read-books.club » Пригодницькі книги » Балакучий пакунок 📚 - Українською

Читати книгу - "Балакучий пакунок"

201
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Балакучий пакунок" автора Джеральд Даррелл. Жанр книги: Пригодницькі книги / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 44
Перейти на сторінку:
було вдень — тоді інша справа, а вночі тут занадто небезпечно. Ми просто не можемо довіряти вовкулакам чи блимавкам, не кажучи вже про мандрагор. Ти мусиш залишитись у човні, як і личить гарній дівчинці, і ви з Етельредом встигнете відпливти подалі від берега в разі, коли щось піде не так.

— Хай буде по-вашому, — поступилася Пенелопа, — але знайте, що я з цим не згодна.

Човен усе плив, а Папуга дедалі більше хвилювався, щоп’ять хвилин поглядаючи на годинник, і постійно дивився у підзорну трубу. Він саме робив це знову, п’ятдесятий раз підряд, коли сталося щось незрозуміле. Просто перед човном море зненацька завирувало і закипіло, ніби попереду з’явилася мілина або риф. Хвилі в тому місці насувалися одна на одну. І діти, перелякані не на жарт, побачили, як щось незрозуміле підіймається з морських глибин.

Наступної миті велетенська голова морського змія пробила поверхню води і вистрелила вгору на тридцять футів, похитуючись на довгій тонкій шиї. Голова була гігантська, з ніздрями, як у гіпопотама, з очима-блюдцями, з обшарпаними вухами, такими здоровенними, що діти спершу подумали, що то крила. На підборідді і довкола рота густо росли щетинисті вусики-щупальця, схожі на вуса й бороду. Все тіло морського змія вкривала фантастично прекрасна синя луска, очі були кольору морської хвилі, а борода й вуса — вогненно-руді. На голові поміж вух росли два дивні чорні роги, схожі на ріжки равлика, а поміж них стирчав кухарський ковпак. Створіння огледілося довкола, посміхаючись саме до себе, тимчасом як вода стікала з нього водоспадами.

Нічого зловісного не було у цій появі. Папугу, здавалося, переповнювала радість:

— Сюрприз! Це Освальд. Яке щастя!

— Він добрий? — спитала Пенелопа. З усіх створінь, яких їм довелося бачити в Міфології, Освальд, без сумніву, був найбільший.

— Освальд? — перепитав Папуга. — Освальд? Хо-хо-хо! Найсумирніше створіння в країні.

— Просто, здається, в нього страшенно багато зубів, повнісінька паща, — пояснила свій переляк Пенелопа.

— Та ні, Освальд хороший, — заспокоїв її Папуга. — Сумирний, як три вівці вкупі, наш Освальд.

— Він допоможе нам? — спитав Саймон.

— Про це я і збираюся, власне, в нього спитати, — сказав Папуга. — Головне — привернути його увагу: він трохи недочуває.

Із цими словами Папуга перейшов на ніс човна, приклав крила рупором до дзьоба і загукав:

— Освальде! Це я, Папуга! Я тут, дурило, у човні!

Освальд безтямно озирнувся, так, ніби чув якийсь звук, але не знав, звідки він. Аж раптом угледів човен. Тої ж миті його очі від подиву заокруглились ще дужче.

— Паляничка! — радісно скрикнув він. — Через стільки років — морська синя паляничка, нарешті, о, нарешті!

Створіння, яке Папуга назвав найсумирнішим у всій Міфології, вигнулося, кинулося… — і перш ніж хтось устиг щось відчути, вже загребло собі в пащеку човен разом із трьома дітьми, Папугою, Етельредом, кошиком, повним харчів, із серпами й мішками для рути.

«О Боже, — подумала Пенелопа, коли здоровенні щелепи з білими зубами зімкнулися довкола. — Оце вже точно кінець нашій пригоді».

Розділ VІІ. Вовкулаки і вогняники

— Ото дурень! — вереснув Папуга в темряву Освальдової пащі. — Ох і телепень пришелепкуватий! Із цими потворами, чого доброго, все пір’я повилазить!

— І що нам тепер робити? — запитав Пітер.

— Робити? — крикнув Папуга. — Робити? Швидко вибиратися звідси, поки цей дурнуватий змій ще не проковтнув нас живцем. Ось вам серпи, а мені дайте підзорну трубу — б’ємо його по зубах.

