генерал-губернатора.

— Ми сиділи з Гансом Франком за одним столом. Це така ж правда, як і те, що я стою перед вами, гер оберст.

Підвищивши мене в чині, майор остаточно заспокоївся; звик за довгі роки служби до субординації. Коли наказує оберст (полковник), майорові належить лише підкорятися. Я не став його розчаровувати. Розклав перед Пеккелем карту:

— Нас цікавить план оборонних споруд укріпрайону. І, по можливості, з найдрібнішими деталями. Не здумайте посилатися на забудькуватість чи слабку пам'ять. За кожен об'єкт, пане майор, відповідаєте головою. Тільки сумлінна робота гарантує вам життя. При першій можливості перекинемо вас у Москву.

Пеккель схилив свій стрижений їжачок на знак згоди. Попросив ковток шнапсу і кави «для похмілля». Споживши бажане, він до вечора просидів над картою.

«Павлову. Полонений Курт Пеккель свідчить: у вересні 1944 року колишній командуючий краківським гарнізоном генерал-лейтенант Кітель видав наказ та інструкцію по будівництву оборонних споруд району Кракова. Загальна назва системи споруд «Группенсистем». Бункери на 10 солдатів квадратного перетину 4 на 4, глибини 3 м 60 см. Голос».

«Павлову. Продовження. Бункери ретельно маскуються. Крім справжніх бункерів є фальшиві: насипані купи землі, недбало замасковані, щоб дезорієнтувати артилерію. Від бункера вбік рів глибиною 180, шириною 80 см, розгалужується подібно до оленячого рогу. На двох-трьох його кінцях — кулеметні гнізда. Бункери огороджені дротом в радіусі ЗО метрів. Середня відстань між бункерами 200 метрів. Багато бункерів у житлових будинках, сараях. Обабіч шосейних доріг вкопують бетонні стовпи висотою 3–5 метрів, а в діаметрі 1,5 метра. Їх заміновують: при наближенні противника завалюватимуть дороги. Голос».

Це були найгарячіші дні для наших радисток. Вони передавали Центру план оборонних споруд по квадратах. Завдавали ми роботу і штабістам з оперативного відділу Першого Українського фронту. Центр протягом кількох днів просив уточнити окремі ділянки, особливо ті, де противник споруджував фальшиві бункери.

В таборі всі звикли до сумирного майора. Перші дні наш полонений франтував у своєму мундирі з Залізним хрестом. Потім випросив у Семена Ростопшина тілогрійку. Заходився допомагати нашому кухареві Аб-дуллі.

Курт Пеккель любив побалакати, згадати своє минуле. А згадати старому «партайгеносе» було що. З'їзди, зібрання в Нюрнберзі, нічні походи із смолоскипами, фанатичне, заворожуюче обличчя фюрера.

— Я вірив у нього, як у бога, навіть більше. А бог виявився дияволом. І я навіть радий, що війна так раптово для мене закінчилась. Чи не так, гер оберст? Гот, майн гот! Тепер я майже певен, що знову побачу свій рідний Магдебург, майне лібе фрау, кіндер.

Правда, старший син Пеккеля, офіцер танкових військ, пропав безвісти десь під Ростовом.

— Війна не приносить ніякісінької радості, — хитав головою майор.

Тепер піп усю верхівку, всіх гітлерівських бонз називав «зграєю