Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

суходільної деревини, а швидко бігали по коліщатках з морської кості. «Пеквод» зневажав новітні штурвальні колеса і мав на своїй вельмишановній кормі румпель; той румпель був суцільний, хитромудро вирізьблений з довгої, вузької нижньої щелепи його спадкового ворога — кашалота. Стерничий, що тримав у руках цей румпель під час бурі, почував себе так, наче татарин, що стримує баского коня, вхопивши його за храпи. Величне судно, але чомусь украй смутне!.. Та всі величні речі бувають позначені печаттю смутку.

Обвівши поглядом ют, палубу, чи нема там когось наділеного владою, щоб запропонувати себе як кандидата в матроси для майбутнього плавання, я спочатку не побачив нікого; але мені не міг не впасти в око якийсь химерний намет, чи, краще сказати, курінь, або вігвам, поставлений трохи позаду грот-щогли. Видно було, що то споруда тимчасова, встановлювана тільки в гавані. Форму вона мала конічну, була футів з десять заввишки і складалася з довгих, широких пластин гнучкої кістки, взятих із середньої, найвищої частини щелеп гренландського кита. Поставлені кружка, ширшими кінцями на палубу, вужчими кінцями вони сходились угорі докупи, були там зв’язані і на шпичастому вершечку утворювали китичку з відщеплених, вистріпаних волокон, що колихались на вітрі туди й сюди, ніби чубчик на маківці якогось старого ватага індіанського племені потовотамі. Трикутний отвір був звернений до носа корабля, і той, хто сидів усередині, міг бачити все, що робилося спереду.

Ось у цьому химерному приміщенні я нарешті розгледів чоловіка, що, як видно було з його вигляду, мав тут владу, а в цю опівденну годину, коли на судні припинилася всяка робота, яка велась під його наглядом, відпочивав від тих трудів. Він сидів на старосвітському дубовому стільці, густо помережаному химерним різьбленням; сидіння того стільця було виплетене з міцних смужок того самого пружного матеріалу, що з нього споруджено вігвам.

У зовнішності цього літнього чоловіка не було, можливо, нічого незвичайного; засмаглий і м’язистий, як більшість старих моряків, він був одягнений у каптан з грубого синього «лоцманського» сукна, скроєний на квакерський манір, і привертала увагу хіба що тонка, майже мікроскопічна мережка дрібних зморщечок біля очей; такі зморщечки бувають у людей, що багато років провели в морі, серед жорстоких бур, і часто мусили дивитися проти вітру: адже тоді м’язи навколо очей весь час напружені. Такі зморшки додають особливої виразності гнівному поглядові.

— Ви капітан «Пеквода»? — спитав я, підійшовши до входу в курінь.

— Ну, а коли я капітан «Пеквода», то що ти хочеш від мене? — відказав він.

— Я хотів найнятись на судно.

— Та невже? Я бачу, ти не з Нентакіту. Плавав коли на китолові?

— Ні, сер, не плавав.

— І нічогісінько не тямиш у китоловстві? Так чи ні, га?

— Нічогісінько, сер. Та я певен, що скоро навчусь усього. Я кілька років ходив у море на торговельному судні й гадаю, що…

— К бісу твої торговельні судна. Зі мною про такі дурниці не балакай. Ти бачиш оту свою ногу? Я її тобі вирву з корми, як ти ще раз ляпнеш мені про торговельні судна! Ти ба — торговельні судна! Ще, мабуть, і пишаєшся бозна-як, що служив на тих торговельних суднах… Ти краще скажи мені, чого це тобі раптом забандюрилося найнятись на китолов, га? Щось воно тхне непевним, чуєш? А може, ти в піратах був, га? Може, ти обікрав, свого капітана, га? Може, ти надумав повбивати командирів судна, як тільки вийдемо в море?

Я запевнив його, що мені й на думку таке не спадало. Я бачив, що під машкарою цих напівжартівливих звинувачень у цьому старому морякові, квакері, нентакітці живуть усі остров’янські упередження, недовіра до всіх чужинців, котрі не походять з Кейп-Коду або Мартас-Віньярду.

— То чого це тобі заманулось на китобійне судно? Я хочу це знати, перше ніж найму тебе.

— Та просто мені цікаво, сер, — що воно таке китобійний промисел. І світ побачити хочеться.

— Цікаво, що таке китобійний промисел, кажеш? А ти бачив коли капітана Ахава?

— А хто це такий — капітан Ахав?

— Еге ж, еге ж, я так і думав. Капітан Ахав — це капітан цього судна.

— Ну, то я помилився, сер, Я гадав, що розмовляю з самим капітаном.

— Ти розмовляєш із капітаном Пелегом — ось із ким ти розмовляєш, хлопче. Моя й капітана Білдеда робота — споряджати «Пеквод» у плавання, забезпечувати його всім, чим треба, в тому числі командою. Ми власники судна на паях і комерційні агенти. Та що я хотів тобі сказати: коли тобі, як ти щойно хвалився, цікаво, що це таке китобійний промисел, то я тобі можу показати, що воно таке, поки ти ще не вліз у це діло з головою — так, що назад буде пізно. Глянь на капітана Ахава, хлопче, і ти побачиш, що в нього тільки одна нога.

— Тобто як, сер? Ви хочете сказати, що другу йому відкусив кит?

— Відкусив кит? Юначе, її зжер, зжував, схрупав найстрахітніший пармацетник, та ще й разом з човном! Ой-ой-ой!

Мене трохи стривожив цей вибух почуттів, а може, й зворушило щире співчуття, яке звучало в заключному вигуку, але я відповів так спокійно, як тільки міг:

— Я не маю сумніву, сер, що ви кажете правду, але звідки ж я мав знати, що саме той ваш кит був такий надзвичайно хижий та лютий. А втім, і справді можна було здогадатися по самій пригоді.

— Слухай, хлопче, слова в тебе якісь аж надто м’які, беззубі, наче ти й не вмієш сказати гостріше. Ти й правда бував уже в морі? Не брешеш?

— Сер, — відповів я. — Здається, я вже повідомив, що чотири рази ходив у море на торговельному…

— Годі! Ти не забувай, що я сказав тобі про твої торговельні судна, і не дратуй мене, чуєш? Не хочу я слухати про них. Та давай уже порозуміємось. Я тобі показав одним краєчком, що воно таке китобійний промисел. Ти ще й тепер хочеш найнятись до нас?

— Хочу, сер.

— Славно, славно. Ну, а стане в тебе духу пожбурити гарпун живому китові в горлянку, а тоді й самому стрибнути за тим гарпуном? Відповідай, хутко!

— Стане, сер, коли вже неминуче треба буде так зробити, тобто коли вже не буде іншої ради… Та сподіваюся, що цього не трапиться.

— Знову славно. Але ж ти надумав найнятись на китолова не тільки аби скуштувати самому, що воно таке китобійний промисел, а ще й світ хотів побачити? Чи не так ти сказав? Здається, так? Ну, то йди отуди, на ніс, та