read-books.club » Сучасна проза » Блакитний Замок 📚 - Українською

Читати книгу - "Блакитний Замок"

132
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Блакитний Замок" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 61
Перейти на сторінку:
Бога, і співати непристойні пісні. Тому добре було б, якби вона кудись вибралася. Барні чудово знав репертуар Галасливого Абеля.

Вони пішли в кіно, — Валансі вперше була в кіно. А потім відчули приємний здоровий голод і з’їли неймовірно смачне курча у китайському ресторані. Тоді рвонули додому, залишивши за собою незабутній слід скандалу.

Місіс Фредерік перестала ходити до церкви. Вона не могла стерпіти жалісливих поглядів та питань її друзів. Але кузина Стіклс ходила щонеділі, твердячи, що вони мусять нести свій хрест.

РОЗДІЛ XXIII

Якось, коли у Сіссі були нічниці, вона розповіла Валансі свою просту сумну історію. Вони сиділи біля відкритого вікна — Сіссі тої ночі не могла лежати, їй бракувало повітря. Надщерблений місяць висів над порослими лісом пагорбами і в його примарному світлі Сіссі видавалася такою тендітною, милою і неймовірно молодою. Дитина. Неможливо, щоб вона пережила всю ту пристрасть і сором, і біль, які випали на її долю.

— Він мешкав у готелі, по той бік озера. Припливав уночі на своєму каное, — ми зустрічалися на березі між сосен. Він був молодим студентом коледжу, — а його батько — багата людина з Торонто. Ой, Валансі, я не хотіла зробити зле, — ні, не хотіла. Але я любила його так, — я все ще його люблю, — завжди любила. І я — не знала — певних речей. Я не розуміла. Тоді приїхав його батько — і забрав його. А потім — скоро — я дізналася, — ох, Валансі, — я так злякалася, — не знала, що робити. Я написала — і він приїхав, — сказав, — що одружиться зі мною, Валансі.

— Але ж чому — чому?

— Ох, Валансі, він більше мене не кохав. Я це зрозуміла з першого погляду. Він — він — пропонував мені шлюб з обов’язку — з жалю. Він не був злим, — лише дуже молодим, — і чи ж він мусив кохати мене?

— Це його не виправдовує, — сказала Валансі, трохи помовчавши. — То ти не схотіла вийти за нього?

— Я не могла, — він же мене більше не любив. Це так, — я не можу пояснити, — це здалося мені гіршим, — ніж те, інше. Він — він наполягав — не дуже — але пішов від мене. Як ти думаєш, я добре вчинила, Валансі?

— Ти — так. Але він…

— Не звинувачуй його, люба. Будь ласка, ні. Краще взагалі про нього не розмовляти. Не треба. Я тільки хотіла тобі розказати — я не хочу, щоб ти думала, що я пропаща.

— Я ніколи так не думала.

— Так, я це зрозуміла, — коли ти прийшла. О Валансі, те, ким ти була для мене! Я не можу цього сказати, — але Бог тобі віддячить. Я знаю. «Якою мірою міряєте[40]…»

Кілька хвилин Сіссі ридала в обіймах Валансі. Потім утерла очі.

— Це вже майже все. Я повернулася додому. Насправді я не була аж така нещасна. Думала, що повинна, — а не була. Батько не був до мене суворим. А моє дитятко було таке любе, Валансі, мало такі чудові сині очка і золоті кучерики, як шовк, і ямочки на руках. Я аж трішки покушувала його гладеньке личко, — трішечки, щоб не боліло, ти розумієш…

— Розумію, — сказала Валансі, здригнувшись. — Розумію, жінка ЗАВЖДИ розуміє — і мріє —

— І він був ЦІЛКОМ моїм. Ніхто інший не мав на нього права. Коли він помер, Валансі, я думала, що теж повинна померти, — не знала, як можна так страждати і жити далі. Побачити ці дорогі оченята і знати, що він більше їх не розплющить, тужити за його маленьким теплим тільцем, притуленим до мене, і знати, що він спить сам один у холоді, а його личко закриває мерзла тверда земля. У перший рік це було так жахливо — потім трохи легше, коли я перестала думати: «Цього дня торік», — але я втішилася, коли довідалася, що помираю.

— «Хто міг би витримати життя, якби не надія на смерть?» — тихо прошепотіла Валансі. Це, звісно, була цитата з якоїсь книжки Джона Фостера.

— Я рада, що все тобі розповіла, — зітхнула Сіссі. — Я хотіла, щоб ти знала.

Сіссі померла через кілька ночей після того. Галасливого Абеля не було вдома. Коли Валансі побачила, як змінилося обличчя Сіссі, то хотіла подзвонити до лікаря. Але Сіссі їй не дозволила.

— Валансі, нащо? Він нічим мені не допоможе, я вже кілька днів знала, що це — близько. Дозволь мені померти спокійно, люба, просто дай мені руку. Ой, я така рада, що ти тут. Попрощайся з батьком за мене. Він був до мене такий добрий, як умів, — і Барні. Знаєш, я думаю, що Барні…

Але спазматичний кашель не дав їй докінчити і вимучив її. Коли він закінчився, вона заснула, все ще стискаючи руку Валансі. Валансі сиділа мовчки. Вона не боялася — і не жаліла.

На світанку Сіссі не стало. Вона розплющила очі та глянула повз Валансі, наче побачивши щось, що змусило її раптом щасливо посміхнутися. І так, посміхаючись, померла.

Валансі схрестила руки Сіссі на грудях і підійшла до відкритого вікна. На східній стороні неба, на фоні палаючого сходу сонця висів старий місяць, такий гарний і стрункий, як молодик. Валансі ніколи раніше не бачила такого старого, старого місяця. Вона дивилася на нього, блідого і зникаючого, аж доки він не зблід і не зник зовсім у сяйві нового дня. Маленьке озерце у полях блищало в сяйві ранкової зорі, як велика золота лілія.

Але Валансі здалося, що світ захолов. Вона знову нікому не була потрібна. Не жаліла, що Сесілія померла, жаліла тільки, що їй довелося стільки вистраждати. Але тепер уже ніхто не міг заподіяти їй болю. Валансі завжди думала, що смерть жахлива. Але Сіссі померла так тихо, — так лагідно. І ця остання мить — віддарувала її за все. І тепер вона лежала, наче у білому сні, виглядаючи як дитина. Прегарна! Всі сліди болю й сорому щезли.

Галасливий Абель, як йому і належало, повернувся з галасом. Валансі зійшла і сказала йому. Від потрясіння він одразу ж протверезів. Упав на сидіння брички, схиливши велику голову.

— Сіссі померла, — Сіссі померла, — непритомно сказав він. — Я не думав, що це буде — так скоро. Померла. Вона завжди збігала мені назустріч по стежці, з маленькою білою рожею у волоссі. Така була гарна маленька дівчинка. Така добра маленька дівчинка.

— Сіссі завжди була доброю дівчинкою, — сказала Валансі.

РОЗДІЛ XXIV

Валансі сама нарядила Сіссі для похорону. Нічиї чужі

1 ... 32 33 34 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блакитний Замок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Блакитний Замок"