— Гам-гам, — почувся приглушений, але досить гучний голос Освальда, який розмовляв сам із собою. — Гам-гам, скільки років я мріяв про неї! Яке тісто! Яка майстерна випічка! Гам-гам. Оце нарешті справжня здобна паляниця!

— Зараз я покажу цьому дурневі паляницю! — прохрипів Папуга. — Нумо, всі разом!

І тільки-но Освальд сказав «гам-гам» учетверте, діти, Етельред і Папуга — усі щосили гримнули його по зубах. І тому він промовив: «Гам-гам, ай, ой, у-у-у!» — і без зайвих слів виплюнув човен разом із його вмістом.

А потім опустив голову і почав придивлятися.

— Ого! — ошелешено вигукнув він. — Ця паляниця начинена людьми! Я ще ніколи…

— Йолопе! Це ж я, Папуга! — перебив Папуга, розмахуючи підзорною трубою.

— Ну, якби це була навіть звичайна біла паляниця, начинена людьми, я б дуже здивувався, — бурмотів із цікавістю Освальд, — але я впевнений, що синьої паляниці, начиненої людьми, ще ніхто ніколи не бачив!

— Я готовий задушити цю рептилію, — прошипів Папуга перед тим, як заверещати: — Осва-а-льде-е! Це я-а! Па-пу-га-а!

Освальд придивився пильніше.

— О! — радо вигукнув він. — Це, здається, Папуга! Яка приємна зустріч! Але що це ти робиш у синій паляниці? Це, друже мій, дуже небезпечно — ти можеш стати чиїмось обідом! І що ти тоді зробиш? А якщо вже тобі необхідно плавати, то плавай краще на якійсь шхуні чи що…

— Це не паляниця! Це кораблик! — закричав Папуга.

— Равлик? — перепитав Освальд. — Ну, це вже ні, любий Папуго. Не хочеться тобі суперечити, але я одного разу бачив равлика, й він був зовсім не схожий на це. А крім того, равлики не сині, вони не плавають по воді. Ні-ні, зарубай собі на носі — це паляниця. До того ж марципанова, такі печуть у Болгарії.

— Я не можу з тобою говорити — причепи свою слухову трубку! — крикнув Папуга. — Я вже зірвав голос!

— Полоз? Ні, — заперечив Освальд, — ніякий це не полоз. Звісно, я можу помилятися. А ще це може бути синій млинець, хоча… Сумнівно, дуже сумнівно. Навряд чи млинець міг би так добре триматися на воді.

— І навіщо йому найбільші вуха в усій Міфології, якщо він нічого ними не чує? — зітхнув Папуга. Він здійнявся в повітря і сів просто Освальдові на вухо:

— Де твоя слухова трубка? — закричав він.

— Так-так, — задоволено сказав Освальд. — Я теж так думаю. Я дуже радий, що ти нарешті зі мною погодився. Равлики зовсім інші, вони мають ріжки, мушлі, вони слизькі і зовсім не схожі на це.

— Де слухова трубка? — верещав Папуга. — ТРУБКА, ТРУБКА, ТРУ-У-БКА-А!!!

— Нема ніякої потреби так пищати й біситися, — ображено сказав Освальд. — Я без твого вереску чудово все чую.

— Слухова тру-у-бка! — закричали всі хором.

— А-а-а, ви хочете на неї подивитися! — приємно здивувався Освальд. — Секундочку, вона в мене лежить ось тут — трендова річ. Звісно, вона мені зовсім не потрібна, бо я і так усе чисто чую, але мати її вдома дуже практично. Тому я знайшов для неї інше застосування — якщо туди заливати цукровий сироп, то можна малювати дуже гарні візерунки на тортиках.

Він опустив під воду свою вкриту лускою лапу, помацав і витяг бурштиновий, інкрустований сріблом слуховий ріжок. Потім приклав його до вуха й щасливо посміхнувся.

— Ну як? — запитав Освальд. — Погодьтеся, просто шикарно.

— Чудово! — заволали діти.

— Що? — перепитав змій, нахиляючись і притискаючи ріжок щільніше до вуха.

— Чудово!!! — знову закричали діти.

Освальд

1 ... 32 33 34 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Балакучий пакунок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Балакучий пакунок"