Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

І Платон, і Аристотель вважали роботу необхідним елементом для виживання, проте виконувати її мала нижча верства населення, щоб еліти не обтяжувалися цим і могли займатися «справами суто духовними — мистецтвом, філософією і політикою». Аристотель навіть вважає роботу «скорумпованою втратою часу, яка лише ускладнює людям шлях до справжніх чеснот»[289].

Старий Завіт займає щодо роботи абсолютно іншу позицію. У багатьох абзацах він її просто прославляє:

Ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує[290].

Сон солодкий в трудящого, чи багато, чи мало він їсть, а ситість багатого спати йому не дає[291].

Пожадання лінивого вб’є його, бо руки його відмовляють робити[292].

З іншого боку, і праця як виробнича одиниця мала свої обмеження. І все одно вона вважалася головним призначенням людини. Єврейська філософія вирізнялася суворим розділенням святого та мирського. Одним словом, у житті існують певні теми, які вважаються святими і в яких заборонено економізовувати, раціоналізовувати чи максимізувати ефективність[293]. Добрим прикладом може слугувати заповідь про суботу. У цей день було заборонено працювати абсолютно всім, хто дбав про свою репутацію віруючого єврея.

Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його[294].

І хоча з економічного погляду сьомий день безперечно можна було би провести набагато продуктивніше, проте вся суть заповіді про суботу й полягає в тому, що люди від початку створювалися не для роботи. Хай як парадоксально, саме ця заповідь у наші дні порушується найчастіше. Щодо цього Старий Завіт кардинально відрізняється від філософії Гільгамеша, який, навпаки, з людей, своїх підданих, намагався сформувати роботників, які працюють постійно, роблячи лиш вимушені паузи для відпочинку. Єврейська субота — зовсім не той тип вимушеного відпочинку, без якого де-факто не можна обійтися, як без перепочинку для втомленого механізму чи перегрітої пилки. Чи й нам теж, ніби пилці після невпинної роботи, потрібен короткий перепочинок після тяжкої роботи, щоб трохи перепочити, щоб не перегрітися й після короткої паузи знову продовжити працювати, (чи якщо використати зворот з «Колгоспу тварин» Орвела) «працювати дужче»[295]? У цьому полягає сенс відпочинку? Підвищувати ефективність? Запобігати травматизму на робочому місці?

Суботу призначено вихідним днем не для того, щоб підвищувалася ефективність. Йшлося про справжній онтологічний відпочинок за Божим прикладом, який відпочивав на сьомий день створення світу. Подібно до того, як Господь відпочивав не через втому чи для відновлення сил, а тому, що він до-робив, і тепер смакував, насолоджувався створеним. Сьомий день створення світу — це день радості, утіхи. Шість днів Господь створював світ, і шість ми повинні його вдосконалювати. У суботу світ не можна удосконалювати, хай яким недосконалим він є. Шість сьомих свого часу будь незадоволеною і змінюй світ за образом своїм, людино, а одну сьому відпочивай і нічого не змінюй. Насолоджуйся створеним, насолоджуйся витвором рук своїх.

Святість суботи несе в собі повідомлення про те, що сенсом створення не було творення як таке, тобто безкінечна діяльність, зусилля ради самих зусиль. У створення також був певний кінцевий пункт, ціль. А процес створення був лише процесом, а не ціллю. Будь-яке буття створювалося для того, щоб ми знайшли в ньому відпочинок, завершеність, радість. Смисл, кульмінація створеного полягає не в подальшому творенні, а у відпочинку посеред створеного. Якщо перекласти на мову економіки: сенс продукування, виробництва полягає не в тому, щоб постійно збільшувати набутки, а щоб відпочивати в уже набутому. Чому ми вчимося, як постійно збільшувати свої прибутки, а не вчимося їх усвідомлювати, насолоджуватися ними? Нібито ми здатні користуватися добробутом лише тоді, коли він постійно зростає, а не коли він незмінний (хоч і на високому рівні).

Цей вимір уже повністю вивітрився із сучасної економіки. Економічні прагнення не мають цілі, досягнувши якої можна було б перепочити. У наш час ми вже знаємо лише зростання заради зростання, а якщо наш бізнес процвітає, це стає не приводом для перепочинку, а тільки стимулом до підвищення продуктивності[296]. Якщо ми сьогодні й віримо в якийсь відпочинок, то з зовсім інших причин. Ідеться про відпочинок втомленої машини, відпочинок для слабких та тих, хто не може впоратися з темпом. Тому не дивно, що сьогодні слово відпочинок не використовується (і стало словом майже лайливим), а його місце посіло слово відпустка. Нібито нас відпускають на відпочинок, нібито ми маємо проситися відпустити нас у свого начальства (чи в системи чи у нас самих?).

Адміністративний нагробок з нещодавніх ще часів тоталітарного режиму на чеських бланках замовлення відпусток звучить дуже красномовно, бланки називалися žadanka o dovolenou na zotavenou («прохання про оформлення відпустки на відновлення»). Цікаво також, що дні, коли нам не потрібно покращуватися, пов’язані в чеській мові (принаймні словесно) з терміном «порожнеча», prâzdnota. Канікули чеською мовою будуть prâzdniny, чи теж англійською — vacation (тобто вільний час, звільнення, дозвілля, або ж чеською —prâzdno), чи, наприклад, у французькій les vacances, у німецькій die Freizeit, тобто вільний час, свобода, але також порожній час. Так ніби йдеться про пусті дні. Коли ми беремо собі відгул, то часто говоримо «красивою чеською», що «беремо day-off». Тобто в вільному перекладі — викреслений день, день поза, день мимо.

Під час знайомства з одним моїм теперішнім другом, я запитав у нього, як це в нас прийнято, чим же він, власне, займається. Він відповів мені з усмішкою: «Нічим,